Інтерв'ю, Перша шпальта

Із міста у село. Історія сім’ї Данських, яка переїхала з Сибіру до України і виготовляє крафтові сири

Іван та Тетяна переїхали у Бросківці навесні 2019 року. Сімя хотіла відкрити власну справу і зупинилася на хобі чоловіка, якого він навчився ще у Сибіру – сироварінню. 

Родина Івана Данського переїхала в Нижньовартовськ (Західний Сибір) ще в його дитинстві. Батьки були на заробітках, син — в Україні. У Нових Бросківцях Сторожинецької територіальної громади побудували будинок, який потім пустував. Зрештою до Росії забрали й сина.

«Тато там із 1986 року, мама до нього переїхала в 1992. Потім ми періодично їздили в Сибір. Перший клас я закінчив тут, а потім мене забрали туди, і ми сюди не приходили. Якщо чесно, відколи мене забрали в першому класі туди, я все життя щоліта приїжджав сюди і мріяв жити в Україні, в селі».

Іван вирішив навчатися на біотехнолога у Києві. Там і зустрів свою дружину Тетяну.

Навесні 2019 молода сім’я остаточно переїхала до України. Живуть у батьківському домі, відкрили тут власну справу та хочуть розвивати своє село.

«Спершу хотіли відкрити пивоварню»

Спершу родина думала займатися пивоварінням або ж відкрити пивний магазин. Та пізніше вирішили розвинути хобі Івана і створювати крафтові сири на Буковині.

Чоловік вважає, що у сільській місцевості багато перспектив. Просто варто подивитися на село по-новому.

«У мене була мрія тримати корову. Мені завжди здавалося, що село має процвітати, а наразі воно деградує. Бо люди тут живуть, як жили баби і діди. А мені здалося, що у мене є нові ідеї і новий погляд, і я справді хотів жити в своєму селі. Треба подивитися на цю місцевість через призму нових можливостей. Тоді тут можна робити дивовижні речі», — вважає Іван.

Варити сири в домашніх умовах Іван почав ще у Сибіру. Та робив це тільки для себе та рідних.

«Я купував молоко додому і варив для себе сир. Там завжди хотілося будзу. Потім я спробував робити камамбер — вийшло досить непогано. Ось це і затаїлося десь у голові», — каже Іван.

Перш ніж переїхати сюди, чоловік збирав гроші, аби почати бізнес. Стартовий капітал у справу сироваріння – 13 тисяч доларів.

Збирає молоко по селу, як колись

Для того, аби не варити сири на маленькій кухні, побудували біля будинку спеціальне приміщення для сироваріння. Закупили потрібні тари, посуд. І, звісно ж, молоко.

«Коли люди чули про мою ідею, то казали, що у мене нічого не вийде. Бо тут немає корів. Та я не здався, перевірив. Корови є», — каже сировар.

Зараз кожен ранок Івана починається зі збору молока. Він вантажить бочки у причеп та їздить по селу. У день збирає 450 літрів ранішнього молока.

«Сказати чесно, не одразу вийшло сироваріння. Людський фактор – дуже важливий також. Ми кажемо людям, що збираємо тільки ранішнє молоко, а вони могли його змішати з вечірнім чи додати трішки води. Мабуть, це одна з причин, чому у нас вийшло не одразу. Десь 450 кілограмів сирів нам довелося викинути в яр. Ми збирали молоко все літо, варили сири. І коли прийшов час збирати плоди нашої роботи – ми зрозуміли, що продукт нехороший. Довелося викинути, ми не могли таке пропонувати людям», — каже Іван.

Після цього випадку сировари не здалися і спробували знову. Вчилися, купили мілкотестер, який точно перевірить якість молока. Партія сирів вдалася. Тож вони розвивалися далі.

Доставка по всій Україні та фермерський блог

У всьому Івану допомагає дружина Тетяна, яка у селі ніколи не жила.

«Моя мама була дуже рада чути, що ми переїжджаємо назад в Україну, але вона думала, ми будемо жити в місті. А тут село, молоко, гусей тоді набрали. Друга дитина народилася, коли ми жили ще тут. Словом, було весело, але вона нас підтримала. Темп у нас був шалений. О шостій ранку підйом. Дуже швидко Ваня — по молоко, я вдома засолюю сири, багато всього потрібно мити. Лягали о 12, а то й о першій. Бувало й о четвертій ранку. Це ремарка для тих, хто думає, що займатися бізнесом легко. Нічого подібного. Та й узагалі, заробляти на сирах – доволі невдячна справа, принаймні на початку», — каже Таня.

Зараз сировари вміло варять навіть сири з витримкою і сміливо експериментують. У них можна знайти м’які й тверді сири з різними спеціями, з пліснявою, фету, домашній йогурт тощо.

Пропонувати свою продукцію на продаж Данські почали на ринках Буковини.

«Іван із тими пакетами величезними каже мені: “Кричи: «Сири!»” А я думаю: “Блін, як соромно. Бачила б моя мама, що я зараз роблю…” А потім зрозуміла, що мені не повинно бути соромно. Ми ж не продаємо будь-що, ми продаємо сири. Наші сири! І вони хороші і якісні, бо ми підходимо серйозно до кожного процесу».

Далі почався карантин. Тоді Тетяна завела інстаграм-сторінку сироварні, де вела фермерський блог.

«Ті, хто купував у нас сири на Калинівському ринку, знайшли нас. А спочатку ми ходили і самі пропонували свою продукцію у кафе, магазини Чернівців. Ставилися скептично. А тут бац — самі почали нам писати. Тоді ми відчували неймовірну гордість», — каже жінка.

Зараз у подружжя весь тиждень іде на збір молока та варіння сиру. А у суботу вони все доставляють у місто. Також відправляють свою продукцію поштою по всій Україні.

У майбутньому Данські планують відкрити повноцінну сироварню з усіма документами та нормами. Для цього використають приміщення, яке пустує в селі.

«Дуже хочемо розділити дім і будинок, бо так важко працювати. До того ж, нема в Україні норм крафтового сироваріння. Можна вийти на інший об’єм виробництва і реалізації продукції загалом. Повертатися у місто ми вже не плануємо. Хочемо розвиватися тут і розвивати разом із цим і сільську місцевість», — каже подружжя.

Фото Володимира Гуцула 

Коментарі