0
Український письменник Артем Чех повернувся на фронт 24 лютого та знову захищає нашу країну. З історією його життя та творчим доробком ви зможете ознайомитися у матеріалі Лілії Шутяк.
Фото зі сторінки Артема Чеха у фейсбуку
З початку повномасштабного вторгнення український письменник Артем Чех знову повернувся на фронт. У 2015-2016 роках він уже проходив службу в армії. І про свій досвід написав роман «Точка нуль», який приніс автору чимало відзнак. Відтоді в автора вийшло ще два романи: «Район «Д» і «Хто ти такий?» – втім, не про війну, а про життя в Україні у 90-х. Другий із них отримав літературну премію «Книга року BBC-2021» та був екранізований дружиною Чеха Іриною Цілик (у головній ролі – письменник Юрій Іздрик).
І поки Артем разом з іншими хлопцями й дівчатами наближають нашу перемогу, пропонуємо дізнатися більше про автора і його твори, а також про мирне життя і службу в армії, чоловічий гумор і корисні навички на фронті, волонтерів і те, як усе загострюється на передовій.
Артем Чех (справжнє ім’я Артем Чередник) народився 13 червня 1985 року в Черкасах. З 2002 року з невеликою перервою постійно мешкає в Києві. Автор більш ніж 15 прозових книжок, яким притаманні гротеск, філософія, літературні експерименти та автобіографічність. Останньої в текстах Чеха, мабуть, найбільше. Саме тому його твори добре резонують у читачів, що пережили схожий досвід. Як-от, наприклад, про 90-ті в Черкасах, які автор описує в романі «Район «Д» (2019).
Твір настільки просякнутий ностальгією за рідним містом Чеха, що її можна відчути на смак.
«Перші друзі, перші досліди, перші здивування й поразки… Так, це дуже важливо – мати про запас сентиментальні спогади».
Саме з них і складається сюжетна основа роману, а головні герої – це всі ті типові й не дуже люди початку 90-х, що населяли один з українських обласних центрів. Цікаво, що завдяки їхнім історіям визначається і жанр книжки. З одного боку, це збірка оповідань, а з іншого – повноцінний роман, частини якого об’єднані спільним оповідачем та героями, що часом мігрують з однієї історії в іншу.
Наприклад, дядя Кока, що нічого особливо не робив і не хотів, лиш би була мама та її котлети, аж поки його не «кинули» на заробітках у Швеції (що власне було типовим для 90-х); або Сергій, який варив і продавав наркоту, та врешті сам «підсів» на товар; чи Оля і Вася, що хочуть виселити матір із квартири, бо їм не вдалося надбати власне житло; та навіть перша любов автора – Корейка. Бо, як часто буває з такими коханнями, зустрівшись через певний час, герой розуміє, що йому «взагалі нецікаво її слухати».
Роман Артема Чеха буде цікавий передусім ровесникам автора – тим, хто носив поштарські сумки і вигорілі фєнєчки, фарбувався у фіолетовий і дивився «Територію А». У ті часи не було інтернету, зате з’явилися перші сектанти, закордонні жуйки, піжонські джинси й нові кросівки. Ну, а на тлі колишніх зеків і язикатих бабусь по сусідству життя в районі «Д» взагалі ідеальне для створення книжки. Що, власне, автор чудово довів на власному прикладі.
Як і в «Точці нуль», що містить 60 коротких історій, об’єднаних темою служби в армії. Видавництво «Vivat», що її опублікувало, визначає жанр книжки як збірку есеїв. Водночас цей текст можна цілком сприймати як повноцінний роман – із центральною сюжетною лінією, головним героєм та спільною темою, яка проходить через усі розповіді.
2015-го року Артем Чех став солдатом Збройних сил України та прослужив в армії 15 місяців. Цей досвід письменника знайшов втілення в книжці «Точка нуль», читання якої викличе цілий спектр емоцій – від патріотичного піднесення і гумору до суму й співчуття. Але так воно і на передовій.
«Тут усе загострюється. Конфлікти – теж. Люди спалахують, немов усохла амброзія. Усе приховане лізе назовні, наче наповнювач з армійських бушлатів», – пише Чех.
Поступово письменник відчуває, як армія змінює людину.
«Те, що могло ввігнати в ступор або шокувати в цивільному житті, тепер я сприймаю як норму. Межі жорстокості невблаганно розповзаються, ніби акварель на картоні. Дедалі менше шкода людей, дедалі більше виявляєш черствість і грубість», – пише він.
Причому стаються ці зміни дуже швидко, як і розуміння того, що будь-якої миті можеш загинути. Всі розмови довкола героя – здебільшого про війну. А іноді про політику, Бога і секс. Тиша стала дефіцитом, а спати під ротний гамір – найвищою майстерністю. Авторові не дають збожеволіти писання і тренування, а також «чітка настанова, яку він дав собі, ідучи до війська, — вижити. Якщо буде необхідність — померти. Але вижити».
Схожими до письменника й водночас такими різними є й інші герої цих історій: «Дмитрик» із Чернівецької области з однойменної історії, якого автор зустрічає лише раз і знає, що більше ніколи не побачить; Саня Б. з «Могло бути й гірше», який має багато внутрішнього спокою; ДядьЛьоша з Черкаської области («Земляки»); Костя, який вірить у Бога і багато п’є («Синдром Котара»), та інші.
«Ми бачимо цю війну такою, яка вона є. І себе бачимо такими, якими ми є. Проспиртовані, обвітрені, обпечені, згрубілі, переважно збайдужілі, з хворими очима, запаленими яснами, прокурені, повільні в рухах і різкі в поглядах. Маячня і колотнеча», – пише Чех.
Фото зі сторінки Артема Чеха у фейсбуку
Водночас, аби знову відчути мирне життя, потрібно зовсім небагато:
«Усміхнена офіціантка з пластмасовими сережками, дві чашки американо, тістечко «Ніжне», п’ятнадцять хвилин у книгарні, пів години в парку, вільний вибір печива в супермаркеті, пів кіло полуниць, бентежні звуки міста».
Й наскільки важко спершу призвичаїтися до служби в армії, настільки ж складно потім знову насолоджуватися цивільним життям.
«За кілька метрів від мене син дивиться «Свинку Пеппу». Я відкрив текстовий файл із недописаною книжкою, подивився футбол, зустрівся з рідними…Тільки щоночі сниться армія», – пише автор.
2017 року, одразу ж після виходу книжки, автор отримав за неї премію «ЛітАкцент року», наступного – удостоївся відзнаки «Воїн світла» та Літературної премії Гоголя. А 2019-го став фіналістом премії Ришарда Капусцінського за літературний репортаж. Завдяки своїй автобіографічності та важливості теми війни, про яку автор пише гостро, щиро й відверто, «Точка нуль» продовжує викликати інтерес у читачів. Як точно станеться і з наступними романами Чеха, що, сподіваємося, з’являться в найближчому майбутньому.
Матеріал підготовлено в рамках Стипендійної програми Українського ПЕН
Фото зі сторінки Артема Чеха у фейсбуку
