0
За австрійського періоду тут карбували монети, продавали худобу для країн Європи, створювали свої осередки різні конфесії.
Частина 1.
Перше поселення у Садгорі, або як місцеві називають, Садигурі, виникло 250 років тому. Тут побудували монетний двір і карбували гроші. Згодом у центрі Садгори влаштували найбільший у Європі базар великої рогатої худоби.
Колись Садгора мала статус міста, тут утворювалися громадські осередки, а ще між собою мирно співіснували різні релігійні конфесії. На невеликій території була єврейська синагога, католицький костел та українська православна церква.
Про монетний двір, єврейську синагогу та яка Садгора зараз, розповіли під час екскурсії гіди історик Володимир Новак-Садогурський та дослідник місцевости Дмитро Сірман.
Вони розробили туристичний маршрут «Таємниці Садгори» та організовують три види екскурсій: пішу, велосипедну та кінну.
Монетний двір та найбільший ринок Європи
Садгора колись була окремим містечком. Вона розташована за 6 кілометрів від Чернівців і заснована 1771 року.
«Ми перебуваємо у серці Садгори, колишньої Садогури, поселення, яке виникло 250 років тому. Історія його виникнення дуже цікава. Маю досить незвичайну монету, яка дала початок місту. І якщо розглядати її з позиції грошей та нумізматики, садгірські монети досить унікальні.
Ось на камені написано (пам’ятний знак), що тут буде споруджено пам’ятник садогурській монеті, яка заснувала місто. Її карбували з металу, використаної зброї, і вона поєднала грошові системи того часу», — розповідає Володимир Новак.
Він каже, що це турецькі гроші, які були тоді в обігу в Молдові, яка тоді входила до складу Туреччини, а Буковина була частиною Молдовського князівства. Копійки тоді були грошима Росії.
Володимир Новак розповідає:
«Російська імперія вирішила побудувати монетний двір і з дармового металу з місць війни, трофейних турецьких гармат і російських, переплавляти метал і робити гроші. А за ці монети викуповувати необхідний ресурс: їжу, вино тощо».
Вони прирівняли турецькі 2 пари і 3 російські копійки. Так з’явилася монета — 2 пари / 3 копєйки.
«Цю монету з позиції історії грошей можна вважати прапрабабусею нинішнього євро. Євро об’єднало європейські гроші в одну систему, в цьому випадку об’єднали дві системи. Країни у стані війни одночасно випускають монету, на якій два номінали з обох боків», — каже екскурсовод.
Росія вирішила віддати цю справу у приватні руки, аби не брати на себе відповідальність. Тож 1770 року видали патент російським урядом на приватне карбування цих грошей. Він потрапляє до барона Петера Ніколаса Гартенберга Садогурського, який тоді керував двома монетними дворами в Польщі. Він мав великий досвід у цьому.
Монетний двір облаштували у Садгорі
За пів року (1771-го) тут збудували виробничі приміщення, завезли німецьких і польських майстрів. Так монетарня стала першим на Буковині підприємством мануфактурного типу, тобто капіталістичного зразка, це був фактично завод-фабрика. А будівля, де жив Гартенберг, монетарня була першою кам’яною і виробничою будівлею на території Чернівців. Вони тоді були маленьким дерев’яним містечком.
Чому монетарню звели у Садгорі? Бо поруч протікала річка Тарнавка, вона збереглася, але має іншу назву. Нині це потік Мошків, або Чорний Мошків. Тобто тут була вода і ліси. Поселення тоді в Садгорі не було. Заселені були сусідні села: Рогізна, Стара Жучка, а територія між ними пролягала на границі між селами.
Монетарня запрацювала наприкінці літа 1771 року. Власне тому роком народження Садгори вважають 1771.
А назва Садгори пішла від польської частини прізвища барона Садогурського.
Чому розросталося населення Садгори? Бо барон домовився з владою Молдови і російською адміністрацією зробити тут ринок.
1772 року у Садгорі вже працював ринок. А ще дозволили вільно поселятися євреям. Містечко розвивалося швидкими темпами.
Свого часу воно обійшло Чернівці і за кількістю населення, і за виробництвом.
«Коли виникло запитання, де буде столиця: чи у Чернівцях, чи Садогурі, вирішили, що у Чернівцях, бо зі стратегічної точки зору до них важче добратися, бо треба було переплисти Прут», — розповідає гід.
Монетарня у Садгорі діяла до 1774 року. Війна закінчилася — і потреба в грошах відпала. Барон Гартенберг повернувся до Польщі, там доживав вік.
Барон Мустяца та ярмарки у Садгорі
У житті Садгори був ще один барон — Мустяца. Коли монетний двір виїхав, тут залишилися споруди.
«Новий власник Садгори барон Мустяца розумів, що аби дати поштовх розвитку міста, треба щось робити. Він домігся в австрійської влади надати 1801 року статус торгового містечка. Відтоді Садгора набула право проводити 8 малих і 4 великих ярмарки. Їхню силу можна лиш уявити, адже офіційні історичні дані свідчать про те, що за один ярмарок тут виторговували 10-12 тисяч голів худоби. Її приганяли з Російської імперії, а також з областей країни: Херсонської, Вінницької, Київської. З ярмарку переганяли худобу до Бельгії, Німеччини, Нідерландів, Польщі», — каже Дмитро Сірман.
Дослідник зазначає, що цей ринок тоді був одним із найбільших у Європі. Тут, окрім худоби, продавали супутні товари. Тож місто розвивалося, виникла необхідність будівництва муніципальних споруд. Воно з’явилося на мапі. Першочергова назва містечка носила ім’я першого власника — Садогура. Але вона змінювалася відповідно до влади.
«Прийшли австрійці, і на картах з’явилася Садагура, поляки та євреї називали Садагора, і ця назва проіснувала до 1944 року до приходу радянської влади. Їй дали назву Садгора, містечко носить її досі», — каже Дмитро Сірман.
За словами дослідника історії, Садгора вже тоді мала печатку, герб, статус міста.
«Ми ще можемо посперечатися з Чернівцями, бо перша вулиця Головна, яка має нині назву Підкови, мала назву Геренгассе (Панська). Тут були всі головні установи. Місто пережило декілька реформ. 1965 року його приєднали до Чернівців. Хоча раніше — в австрійський, румунський і радянський час — воно існувало як повітовий та районний центр. У результаті реформи села, які межують із Садгорою, розкидали по районах, прилеглі ввійшли теж до Чернівців», — розповідає Дмитро Сірман.
Чому нині у Садгорі так мало будівель, які свідчать про те, що тут було велике місто?
Дослідники історії містечка кажуть, що старі будівлі були зруйновані. Садгора максимально постраждала у часи Першої світової війни. Частково місто відновили, але тих старих великих будівель не залишилося (тут були будівлі рівня Театральної площі Чернівців).
Дмитро Сірман розповідає, що тоді місто було багатонаціональним, але 120 років тому містечко було переважно єврейським завдяки цадику Фрідману.
Підходимо до одного з корпусів школи №37.
«Це колишній польський національний дім, його звели за румунського періоду. Тут дислокувалася військова частина і було багато поляків. Люди об’єднувалися біля національних будинків. Уже тоді було дуже модно проводити спортивні змагання між різними національними товариствами», — розповідає Дмитро Сірман.
У Садгорі є один із найстаріших костелів на Буковині. Його відреставрували краще, ніж інші.
1774 року на Буковину у Садгору прийшла австрійська адміністрація.
Серед них було багато католиків. І для своїх потреб вони організували католицьку громаду. Вже у 1777-1778 роках у Садгорі була католицька громада. Спершу тут звели невелику каплицю. Під неї виділили землю, заклали камінь. Храм будували з двох частин. 1815 року відбулося його освячення. Другу частину звели у 1880-х роках.
Будівлю, де жив ксьондз, приватизували у радянський період, тому позаду костелу звели сучасну будівлю для настоятеля. І нині влітку тут працює літній табір, культурно-релігійна та спортивно-виховна програма.
З приходом радянської влади на Буковину костел практично знищили.
«Тут був унікальний орган, вівтар, але все це знищили. З відновленням української держави костел передали громаді, і вона виконала тут значний ремонт та навела порядок», — розповідає Дмитро Сірман.
Відновлювати храм почали в 1990-х роках. Цьому костелу понад 200 років. Тут зробили вітражі, знайшли розпис на стелі і теж його відновили.
«Тут дуже потужний настоятель — отець Кшиштоф. Він багато справ робить самотужки. Реконструкцію виконували за кошти громади. А ще отець — хороший інженер, тут на Різдво влаштовують вертеп із біблійними персонажами», — каже Дмитро Сірман.
Отець Кшиштоф в Україні проживає уже 20 років, із них 10 — у Садгорі. Вивчив українську та веде службу нашою мовою.
«Це приклад для інших конфесій — як отець Кшиштоф уміє організувати роботу в костелі. Це вартувало зусиль не лише матеріальних, а й організаційних. А ще існування у Садгорі костелу, декількох церков, домів молитви — це приклад того, як на невеликій території дружно співіснують різні конфесії», — зазначає Дмитро Сірман.
«На Буковині є два костели одного року — у Садгорі та на вулиці Головній (на Шкільній). Але різниця в тому, що в Чернівцях його збудували за кошти цісаря, а в Садгорі — самі люди. Ми це побачили, коли ремонтували стіни. Їх робили з чого мали, у стіни накидали каміння тощо», — розповідає отець Криштоф.
Дуб бажань та маєток барона Мустяци
У Садгорі є місце, де був маєток барона Мустяци. Однак сама будівля не збереглася. У часи Першої світової війни маєток пошкодили російські війська.
«Я дослідив практично всі будівлі великих вельмож Буковини: Васильків, Гурмузаків та інших. Мустяца був одним із найбагатших людей краю. Можете уявити, якою була будівля в нього, але вона не збереглася», — каже Дмитро Сірман.
За румунського періоду барон частково відбудував, але коли прийшла радянська влада, він виїхав. Тут розмістився дитячий протитуберкульозний диспансер. Зараз його ліквідували, тут функціонує Центр соціальних служб.
«Тут був один із найкрасивіших маєтків на Буковині. Був унікальний сад, алеї, озеро з лебедями тощо. Звідси гарний вигляд на місто. Нині сад у занедбаному стані», — каже Дмитро Сірман.
До речі, сюди приїжджав правнук барона Мустяци. Він проживає у Відні, працює програмістом. Йому було цікаво побачити, звідки його родина.
Барон Мустяца залишив великий слід на Буковині. Палац дітей та юнацтва на вулиці Шептицького належав барону, а ще до будівництва крайового парламенту він був власником тієї будівлі і здавав владі в оренду під адміністрацію. Таких будівель у його власності було декілька.
Підходимо до цікавого дерева — платан. Воно унікальне тим, що є ровесником Садгори.
У народі кажуть, що це — дерево бажань. Його неможливо обійняти. Це одна з улюблених локацій туристів у Садгорі. Ми теж загадуємо бажання біля старого платана та йдемо до наступного туристичного об’єкта.
Продовження буде у наступних публікаціях
Фото Володимира Гуцула
