0
Фото цього 75-річного чоловіка побачили майже всі чернівчани, коли отримали платіжку за теплопостачання. На світлині Ілля Кохалов усміхається та нагадує сплатити рахунок. Цей чоловік уже 52 роки працює в КП «Чернівцітеплокомуненерго». Саме він і вдень і вночі усуває аварії на теплотрасі та робить усе, щоби в оселях містян було тепло.
Ілля Кохалов під час роботи
Ми саме застали Іллю Сергійовича у роботі: на тепловому розподільчому пункті майстер зварював трубу, щоби великий мікрорайон не залишився без теплопостачання. У захисній масці та рукавицях чоловік уміло працює зварювальним апаратом під гул генератора. Щоби не пропустити жодної щілини, буквально лежить на бетонній підлозі, коли на вулиці мінусова температура.
«Я вже звик так працювати. Колись, коли починав лише, молодим був, то було важко. А з роками, як кажуть, руку набив. Прийшов працювати у Чернівцітеплокомуненерго 1970 року, після служби в армії. Брав участь у будівництві котельні «Південна-1». Тоді людей бракувало, тож був і слюсарем, і зварювальником. Працював багато, за будь-якої погоди – і в снігу, і в багнюці. Головне – подати людям тепло в домівки», — каже Ілля Кохалов.
За 52 роки роботи чоловік пригадує найважчий момент — коли прорив на теплотрасі ліквідували 3 доби поспіль.
«Це було у 1977 році. Стався прорив на головному теплопроводі на проспекті Незалежности. Три доби працювали. Дуже холодно було, а ще й інструменти були зовсім не такі, як зараз. На старих зварювальних машинах важко працювати, значно повільніше. Тому й ремонти всі були більш тривалими. Зараз – інша справа: сучасне обладнання — швидке, зручне. Працювати з таким – одне задоволення», — каже зварювальник.
На підприємстві його називають «неньо»
Працівники Чернівцітеплокомуненерго називають Іллю Сергійовича «неньо». Майже всі вони – його учні.
«Я – найстарший працівник нашого підприємства. І хлопці так почали називати мене «неньо» — батько. Мені приємно це дуже. Я багатьох навчив своєї справи. І мені зовсім не шкода: маю знання – і ділюся ними. Мій безпосередній керівник, наприклад, за віком молодший, ніж весь мій трудовий стаж. Але я його поважаю, а він – мене», — розповідає майстер.
Ілля Сергійович – батько трьох дітей та дідусь 12-ти онуків. Саме сім’я, зізнається, підтримує його в тому, щоби залишатися на роботі попри поважний вік.
«Хочеться дітям і онукам допомогти. Тому треба працювати. До того ж коли я на роботі, хай на промерзлій землі лежачи трубу зварюю, почуваюся краще, ніж якби сидів вдома і нічого не робив. Так, буває, болять руки, спина. Але в моєму віці це нормально. Зате можу приносити користь і бути активним», — зазначає Ілля Кохалов.
П’ять разів писав заяву на звільнення
Чоловік зізнається: за пів століття роботи п’ять разів писав заяви на звільнення. Але керівник нікуди його не відпускав.
«Пам’ятаю, перший раз написав заяву, бо зарплата була зовсім маленька – 75 рублів. А в мене дружина і двоє дітей малих було. Прийшов до начальника, а він каже: «Ні, не підпишу тобі заяву». Я запитую: «А хто моїх дітей годувати буде?» Він відповів: «Іди працюй, усе буде добре». Вже наступна зарплата стала вищою – 90 рублів. Так я написав 5 заяв — і моя зарплата доросла до 250 рублів», — сміється Ілля Сергійович.
Зварювальник ніколи й уявити собі не міг, що його обличчя з’явиться на платіжці за тепло. Причому першим про це чоловіку повідомив його кум із Праги.
«Я ще не бачив платіжку, а він зателефонував мені і каже: «Ти тепер знаменитість!» Так про буковинського зварювальника навіть у Чехії дізналися», — розповідає майстер.
Платіжка від Чернівцітеплокомуненерго з фотографією Іллі Кохалова
Чернівчанин готовий відновлювати теплотраси у деокупованих містах
Зараз Іллі Кохалову особливо боляче бачити, як ворог нищить критичну інфраструктуру України. Все, що українці важкою працею будували та ремонтували, росіяни розбивають вщент.
«Я ніколи й подумати не міг, що москалі можуть ось так жорстоко напасти на нас. З нами працювали хлопці з росії. Як могли прийти нас убивати?.. Хочеться тепер одного – щоби був мир», — каже Ілля Сергійович.
А ще 75-річний електрогазозварник готовий, якщо буде потреба, їхати у деокуповані міста і допомагати відновлювати пошкоджену інфраструктуру. Каже, що має на це і сили, й уміння.
«Приніс би людям користь, допоміг би. Українці так потерпали цю зиму без світла, під постійними обстрілами. Хочеться допомогти бодай із теплом. І там, і тут – наші люди, всі ми українці. Триматимемося разом – і переможемо. А як війна закінчиться, впевнений, усе в нас буде добре», — усміхається комунальник.
Фото Ігоря Константинюка
