0
Про туристичні магніти Садгори, які відкривають для туристів світу.
Частина 2. Перша частина тут
Колись Садгору називали єврейським Ватиканом на Пруті. Тут є унікальна синагога та гробниця рабинів, куди з’їжджаються євреї з усього світу. А ще місцеві дослідники історії кажуть, що саме із Садгори походить «Хава Нагіла».
Про засновника синагоги, гробницю рабинів та інсталяцію «Хава Нагіла» (одна з найпопулярніших і найвідоміших єврейських пісень) розповіли під час екскурсії гіди — історик Володимир Новак-Садогурський та дослідник-краєзнавець Дмитро Сірман.
«Ми на унікальному для хасидів світу місці. Це гробниця, де поховані перші три великі рабини Садигурської династії. Свого часу в Австрії із середини XIX століття Садигуру називали єврейським Ватиканом на Пруті. Чому так? Бо тут цікава історія появи Садигурської династії й очільників цієї династії», — розповідає Володимир Новак.
Так, засновник династії Ізраель Фрідман прибув у Садгору взимку 1842 року і виконував роль релігійного наставника аж до смерті в 1850-му році. Він прожив там вісім років і заклав основи хасидської гілки садигурських рабинів.
До 80-х років XIX ст. функцію головного рабина виконував його син Абрагам Яків Фрідман, а після смерті — внук.
«Останнього поховали тут у 1906 році. Я знайшов у старих підшивках газети “Буковина” та інших газетах XX ст. статті про смерть Садигурського рабина. Його звали, як і діда — Ізраель Фрідман.
Останній рабин, який проживав у Садгорі, правнук Ізраеля Фрідмана емігрував із великою частиною хасидів під час першої світової війни, адже тут почалися «рухи». Відповідно сьогодні нащадки садигурської династії проживають у різних країнах світу», — розповідає екскурсовод.
Гробницю у Садгорі за рівнем святості прирівнюють з гробницею Нахмана в Умані, тільки це — різні династії.
Під цим саркофагом покояться три рабини. Коли сюди приїжджають паломники, вони виконують ритуали, ставлять записки, пишуть прохання і побажання та вірять, що дух рабинів віднесе їхні побажання до Господа.
«Тут бували паломники з Англії, Франції, Німеччини, Ізраїлю та інших країн світу. На могилу вони ставлять камінь. Для хасидів це святе місце. Вони вважають, якщо тут помолитися на велике релігійне свято, молитва йде до Бога. Тому приїжджають сюди», — розповідає Дмитро Сірман.
У Садгорі з XIX століття і до Першої світової війни 70-80% населення були євреями. Відповідно тут збереглися залишки старого єврейського цвинтаря. Колись він займав велику територію, але нині багато плит знищили, а частина цвинтаря зараз — стадіон.
Чому у Садгорі проживало так багато євреїв? Бо це містечко було одним із місць, де австрійський уряд дозволив їм проживати.
1848 року, коли євреї отримали більше прав, у Чернівцях відбувся досить потужний поштовх у розвитку міста.
Поховані відомі особистості з усіх довколишніх сіл
Ще однією історичною пам’яткою Садгори є кладовище. Тут поховані католики та православні, є меморіал радянських воїнів. Раніше було престижно, аби тебе поховали на центральному кладовищі. Тут покоїться інтелігенція з ближніх міст та громадські діячі.
«Наприклад суддя у Заставні та директор школи поховані тут. Священника родини Киселів, предок якого був київським воєводою часів Богдана Хмельницького, також тут поховали», — розповідає Дмитро Сірман.
На почесній алеї цвинтаря перепоховали одного з останніх керівників українського націоналістичного підпілля — Івана Северина. Його вбили на Румунській колонії біля села Юрківці, а перепоховали в Садгорі за часів незалежности.
На центральній алеї, поруч із пам’ятником невідомим героям Першої світової війни, є пам’ятник одного з керівників націоналістичного підпілля, а також поховані загиблі на сході України герої.
На кладовищі є цікаві пам’ятники, що згадують в багатьох історичних дослідженнях. Наприклад, пам’ятник «Пієта».
Вулиця Семена Галицького (не Данила), хто він такий
Вулиця Галицького у Садгорі донедавна мала назву Семена Галицького. Її перейменували на Данила Галицького, але багато хто не звернув уваги.
Мало хто знає, що Семен Галицький був політичним діячем і одним із засновників буковинської комуністичної партії в румунський період.
«Коли радянська армія прийшла на Буковину, він був один із тих, хто зустрічав комуністів, пропагував їх. Але згодом поплатився за це, бо не всі сталінські ідеї сприймали місцеві комуністи. Тож він змушений був виїхати з Буковини, працював ніби під домашнім наглядом у виконкомі Комінтерн (організація всесвітніх комуністів у Москві), але за свою позицію і критику згодом був заарештований органами НКВД і висланий в Сталінські табори. Після 9 років таборів чоловік помер. Тому після смерті Сталіна Галицького реабілітували, і він став місцевим героєм-комуністом», — розповідає Володимир Новак.
Парадокс у тому, що сестра Семена Галицького, Артемізія, свого часу була псевдо Мотря, теж померла у Краснодарському краї. Вона була певний час головою проводу ОУН Буковини і Бессарабії у 1943-1944 роках.
Приклади, коли брат на брата йшов через політичні чи ідеологічні переконання, бували тут поруч. Екскурсоводи додали цю історію у свою програму екскурсії, аби на прикладі однієї садгірської сім’ї показати весь трагізм подій того часу.
У центрі Садгори є сквер, що фактично не змінився з радянського часу. Раніше тут був клуб, де проводили дискотеки, був танцмайданчик і пам’ятник літаку. Два роки тому пам’ятник демонтували і відвезли в аеропорт на реставрацію, але досі не повернули.
За австрійського періоду на місці, де нині сквер, був величезний ринок. Там торгували худобою, яку скуповували і гнали до польського та німецького кордонів та продавали в Польщі, Голландії та Німеччині. Пізніше за румунського періоду тут добудували площу.
Зберігся донині на Центральній площі міста будинок у стилі віденської сецесії, один із небагатьох.
Інсталяція «Хава Нагіла»
У Садгорі під час першої світової війни багато будівель зруйнували. Тому донині збереглося лише те, що звели після.
Місто було досить розвиненим, тут була канатна дорога, яка вела в Чорнівку, до млина, свій аеродром, який 1938 року Королівська Румунія перенесла в Чернівці, адміністративні будівлі, пошта, телеграф тощо.
«Ми виготовили проєкт реконструкції історичної площі в центрі Садгори. Його виконав садгірський архітектор, проєкт погодили, але наразі коштів на реконструкції міська рада не виділяє», — каже Дмитро Сірман.
У центральній частині Садгори, у скверику, встановили інсталяцію композиції «Хава Нагіла». Власне, що об’єднує Садгору із відомою світовою композицією?
«Досліджуючи історію Садгори, очам не повірив, що «Хава Нагіла» народжена тут, у нас. Я перевірив багато різних джерел, і ми всі переконалися, що «Хава Нагіла» вперше була записана від садгірських хасидів відомим єврейським дослідником, який вивчав культуру та історію. Він записав цей наспів і забув.
Після першої світової війни у Палестині відбувся великий концерт. Ізраїль ще не мав своєї держави, але перші переселенці були екуменісти, тож хасид хотів зробити кульмінацію концерту. Він згадав про цей запис і зробив цю пісню кульмінацією. Вона стала настільки популярна, що її заспівав увесь світ», — розповів Дмитро Сірман.
Власне, після цього дослідження у Дмитра Сірмана виникла ідея встановити у центральному сквері Садгори арт-проєкт інсталяцію до композиції. Інсталяцію виготовили садгірські ковалі, а торік відкрили її до Дня Садгори. Встановили її на місці, де раніше був пам’ятник Горькому до декомунізації.
За словами екскурсовода, цю композицію на відкритті грав ансамбль Лева Фельдмана, який виступає в кращих залах Європи.
«Ми маємо пишатися, що саме з Буковини пішла «Хава Нагіла». І це є ще одним туристичним магнітом міста», — вважає Дмитро Сірман.
Цадик Фрідман та будівництво синагоги
Синагога у Садгорі, яка нині стала, без перебільшення, святим місцем євреїв всього світу, з’явилася тут завдяки цадику Ізраелю Фрідману.
«1842 року в Садгорі з’явився цадик, який тікав від переслідування російською владою. Його звинувачували у всіх смертних гріхах. Він не планував тут зупинятися, але залишився, коли з ним поспілкувався власник Садгори — Мустяца. Він виділив йому землю, допоміг освоїтися. Мустяца зробив йому захист перед австрійською владою, бо росіяни вимагали його видачі», — розповідає Дмитро Сірман.
Цадик Фрідман прожив у Садгорі вісім років до смерті.
За життя він був святим чоловіком для євреїв, адже побудував тут цілий комплекс споруд.
«Синагога, яка нині залишилася, напівзруйнована. Раніше тут був цілий комплекс будівель. Коли цадик Фрідман побудував тут синагогу, сюди почали з’їжджатися масово євреї. Синагога стала хасидським центром. Це місце стало, без перебільшення, святим для євреїв всього світу. Для них за велику честь побувати тут», — каже екскурсовод.
Колись тут жив цадик та його родина. Поруч була ще одна велика споруда, яка не збереглася донині. Комплекс простояв до Першої світової війни. Уціліла лише одна споруда, оскільки тут був госпіталь і над синагогою висів Червоний хрест. Євреї знають, що їхню синагогу врятував хрест.
Вціліла будівля синагоги проіснувала до приходу радянської влади на Буковину. Перше, що зробили совіти, коли прийшли на ці землі, з розгону пробили ворота до синагоги радянським танком. Тут вони облаштували дім сільгосптехніки. Радянська влада накоїла збитків всім місцевим вірянам.
За незалежної України частину будівель, які належали колись євреям, продали. Будівлю синагоги віддали євреям для відновлення.
«Коли євреї спохватились, від синагоги тут залишилися лише стіни. Будівлю відновлювали за старими фотографіями. Нині тут угорі хостел, трапезна та приймальня цадика. Вітражі для синагоги виконав чернівецький митець Анатолій Федірко», — розповідає Дмитро Сірман.
Нині у синагозі проводять релігійні заходи, молитви євреїв.
Зазначають, що архітектурні моменти в синагозі перегукуються з резиденцією митрополитів, однак хто з архітекторів від кого надихнувся і використав архітектурні елементи наразі невідомо. Також невідоме ім’я архітектора синагоги. Є лише інформація про те, що для закладки фундаменту синагоги землю та камінь привезли з Єрусалиму.
Будинок Ельгісера
У Садгорі народився український піаніст, композитор Йосип Ельгісер. Він навчався тут у школі №38, а потім переїхав у Чернівці.
«Ми знайшли обійстя, де жив Ельгісер. За документами з’ясував, що це місце без господаря. За допомогою суду домігся, щоб ця земля стала комунальною. Нині обійстя, де жив композитор, у жахливому стані, будівля аварійна. Оскільки у Садгорі мало культурних місць для відпочинку молоді, я запропонував тут зробити музичний сквер імені Ельгісера. Цього року територію розчищали, але на облаштування скверу потрібна чимало грошей, яких наразі у бюджеті не передбачили», — каже Дмитро Сірман.
Володимир Новак-Садогурський та Дмитро Сірман вважають, що за п’ять років дослідження історії Садгори, вони зробили крок у її популяризації. Дослідники зазначають, що тут є багато туристичних магнітів, завдяки яким Садгора стане привабливою для туристів з усього світу.
Фото Володимира Гуцула
