0
Відомій чернівецькій блогерці вдалося організувати ярмарки, на яких вторгували мільйони гривень для української армії. В Івано-Франківську їм подарували брошку, яку вони вирішили продати за неймовірну суму. Яна разом з однодумцями їхали збирати кошти навіть до Польщі, а свій день народження перетворила на благодійний захід.
фото надане Яною Рогожою
Яна Рогожа — відома у Чернівцях та Україні блогерка. Вона активно займається волонтерством останні 8 років. З початку повномасштабного вторгнення росії допомога українській армії стала її пріоритетом. Яна активізувала блогерську спільноту та майстринь хенд-мейду з усієї України, провела шість благодійних ярмарків «Save_Ukraine». Загалом за цей час передали на допомогу армії понад 3 мільйони гривень, і ця сума зростає з кожним днем.
Люди купували прикраси, а всі гроші йшли на армію
23 лютого я приїхала з Києва і готувалася до того, що вже наступного дня знову мала туди повертатися. Період був наповнений роботою, життям, побутом. 24 лютого о 6 ранку до мене зателефонувала знайома з Києва і каже: «Яно, вставай, війна почалася». Мене одразу кинуло в холод, мурашки по всьому тілу, я не розуміла, що відбувається. Я не вірила до останнього, що це станеться, попри численні розмови і попередження. Мені здається, в адекватному світі ніхто з нас не вірив у це до кінця.
Буквально з перших днів війни я вирішила зайнятися волонтерством. Одразу запустила збір коштів, ми купували необхідні речі бійцям, продукти на фронт. Приймали гуманітарку із закордону, приймали переселенців, допомагали їм адаптуватися. Але вже в кінці першого місяця можна було чітко побачити, що кожен збір коштів проводити було все складніше. І, знаєте, все ж логічно: у перші дні була масова хвиля, всі віддавали все, що могли віддати, а відтак люди почали рахувати, бо не знали, що буде завтра. Збирати гроші було важко, навіть попри те, що я блогерка і маю велику авдиторію. Ми почали думати, яким чином виправити ситуацію.
Так виникла ідея провести благодійний ярмарок. Ми розуміли, що люди вже віддали все, що могли віддати просто так. І щоб заохотити їх допомагати далі, потрібно, щоб вони теж щось отримували. Психологічно так, мабуть, легше.
Коли виникла ідея ярмарку, я одразу ж подумала про прикраси. Тож нам потрібні були прикраси, які нам нададуть безкоштовно. А ми вже їх продамо і передамо виручені кошти на армію. Тут допоміг інстаграм і колеги-блогери. Ми створили інформаційну кампанію і шукали майстринь, готових надати свої роботи. Пізніше пропонували оплатити їм матеріали. Люди знайшлися. До нас поштою відправили тисячі прикрас. Особисто я вклала тисячу євро у матеріали для робіт майстринь, але кошти вдалося примножити.
Перший ярмарок ми готували вчотирьох: я, блогерка Даша Запісочна, подруга-фотографиня Катя і майстриня Людмила. Захід тривав два дні: спершу благодійний вечір, а наступного дня – аукціон.
Спершу знайома попросила мене допомогти закрити збір на одну автівку, тож я знала, що нам потрібні дві тисячі євро, і ми сподівалися, що зберемо їх. Зрештою перший ярмарок приніс нам 11 тисяч євро і чітке розуміння того, що це потрібно продовжувати і масштабувати.
Про перший ярмарок за кордоном
Через два тижні провели масштабний ярмарок у Чернівцях: на вулиці Кобилянської, з музикантами – красиво. До нас приїхала Світлана Тарабарова. Було безліч прикрас — одна гарніша іншої: кулони, ікони, патріотичні шопери, картини. Все це ми збирали по всій Україні. Роботи було настільки багато, що я відклала бізнес на другий план. Весь час забирав ярмарок та підготовка до нього. Того разу вторгували 13 тисяч євро.
фото надане Яною Рогожою
Загалом ми вже провели 5 ярмарків. Після Чернівців організували перший такий за кордоном – у Варшаві. Це був ще той челендж. Збирати прикраси для продажу ставало дедалі складніше. Майстрині потроху поверталися до своєї звичної роботи, активно волонтерити могли вже не всі. Та все ж історії військових і фотозвіти мотивували і нас, і майстринь, тож ми продовжували. Обсяг роботи збільшувався, а наші сили і терпіння потроху закінчувалися. Ми з командою проводили цілі дні у нашій секретній штаб-квартирі: все сортували і готували до переїзду.
До ярмарку у Польщі підготовка була виснажливою. Ми просили майстринь, окрім української символіки, готувати прикраси у «польських» кольорах. Та поляки підходили до нас і купували синьо-жовті сердечка. Ми співали на площі у Варшаві «Ой, у лузі, червона калина…». До нас підходила діаспора, наші переселенці. Це були дуже емоційні зустрічі, і загалом усе пройшло успішно.
Ще один ярмарок ми провели в Івано-Франківську. Він запам’ятався особливою зустріччю. До нас підійшла пара поважного віку і придбала щось для себе. Ми розповіли, для чого проводимо цей ярмарок, куди йдуть усі гроші, що майстрині надають нам прикраси безкоштовно. І наступного дня ця пара принесла з собою брошку. Це була прикраса, яку жінці подарував чоловік ще замолоду. Кажуть: «Ми не можемо допомогти грошима, тож візьміть цю брошку і продайте її. Наш син теж воює. Нам це важливо».
Плакала вся наша команда, ми були розчулені. Прикрасу купила одна з наших дівчат, чоловік якої також на передовій. Та нам вдалося зняти коротеньке відео цієї пари, і ми виклали його в мережу. Ця історія набула шаленого резонансу. Тож ми вирішили цим скористатися на користь ЗСУ. Оголосили масштабний збір коштів на цю брошку – мільйон гривень. Коли ми зберемо всю суму, прикрасу повернемо тій парі з Івано-Франківська — буде далі їхнім сімейним оберегом.
Сума на цю брошку майже є. І, знаєте, я зрозуміла остаточно, що не існує маленької перемоги. За першу ж добу збору ми отримали 500 тисяч гривень, тобто половину вартости прикраси. Здебільшого це були внески в розмірі 1, 5, 10 гривень. Люди надсилають, і коли я бачу ці суми, у мене мурашки по тілу. Якщо мільйон людей скинуть по гривні – в нас є мільйон гривень. Тож ніколи не думайте, що ваша маленька сума непотрібна. Вона потрібна, ще й як!
Благодійний вечір замість дня народження
Я дуже хотіла бачити всіх своїх друзів на моєму 30 Дні народження, але настрою святкувати під час війни не було. Та мені спало на думку провести благодійний вечір.
фото надане Яною Рогожою
Я запросила гостей і попередила, що всі гроші, які дарують мені, я перерахую на армію. Я вклала у це свято 100 тисяч гривень, а виручила 500. Мені знову вдалося не просто задонатити якусь суму, а примножити її. І я була дуже щаслива!
Загалом за всі ярмарки і цей благодійний вечір ми зібрали 3 мільйони гривень. Це поки що без урахування грошей за брошку.
Ми самі керуємо цими коштами. Та дівчина в команді, чоловік якої на передовій, шукає запити військових. Вона частіше з ними спілкується й орієнтується у ситуації. Ми знаємо точно, де що потрібно.
Знаєте, ці ярмарки дали нам сенс, усім нам: і організаторам, і майстриням. Багато хто з них не тримав у руках голку з початку війни, бо кому ж потрібні прикраси зараз? А тепер вони знають, для чого працюють.
Якби не авдиторія у соцмережах і блогерство, я б точно теж займалася благодійністю, але не в таких масштабах. Тож це все і завдяки моїм читачам. Я перестала бути класичною блогеркою, але під час війни так і повинно бути. Пріоритет – перемога.
Зараз ми з командою подали документи на реєстрацію ГО, бо поки що ми просто — небайдужі волонтери, хоча зайшло це доволі далеко.
фото надане Яною Рогожою
Ярмарки ми будемо робити й далі. Можливо, зміняться їхня концепція і формат, але незмінною залишиться ціль – допомога ЗСУ. Наразі готуємося до ще однієї поїздки – у Польщу.
Ми працюємо й уявляємо день перемоги. На початку ми частіше уявляли його. Зараз усвідомлюю, що не буде цього дня так швидко, як ми б хотіли. Він точно настане, але до нього ще треба попрацювати. Часу потрібно ще дуже багато, ресурсів теж. Так кажуть наші хлопці, з якими ми постійно контактуємо.
Кожен повинен розуміти, що це наша країна, наша війна, у якій ми всі мусимо перемогти. Обов’язок кожного – пришвидшити нашу перемогу. Хтось на передовій, хтось плете сітки, хтось донатить за кожну можливість випити спокійно кави. Робіть це так, як вважаєте за потрібне, але допомагайте. Тоді наша спільна мрія здійсниться!
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
