0
У день народження автора книжкова оглядачка Лілія Шутяк пригадує, як починалася історія майбутньої зірки сучасної української літератури і за що ми його найбільше любимо.
Фото з фб Сергія Жадана
48 років тому в місті Старобільську на світ з’явився письменник, без якого нині важко уявити собі як українську літературу, так і загалом культурний простір нашої держави. Поет, прозаїк, музикант, перекладач, радіоведучий, громадський активіст, волонтер і навіть трішки актор Сергій Жадан у березні цього року був номінований на Нобелівську премію з літератури. Комітет літературознавчих наук Польської академії наук, який і висунув автора на цю нагороду, аргументував свій вибір так: «Вільна Україна значною мірою говорить і думає словами Жадана, уважно вслухається у них. Сьогодні поет у своєму Харкові. Він бореться».
І справді, з початку повномасштабного російського вторгнення митець залишається у місті, яке зазнає чи не найбільших атак з боку ворожої армії. Перебуваючи в режимі постійних прильотів та повітряних тривог, Сергій Жадан активно волонтерить, збирає кошти на ЗСУ, публікує дописи в соцмережах про обстановку в Харкові, а також встигає виступати на літературних та музичних вечорах. А вже наступного тижня рок-банда «Жадан і Собаки», лідером якої він є, вирушає в благодійний тур 16-ма містами Європи, щоби зустрітися зі своїми прихильниками й зібрати кошти на потреби добровольчого батальйону «Хартія».
Фото з фб Сергія Жадана
Сьогодні, у день народження автора, пригадаємо, як починалася історія майбутньої зірки сучасної української літератури і за що ми його найбільше любимо.
На винятково письменницькі хліба Сергій Жадан перейшов після того, як… звільнився з університету. Сталося це 2004 року. До того майбутній автор 13 віршованих збірок, 5 романів і 2 книжок драматургії закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, згодом – аспірантуру цього вишу, захистив дисертацію з творчости поета-футуриста Михайля Семенка і декілька років викладав на кафедрі української та світової літератури. У цей час у нього виходять перші поетичні збірки «Генерал Юда», «Цитатник», «Пепсі». Але саме з публікацією романів «Anarchy in the UKR» та «Депеш Мод» голос автора набуває нового звучання.
Фото з фб Сергія Жадана
Сергій Жадан завжди відзначався активною громадянською позицією та брав участь у всіх можливих проукраїнських мітингах. Під час Помаранчевої революції письменник був комендантом наметового містечка у Харкові, а 2014-го за його погляди митця жорстоко побили учасники проросійського зібрання на Євромайдані. Жадан був одним серед тих, хто публічно виступав проти незаконного російського ув’язнення режисера Олега Сенцова, а 2017 року заснував Благодійний фонд Сергія Жадана, що спеціалізується на допомозі ЗСУ, а також дітям Сходу.
П’ять років тому цього ж дня світ побачив останній на сьогодні роман автора — «Інтернат». За цей час книжка здобула чимало нагород в Україні, а її німецькомовний переклад Сабіне Штьор і Юрія Дуркота отримав премію Ляйпцизького книжкового ярмарку.
Фото: Детектор медіа
Твір присвячено війні, яка триває в Україні. Події, описані тут, відбуваються впродовж трьох днів у 2015 році. Авторові вдалося створити детальний портрет того, з чим зіштовхнулися українці на Сході. Особливістю роману є те, що війну тут можна відчути зсередини й по-справжньому здригнутися від такої реалістичности. На жаль, для подібного ефекту сьогодні нам не треба читати романів. Щодня міста і села України піддаються ворожим нападам, і те, що багато українців читали п’ять років тому як події, що тривають лиш на сході країни, сьогодні стало спільною буденністю. Хтозна, можливо, це і є приводом ще раз прочитати «Інтернат» і переосмислити те, що з нами відбувається.
Фото: Meridian Czernowitz
У книжці Жадана читачі разом із головним героєм, 35-річним учителем Пашою, вирушають на лінію фронту, щоб познайомитися з такими різними, але водночас однаковими людьми – наляканими і сміливими, розгубленими і впевненими у собі, живими і мертвими. Прямуючи до інтернату, щоб забрати свого 14-річного племінника, Паша зустрічає чимало персонажів, кожен із яких ділиться з ним своєю історією, як-от: Анна з «туристичної фірми», фізрук Валєра, директорка інтернату Ніна й журналіст Пітер.
Паша сам по собі герой незвичний. У нього немає друзів чи коханої, з батьком стосунки непрості, й лише племінник викликає в героя щось схоже на почуття прив’язаности. Впродовж першої частини книжки всі його запитують, як це той не знав, що буде війна, хіба він не дивиться телевізор? На що Паша часом відповідав: до чого тут телевізор і політика? Та трохи згодом він задається зовсім іншим питанням: «Як я не помітив, що мої учні тепер воюють проти мене?»
Фото з фб Сергія Жадана
За відсутність чіткої позиції герою і докоряє за першої зустрічі директорка інтернату Ніна, кажучи: «Звикли все життя ховатися. Звикли, що ви ні при чому, що за вас завжди хтось усе вирішить, що хтось усе порішає. А ось не вирішить, не порішає. Не цього разу. Тому що ви теж усе бачили й усе знали. Але мовчали й не говорили. Судити вас за це, звісно, не будуть, але й на вдячну пам’ять нащадків можете не розраховувати».
У цей «дивний час, коли нікого не можна втримати, ні за кого не можна вчепитися», Паша зіштовхується з подіями, які змінюють його світ і змушують подорослішати. Сьогодні нам усім, як і Паші, доводиться стрімко дорослішати.
Матеріал підготовлено в рамках Стипендійної програми Українського ПЕН
