0
Тут в одній кімнаті мешкають українці з Харківщини та Донеччини, Запоріжжя та Миколаївщини. Разом готують їсти, бавлять дітей, плачуть, коли отримують погані новини з рідних міст і сіл, та радіють визволенню кожного метра нашої землі. Про людей, долі яких зламала війна, і врятував прихисток у Чернівцях, — у репортажі Шпальти.
Раніше тут були навчальні кабінети школи. Тепер – прихисток «Дах для переселенця», організований Kolping International. У два ряди – двоспальні ліжка, перегороджені ширмою. Поруч – невеличка ігрова та кухня з холодильниками, мікрохвильовками, мультиварками. А ще – новенькі санвузли, душові та декілька пральних машин.
Усе як у вулику. Гамірно, бо мешкають близько 50 осіб, третина з яких – діти. Проте дуже щиро і турботливо. Поки мами готують їсти, бабусі наглядають за дітками та заварюють чай.
«Наші мешканці — з Харківської, Донецької, Луганської, Одеської областей. Усі вони приїжджають із такими історіями, що не лізуть ані до голови, ані до серця. Ось, наприклад, мама з трьома малюками. А ось – із чотирма дітьми і без документів. Люди потребують психологічної, фізичної, юридичної підтримки. Ми намагаємося це організовувати», — розповідає Володимир Антонюк, адміністратор прихистку «Дах для переселенця».
Мати з трьома дітьми втекли від вибухів на Миколаївщині
Наталія Санду 2 тижні тому приїхала до Чернівців із Миколаївської области. З трьома дітьми: 10-місячним синочком і 5- та 8-літніми донечками — дві ночі провели на вокзалі, бо не знали, куди йти. Потім Наталія знайшла прихисток.
«Нас обіцяли зустріти знайомі, але не зустріли. От ми і пробули на вокзалі дві доби. Було дуже холодно, але подітися не мали куди. Принаймні, тут не стріляють. Бо у нас, у Миколаївській області, дуже страшно – ракети літають, вибухи, тривоги…», — розповідає жінка.
«Вони приїхали до нас ввечері і попросили прихистку. З документів мають лише свідоцтво про народження матері та старшої доньки. На двох молодших дітей — лише довідка з пологового будинку. Без документів, без грошей спали на вокзалі… Діти… Серце розривається», — каже Володимир.
Зараз багатодітна сім’я мешкає у прихистку. На умови не скаржаться, навпаки — дякують за тепло, доброзичливість та підтримку. Тим часом благодійники допомагають Наталії вирішувати питання з документами.
«Виявляється, що процедура відновлення паспорта для громадянина України триває рік. Тож упродовж усього року ця мама не зможе отримувати жодної допомоги. Якось ввечері побачив, як вона годує 10-місячного сина шматочком хліба на вечерю, бо більше не має чим. Ми підтримуємо її, як можемо», — додає адміністратор прихистку.
Старша донечка Наталії – Ясміна — вже пішла до школи. Їй подобається вчитися. А найбільша мрія дівчинки – щоби закінчилася війна.
«Я хочу, щоб закінчилася війна, щоб ми вже так не страждали, щоб усе було добре», — каже дівчинка.
Плетуть сітки та печуть пиріжки для захисників
У вільний час мешканці прихистку не сидять склавши руки – створюють окопні свічки та плетуть маскувальні сітки для наших захисників.
Лідія Калатаєва приїхала з Херсона влітку. Каже, що там весь час займалася волонтерством. Продовжила цю справу і в Чернівцях. Після сніданку жінка разом із приятельками плетуть чергову сітку.
«Ми в Херсоні плели сітки, пекли пиріжки нашим хлопцям. Тепер робимо це в Чернівцях. Може, комусь це життя врятує», — зазначає жінка.
Пані Тетяна – з Попасної. Вона гостинно пригощає чаєм і показує фото онука. Він залишив інститут і пішов захищати Україну. Жінка говорить, а з очей ллються сльози:
«Дуже добре нас тут прийняли, дуже підтримують, усім допомагають. Але так хочеться додому! А мого міста вже нема… І дому немає…».
Попри сльози і біль, усі мешканці прихистку впевнені: Україна переможе! Готові потерпіти стільки, скільки буде потрібно, аби вся територія України була звільнена від окупантів.
