0
З валізою та найближчими людьми в автівці Дмитро Імшенецький 25 лютого виїхав із рідного Харкова. Їхав на захід, подалі від «руского міра».
Про життя в Чернівцях, музику та виступ на Bavovna Music Fest харківський айтівець розповів Шпальті.
Дмитро Імшенецький
Харків’янин Дмитро Імшенецький уже 9 місяців мешкає в Чернівцях. У Харкові він мав усе: улюблену роботу, власний музичний гурт, друзів, хобі.
«Я граю на клавішах. 10 років тому ми створили у Харкові музичний гурт «Royal Сorvus». Грали авторську музику – рок із жіночим вокалом, записували альбоми. До речі, на початку 2022 року саме почали працювати над новим альбомом», — розповідає Дмитро.
Музичний гурт «Royal Сorvus»
Вірити в те, що почнеться війна, харків’янину, як і більшості українців, не хотілося. Щоправда, він мав план, як діятиме, якщо росія розпочне повномасштабну агресію: базові речі склав, план виїзду продумав. Але все ж сподівався, що цей сценарій не знадобиться.
У перші дні війни спали в офісі на матрацах
24 лютого Дмитро прокинувся від дзвінка батька. Він сказав, що почалася війна.
«Моя квартира розташована у західній частині Харкова. Там вранці вибухів чути не було. А от тато мешкає неподалік аеропорту. О 5-й ранку він побачив над летовищем заграву – і все зрозумів», — каже чоловік.
Наступного дня Дмитро Імшенецький разом із дівчиною, мамою, сестрою та племінницею виїхали з Харкова. Хлопець прямував туди, де — точно знав — його чекають, — до офісу компанії, в якій працює: у Львів, Івано-Франківськ або Чернівці. Обрав наше місто, бо так було зручніше за маршрутом.
«Ще до початку війни ми розробили маршрути евакуації та прийому колег зі східних та центральних регіонів країни. До нас їхали з Києва, Дніпра, Харкова. Вранці 24 лютого ми встигли забронювати декілька номерів у двох готелях Чернівців. Але кількість людей, які їхали до нас, була настільки великою, що почали приймати їх просто в офісі. У конференц-залі, де раніше проводили івенти, розклали польову кухню, а в окремих кімнатах постелили матраци та ковдри. Було непросто, але всі згуртувалися і допомагали», — розповідає Аліна Шеремет, НR, маркетинг-спеціалістка компанії SoftServe.
«Перші три дні ми спали просто в цій кімнаті, де зараз перебуваємо. Потім мою сім’ю прихистив у власній квартирі один хлопець. А зараз ми вже винаймаємо житло в Чернівцях», — зазначає Дмитро.
«Музика особливо важлива серед війни»
Дмитро Імшенецький не забрав із Харкова свій музичний інструмент. Перший час було не до музики, а потім почав грати за допомогою нетбука і клавіш.
«Наш гурт наразі на павзі, ми всі роз’їхалися: барабанщик – в Ужгороді, гітарист – у Німеччині. До Чернівців приїхала наша вокалістка. Вона 7 днів провела у Харкові в підвалі, а потім, на щастя, змогла виїхати. Тут, у Чернівцях, ми з нею зрозуміли, як сильно нам бракує музики. І вирішили просто пограти вдвох, підзарядитися, так би мовити. А коли почали шукати репетиційну базу, познайомилися з музикантами чернівецького гурту «Denomеn» — і почали грати разом», — каже Дмитро.
Фото з архіву Дмитра
Він зауважує, що це – не новий гурт, а творче об’єднання «Denomеn & Royal Сorvus», яке грає кавери. Спочатку музиканти збиралися пограти для себе. Музика допомагає перезавантажитися, додає сил. А потім саме музикою змогли допомогти Збройним силам України.
«Нам запропонували зіграти на благодійному концерті «Bavovna Music Fest». Усі зібрані кошти та благодійні внески під час фестивалю передали на придбання дрона для ЗСУ. Це дуже круто, коли твоя творчість може реально допомогти нашим захисникам. Творчість і культура особливо важливі серед війни», — розповідає харків’янин.
«Чернівці – це безпека і гарні люди»
Раніше Дмитро знав про Чернівці лише те, що тут дуже гарний університет. Побував у нашому місті 5 років тому проїздом. Тоді побачив Резиденцію буковинських митрополитів і був вражений її красою. Зараз Чернівці для харків’янина – це не лише університет, а й безпека та гарні люди.
«До Чернівців переїхали мої рідні, деякі друзі. Тут зустрів дуже класних, щирих та добрих людей. Для мене адаптація — це повернення до звичного ритму життя: робота, басейн, музика. Ми знайшли у Чернівцях улюблені кав’ярні, де п’ємо каву, улюблені сквери, де прогулюємося. Звісно, якщо порівнювати з Харковом, де можна гуляти 3 години в одному великому парку і не повторювати маршруту, то в Чернівцях усе значно компактніше. Але за 9 місяців це місто стало дуже рідним», — зазначає Дмитро.
Він каже, що попри обстріли та руйнування, його місто виявилося не по зубах ворогові. Проте війна зробила Харків ще суворішим.
«Знаєте, Харків завжди був суворим містом. У нього завжди був міцний, незламний дух. А після всього пережитого, думаю, це відчуватиметься ще більше. Яким буде Харків після війни?… Важко сказати. Ті, хто там залишився, будуть ще міцнішими, витривалішими, сильнішими. Ті, хто виїхав, теж однозначно змінилися. Усі ми, українці, вже ніколи не будемо такими, як до 24 лютого. Та я точно можу сказати, що після війни обов’язково повертатимусь до Чернівців уже не заради красивого університету, а заради людей, які тут живуть», — зізнається Дмитро.
