0
У мережі люди поширюють інформацію про нахабних переселенців, які поводять себе зверхньо, «ніби на курорті». Шпальта вирішила дізнатися, як вимушені переселенці реагують на наданий їм прихисток під час війни, і чи були зафіксовані випадки їхньої невдячности.
За останні декілька днів Чернівці та область прийняли понад 11 тисяч вимушених переселенців, серед них більше 1800 дітей.
Волонтери та заклади харчування забезпечують цих людей їжею. А у всіх громадах области їм пропонують дах над головою.
Втім, користувачі у соціальних мережах обурюються і поширюють інформацію про зверхніх переселенців, незадоволених умовами, які їм пропонують буковинці. Шпальта вирішила дізнатися, як насправді вони реагують на наданий прихисток під час війни і чи правдиві історії про їхню невдячність.
Спершу ми пішли у місця громадського харчування, де готують для переселенців обіди безкоштовно або за собівартістю. Тут вдалося поспілкуватися з декількома родинами, які втекли від російського бомбардування у Чернівецьку область.
За столом молода пара з домашнім улюбленцем. Поруч – дві валізи. Кажуть, зібрали нашвидкоруч те, що змогли. Вони з Ірпеня, їхали до Чернівців понад добу. Вони тільки-но і почали шукати житло за гроші у Чернівцях. Кажуть, що шукають не так умов, як не хочуть забирати безкоштовні місця в інших людей.
«Наразі у нас є можливість оплатити житло. Шукаємо щось за помірною ціною. Може, безкоштовні місця комусь потрібні більше, ніж нам. Десь на місяць нам грошей вистачить», — каже чоловік.
Щодо повідомлень про буцімто скарги біженців на умови він відповідає:
«Я тікав 2014 року, змушений тікати і зараз. Іде війна. Хто мені чим винен і зобов’язаний? Як я можу бути чимось незадоволеним?»
Заходимо в інший ресторан, де приймають на обіди переселенців. Адміністраторка закладу розповідає, що її колеги селили людей у себе вдома. А поки її чоловік у теробороні, жінка теж прихистила незнайому сім’ю.
«Чоловік запитує мене, чи я хоча б перевіряла документи їхні. І тоді я зрозуміла, що ні. У мене зупинилися люди з Харкова. О 5 ранку вони прокинулися, зібрали дітей і виїхали. Вони дуже вдячні нам, навіть залишили 10 тисяч гривень, щоб ми передали їх на потреби армії. Особисто в мене вдома мешкає сім’я з дитиною. Чоловік-переселенець хворий, але сказав, що буде волонтерити, долучається до будь-якої роботи. Колеги взяли родину з Києва: тато привіз дітей і дружину, а сам повернувся назад. Усі надзвичайно вдячні. Ми не зіштовхувалися з випадками, щоб вони якось бикували», — розповідає Інна.
Ще одну родину переселенців із Києва зустріли у кафе. Молода сім’я, поруч із ними син, якому 3,5 роки. Говорять неохоче і перевіряють наші документи: «Не час, щоб комусь довіряти».
«Ми просиділи майже день у підвалі з дитиною, і це вже було не нормально. Вирішили вийти і їхати подалі. Ми самі з Києва. Приїхали вчора вночі, зупинилися у знайомої. Пізніше треба було наших родичів перевезти сюди, і ми знайшли подобове житло – 1 500 гривень. Не шукали навіть безкоштовних можливостей десь жити, бо комусь це потрібно більше. Наразі є можливість родичам орендувати житло, а самим бути у знайомої, скільки треба. Щодо умов – нам усе одно. Головне, щоб не бомбили. Київ зараз і Чернівці – це різні країни. Ви не уявляєте, як вам пощастило. Розумію, що можуть бути різні переселенці. Але ж погані люди були завжди, просто зараз їм більше уваги приділяють. Адекватні ніколи не вимагатимуть бозна-чого від тих, хто їх рятує. Це неприпустимо», — говорить чоловік.
«На крутих машинах. Хотіли маєток і хороші умови»
Далі ми поїхали у політехнічний професійний коледж, де розташований один із пунктів збору речей для людей, які приїжджають до нас з інших областей. Вони живуть у гуртожитку поруч.
Директорка коледжу Людмила Фесік розповідає, що про хамовитих переселенців тут знають не з чуток. Були випадки, коли заходили у коледж, дивилися умови і висловлювали своє незадоволення.
«Тут є де поспати, тут є гаряча вода, є їжа, і тут не бомблять. Але якщо людям не подобаються такі умови, і вони просять окремо кімнату на двох із плазмою і ще чимось – будь ласка, на вихід. Ідіть і шукайте. На жаль, у нас дійсно були такі випадки. Паркувалися біля нас машини, які коштують десятки тисяч доларів, і люди заходили у технікум із претензіями: «Що це за умови? А нам потрібен маєток. Знайдіть нам!» Вони чекали на п‘ятизірковий готель, бо звикли до таких умов. Це були люди з Харкова, Дніпра, Миколаєва, Києва. І це були депутати Херсонської ради. Звісно, вони вже не тут, поїхали. Та навіть зараз тут є група хлопців, яким не подобається те, що їм надали. Але вони неповнолітні, цим пояснюють те, що не йдуть до тероборони. Навіть не прибирають за собою, не виносять сміття».
Серед вимушених переселенців не всі такі. Людмила Фесік розповідає, що є люди з грудними немовлятами, які дякують за хліб і за те, що їх прийняли.
«Ось є жінка з 10-денною дитиною. Їй робили кесарів розтин. Два дні вони були у бомбосховищах, ще два — діставалися сюди. І вони здивовані, що їм надали гаряче харчування, приймуть навіть посеред ночі. Не хочеться, щоб через той відсоток безсовісних не допомагали таким хорошим людям», — розповідає Людмила Фесік.
У технікумі робота є для всіх: хтось плете сітки, хтось шиє. Інші – прибирають, готують чай та бутерброди. До такої роботи долучаються навіть маленькі діти. Та все ж є категорія людей, які просто сидять на вулиці, спілкуються і веселяться. Вигнати їх не можуть.
«Але їх усі знають в лице. Знову ж таки, неповнолітні. Нахабності в них чимало. І як бачите – автомобілі тут припарковані різні. Такі зараз реалії».
Заходимо в окрему кімнату, аби побачити в ній умови. 233 номер. Тут троє людей: двоє чоловіків та жінка — Олександр із дружиною Анжелою та їхній друг Сергій.
«Може, комусь дісталися кращі умови, комусь — гірші. Я скажу так: тут найкращі умови, які тільки можуть бути! Тут тихо і безпечно. Є тепла їжа і можливість прийняти душ. Навіть мріяти про щось більше не можемо. Все краще, ніж ночувати у машині серед поля. Зараз не той час, щоб крутити носом», — кажуть жителі кімнати.
«Наші знайомі у Києві зараз у бомбосховищах. Вони б мріяли бути тут», — додає жінка.
Розповідають, що приїхали з Києва. Спершу думали, що їдуть із дому на день. Скільки зараз будуть тут, навіть гадки не мають.
«Ми хотіли просто десь переночувати, бо планували їхати в Одесу до родичів. У нас нема вибору, поки що ми тут», — розповідає Олександр.
Чоловіки кажуть, що долучаються до допомоги в технікумі: облаштовували приміщення для біженців, які ще приїдуть.
Анонімно про випадки недобросовісної поведінки переселенців на Буковині Шпальті повідомив чоловік, який живе біля однієї туристичної бази.
«Люди не могли спати, бо вони волали до ночі. Їм тут весело. Поводять себе, як на курорті. Вони собі можуть дозволити знімати це житло і жити тут. Таких зараз по селах багато. Треба якось гуртуватися і ставити їх на місце».
Начальник Чернівецької обласної військової адміністрації Сергій Осачук закликав військовозобов’язаних переселенців ставати на військовий облік та долучатися до захисту держави.
«Військовозобов’язані чоловіки віком від 18 до 60 років, які привозять свої сім’ї для того, аби їх захистити, — залишають свої сім’ї у безпеці тут, стають на військовий облік і відправляються на захист України у складі підрозділів, які формуються на наших територіях або на територіях, звідки вони приїхали. Території Прикарпаття, Буковини, Закарпаття мають чим потішити туристів, але співвітчизники чоловічої статі сьогодні є не туристами».
Після його заяви у соцмережах масово пишуть, що не готові дати прихисток чоловікам: тільки жінок і дітей можуть узяти. А багато волонтерів перемкнулися і допомагають активніше воїнам та ЗСУ.
Читайте також: «О 5 ранку нас розбудив шум літаків. Потім почалися вибухи»: де у Чернівцях допомагають людям з усієї України
У цілях безпеки ми не назвали прізвищ та імен героїв матеріалу, які побажали залишитися анонімними
Фото Володимира Гуцула
