0
У заході «Переможна вишиванка» брали участь 12 переселенок із 12 міст України.
До Всесвітнього дня вишиванки у дворику Чернівецької міської ради вимушені переселенки з багатьох міст України проходили червоною доріжкою, щоб представити традиційні буковинські костюми-вишиванки.
Водночас на виставці представляли фотопортрети цих жінок на фоні відомих архітектурних локацій Чернівців. Надихнула на захід «Переможна вишиванка» пані Галина Українець, яка колекціонує сорочки. Саме вона вдягала моделей у традиційні буковинські образи.
«Ми побачили ці вишиванки в її колекції, і нам спала на думку ідея такого заходу», — розповідає очільниця Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради Наталія Фрунзе.
«Вона полягала в тому, щоб ці вишиванки одягнули жінки з інших регіонів, які відчувають себе українками, які люблять Україну. Вони є підопічними та отримують соцпослуги в «Турботі», займаються там. Уже понад рік тут живуть і інтегруються», — розповіла Фрунзе в коментарі журналістам.
Героїням, які сьогодні виступають на червоній доріжці, по 60-70 років. Вони з 12 різних міст України. Першою моделлю була Тамара Дідик, адміністраторка юридичної компанії з Ірпеня.
Вона розповідає, що вранці 24 лютого прокинулася від дзвінка — їй розповіли, що почалася війна. З боку Гостомеля лунали вибухи, бомбардували аеродром. Із Чернівців їй зателефонували друзі та просили приїхати. Вона встигла виїхати за день до окупації, і тепер живе в Чернівцях. Її квартира в Ірпені зруйнована.
Зінаїда Вороненко, провізорка з міста Бахмута. Вся родина жінки проживала у місті, коли почалася війна. Виїхали вони швидко: спершу на захід України, потім у Чернівці. Цього березня Зінаїда дізналася, що її хата згоріла.
Тетяна Савченко — економістка зі Слов’янська. Вона виїжджала з дому вже вдруге, адже 2014 року російська окупація міста тривала два місяці. 2022-го вона виїжджала з Краматорська евакуаційним потягом, де в купе їхало по 8-9 людей.
Наталія Воюшина, держслужбовиця з Луганська. 2014 року виїхала з Луганська до Сєверодонецька. 2022-го їй довелося виїжджати знову. Багато років тому брала участь у змаганнях у Чернівцях, тому трохи знала місто. Тож приїхала сюди.
Ольга Тарасова — педагогиня з Миколаєва. Переживши щоденні обстріли та відсутність технічної води, вона виїхала, лише коли сину стало гірше: він переніс другий інсульт, а медичної допомоги не було. У Чернівцях вона залишилася, коли тут підлікували сина.
Наталія Ткаченко — підполковниця у відставці з Києва. Народилася і вчилася в Чернівцях, жила та працювала в Києві. Коли почалася війна, повернулася додому. Її батько Леонід розбудовував та очолював завод «Кварц».
Зоя Михайленко з Харкова. Декілька днів жила під сильними обстрілами, врешті вирішила виїхати до Чернівців.
Тетяна Каленик — бухгалтерка з Нової Каховки. З початку війни їй з родиною довелося жити у підвалі та ховатися від сильних обстрілів. Вони виїхали у квітні 2022 року. З Каховки до Кропивницького подолали 19 російських блокпостів, потрапили під обстріл, але все обійшлося.
Тетяна Крижко — майстриня-модельєрка з міста Запоріжжя. Спершу до Чернівців відправила своїх дітей, а сама залишилися жити з чоловіком під обстрілами. У травні 2022 року вони вирішили поїхати провідати дітей, тоді й залишилися тут.
А також Ніна Кабанець — бухгалтерка з міста Вознесенська, Ірина Оніщук — медична сестра з Краматорська та Валентина Чорненька — педагогиня з Мирнограда.
Під час виходу на червону доріжку моделям вручали картини з їхніми фотопортретами на фоні видатних місць у Чернівцях.
Фото Ігоря Константинюка
