0
Книжкова оглядачка Лілія Шутяк розповідає про творчість італійського письменника Умберто Еко.
Esquire
Буває, живе собі людина, пише статті, викладає в університеті, захоплюється середньовічною філософією та літературою, а потім у 48 років пише свій перший роман, який одразу стає світовим бестселером. Так можна було б коротко розповісти історію італійського філософа, семіотика, публіциста й дослідника масової культури Умберто Еко, від дня народження якого минуло 90 років. До цієї дати він, на жаль, не дожив, відійшовши у засвіти ще 2016-го в своєму будинку в Мілані. Втім, його твори наукового і художнього спрямування дозволяють вважати автора чи не найвідомішим сучасним італійським письменником.
Народився Умберто Еко у невеличкому містечку Аллесандрії, що в регіоні П’ємонт. Його батько походив із родини, в якій було тринадцятеро дітей. За професією чоловік був бухгалтером, а заодно і ветераном трьох війн, тож для свого сина він хотів іншої долі. Тато наполіг, щоб Умберто вступив на юридичний факультет, але син уже в ранньому віці виявив свій незалежний характер і подався вивчати середньовічну філософію та літературу.
Після завершення університету Умберто Еко пішов працювати на телебачення, де займав посаду редактора культурних програм. Згодом він дописував до впливового видання L’Espresso, заснував багато часописів, опублікував чимало наукових досліджень. Його академічна кар’єра була напрочуд успішною. Умберто Еко викладав у Міланському, Флорентійському і Туринському університетах, а також інших престижних навчальних закладах Європи та Америки, активно публікував наукові та науково-популярні праці з семіотики (наука про знаки – авт.) та масової культури. Й ось, наприкінці 70-х років минулого століття, маючи репутацію провідного семіотика, Умберто Еко пише свій перший роман у жанрі історичного детективу «Ім’я троянди».
Твір з’явився друком 1980-го року, і його успіх перевершив усі сподівання. Видавництво планувало продати 30 тисяч книжок, а натомість роман розійшовся десятками мільйонів примірників. Уже наступного року автор отримав найпрестижніші італійські літературні премії – Стреґа і В’яредджо. 1986 року за мотивами книжки світ побачив фільм французького режисера Жана-Жака Анно з Шоном Коннері в головній ролі, що привернуло ще більше уваги до роману та його автора. Вся ця слава спровокувала інтерес до Еко як науковця і викладача. На його семінар з історії Середньовіччя у Болонському університеті місця були зайняті на місяці вперед.
У чому ж успіх роману, що перевернув життя одного науковця з ніг на голову? Передусім – у його багатошаровості. Автор як затятий читач (домашня бібліотека Умберто Еко налічувала понад 40 тисяч книг) розмістив у романі цілий світ знаків та образів, сполучивши їх між собою у постмодерністській формі.
Фото Лілії Шутяк
«Ім’я троянди» має декілька рівнів. На першому — детектив, те, що розважає і привертає увагу широкої громадськости. Авторові не просто вдалося «вбити монаха» (а за ним ще декількох), але й упродовж усього тексту підкидати читачеві знаки, щоб той розібрався, хто ж це зробив.
У книзі можна знайти алюзії на твори багатьох інших авторів. Так, очевидний зв’язок роману Умберто Еко з текстами англійського письменника Артура Конан Дойля. Імена головних героїв Вільяма Баскервільського та його помічника Адсона – це відвертий натяк на відому літературну пару Шерлока Голмса і доктора Ватсона. Крім того, текст «Ім’я троянди» написаний у формі записок Адсона – аналогічний прийом, який використовує Конан Дойль. Як і Шерлок Голмс, Вільям із Баскервіля славиться своїми дедуктивними здібностями. Вони виявляються вже на початку роману, коли герой докладно описує і знаходить загубленого коня, хоча ніколи його не бачив.
Читача може дещо відлякати затягнутий початок твору, написаний у готичному стилі. Власне, видавці роману звертали увагу Еко на це і просили скоротити. Автор натомість відкинув їхні побажання, наголошуючи, що не планував підлаштовуватися під кон’юнктуру ринку.
Події твору «Ім’я троянди» відбуваються у XIV столітті в бенедиктинському монастирі, куди прибуває монах Вільгельм із юним послушником Адсоном. Помітивши кмітливість гостя, абат доручив йому розслідувати смерть брата Адельма, тіло якого знайшли під мурами обителі. Згодом за дивних обставин гинуть ще декілька монахів. Розслідування приводить героїв до загадкового лабіринту в бібліотеці, вихід із якого вони ледве знаходять. Незабаром їм доведеться дізнатися більше про таємниці, які ховають монастирські стіни і сліпий старець Хорхе.
Завдяки своїй багатошаровості роман «Ім’я троянди» буде до смаку широкому колу читачів: від школярів до професорів літератури. Це поєднання трилера і детективу, написане за всіма правилами постмодерністського роману, густо приправлене історичними фактами і критикою середньовічного світогляду, дає поживу для роздумів і справжню насолоду від читання.
У жанрі історичного детективу написані ще 3 книжки автора, які закріпили його статус на цьому поприщі: «Острів напередодні» (1994), «Бавдоліно» (2000) та «Празький цвинтар» (2010). Автобіографічні елементи знаходимо в романах «Маятник Фуко» (1988), «Таємниче полум’я цариці Лоани» (2004) тощо. Всі вони варті того, аби знайти свого читача.
Умберто Еко – неймовірно цікава постать. Він викурював декілька пачок цигарок за день, бурхливо жестикулював під час розмов і любив розважати гостей. Письменник був справжнім знавцем у сфері бондології (всього, що пов’язане з «агентом 007» Джеймсом Бондом). Він видав декілька наукових праць, у яких досліджував цього персонажа. Умберто Еко був почесним доктором 38 знаних університетів світу, а також кавалером французького офіцерського ордена Почесного легіону (2003). Та, незважаючи на всі ці нагороди, він передусім залишиться автором, що подарував світові «Ім’я троянди». І за це мільйони читачів завжди будуть йому вдячні.
