0
Наталія Руда зі Сторожинця пише писанки вже понад 25 років. Вона створює на звичайних та страусових яйцях деталізовані картини, які, за її словами, вона бачить у снах.
Свого ремесла Наталія навчає всіх охочих. Працює онлайн з іноземцями, їздить із майстер-класами до громад та викладає писанкарство для дітей у школі. Її місія — розповісти всьому світу про писанку, адже вона вважає себе берегинею культурної спадщини.
Фото Діани Данилюк
«Колись були “совіти” — пропаганда, яка все знищувала. І зараз це повторюється знову. Але є такі люди — хранителі сакрального спадку. Вони були завжди, зберігали цю культуру, яку хотіли винищити. Я є однією з них».
Наталія Руда — писанкарка і вчителька трудового навчання зі Сторожинця. Вона пише писанки вже понад 25 років як на курячих яйцях, так і на страусових. Її писанки побували в Дубаї, Литві та навіть на Антарктиді, де їх отримали українські полярники.
Перша освіта Наталії — економічна. 18 років вона працювала бухгалтеркою, а для себе вдома писала писанки. Потім жінка зрозуміла, що хоче ділитися своїм ремеслом. Тож 2020 року Наталія вивчилася на вчительку у Чернівцях, і тепер працює з дітьми в Сторожинецькому опорному ліцеї.
У школі вона проводить майстер-класи з писанкарства, малює з дітьми та викладає трудове навчання замість іншого вчителя, який зараз на війні.
Наталія розмалювала разом із дітьми сховище у школі
Родом Наталія з Берегомета. З дитинства вона була допитливою, завжди хотіла знати, як було колись, та запитувала про це в бабусь і дідусів. У Берегометі тоді жила майстриня Марія Василівна. Їй було близько 75 років. Про неї знало все містечко: Наталія з рідними ходили до неї щороку писати писанки на Великдень. У Марії Василівни вони були живі, символічні.
Коли Наталії було 13 років, вона захотіла навчитися писати писанки професійно. У ті роки майстрів було мало, тож вона вирішила навчатися у пані Марії.
«Я попросила маму запитати пані Марію, чи може вона мене навчити. Мама не думала, що та погодиться, адже пані Марія не брала учнів. Але, на диво, вона одразу погодилася. Марія Василівна дала мені мій перший писачок. І коли я написала свою першу писанку, мені здавалося, я так ішла з нею, що навіть землі не торкалася», — розповідає писанкарка.
Наталія вчилася у майстрині декілька тижнів. Вони писали людям писанки, спілкувалися та медитували за цим заняттям. Врешті вони стали подругами, і різниця у віці навіть не відчувалася.
1998 року Наталія закінчила економічний технікум. Тоді вона не мала роботи, й на Великдень їй приносили розписувати яйця знайомі та сусіди. Це вперше, коли вона заробила на розписі писанок.
Попри те, що кошти зараз їй приносить вчителювання, часом у неї купують і писанки. Це роблять як знайомі, щоб підтримати її ремесло, так і іноземці.
«Цю писанку я написала ще до війни. Мені уві сні було попередження про важкі часи. Небо кипіло і варилося. Але хоч що у світі трапляється, якщо ти у любові і рівновазі — з тобою все буде добре. Ці почуття я винесла на писанку», — каже Наталія.
За словами Наталії, писанка — це символ любови. Коли людина бере писачок у руки та пише писанку, вона доторкається до невимовної сили. Коли почалася повномасштабна війна, майстрині почали з’являтися яскраві образи у снах. Вона почала писати писанки з відповідальністю, адже скрізь були біль, образа, тривога. Наталія не хотіла винести ці почуття на писанки, а навпаки — передати любов.
«Я не читала тоді новини: якби читала, то писанок би не було. Що було найважливіше — мені розповідали рідні. І в якийсь момент мені кажуть діти: «Мамо, Англія нам стільки дала, Канада, Польща». І я вирішила зробити писанку, де зобразила всі країни, які нам допомогли».
До липня минулого року Наталія писала писанки щодня. Потім припинила — в неї з’явилася потреба поділитися своїм ремеслом. Зараз вона їде навчати писанкарства в громадах, проводить онлайн-заняття для іноземців.
«Це людей об’єднує, і за цим ремеслом — глибокі вікові коди, сакральні знання», — зазначає вчителька.
У липні писанкарка почала створювати писанку «Щаслива Україна». Її вона так і не дописала, та погодилася при нас її закінчити. Майстриня малює кольоровим воском, з електричним писачком, який його нагріває. На писанках вона часто записує свої вірші, які почала складати після початку війни.
Наталія розповідає, що писанку пише, лише коли відчуває себе наповненою, коли перебуває в гармонії, рівновазі. Вона ніколи не робить писанки хворою чи засмученою. І коли починає писати — завжди запалює свічку.
Разом із сестрою Галиною, яка також є писанкаркою, майстриня хоче започаткувати Всесвітній день писанки та розповісти на весь світ про це ремесло.
«Ми хочемо поділитися з усім світом цією культурою, цим сакральним спадком, який до нас бережно передавався віками. Ми про нього знаємо, і вже не маємо права про це мовчати. Хочемо весь світ об’єднати писанкою», — каже майстриня.
*Це другий матеріал в циклі репортажів “Обереги Буковини”, про ремісників та майстрів Буковини, які зберігають культуру та традиції регіону.
