0
Як відбуваються заняття і скільки потрібно часу для того, щоб навчитися жити зі спогадами про війну, розповіла лікарка-психологиня Тетяна Аніщенко та практична психологиня Олена Фоменко.
Лікарка-психологиня Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни Тетяна Аніщенко з 2016 року вела індивідуальні курси реадаптації для військових. А цьогоріч вона запровадила групові заняття психологічної підтримки для дружин та матерів військових.
Пані Тетяна зазначає, що робота з військовими відрізняється, адже не всі люди проходять подібні травматичні події.
«Чоловіки не звикли жалітися»
«Багато людей проходять травматичні події, але не настільки інтенсивні. Ця група дуже відрізняється від інших, адже потрібен інакший підхід: аби завоювати довіру, треба «проколупати» ту броню, яку вони поставили. До того ж, це чоловіки. Зазвичай вони не звикли жалітися на своє життя, адже «я ж мужик, не маю права плакати і щось розповідати». Спершу було дуже важко, бо вони не відкривалися», — розповідає психологиня.
Раніше військові могли отримати психологічну підтримку у Ресурсному центрі Кольпінга, а також пройти реабілітацію у Центрі медико-психологічної реабілітації на базі 15-го відділення психіатричної лікарні. Останнє словосполучення відганяло бажання проходити курси психологічної допомоги.
Практична психологиня Центру медико-психологічної реабілітації для осіб, які перенесли бойову психічну травму Олена Фоменко проводить заняття з військовими з 2014 року.
«Перший пацієнт був 2 липня 2014 року. Вони проходили реабілітацію і поверталися назад у зону АТО», — зазначає Олена Фоменко.
За словами психологині, за минулий рік близько 450 військових пройшли реабілітацію в Центрі. За тривалістю це приблизно 1,5 місяця. У шпиталі ж — 10-15 днів.
Лікарка каже, що заняття починає із загальної інформації про те, що відбувається з людиною на фізіологічному і психологічному рівнях після пережитих травматичних подій. Це допомагає військовим звикнути до нових умов і розуміти специфіку роботи психолога.
«Я пояснювала, які процеси можуть призвести до депресивних проявів чи розладів адаптації, чи посттравматичних розладів. Пояснювала, що цього не варто боятися, і як із цим упоратися. І найголовніше — що з цим усе ж можна впоратися. Адже спогади нікуди не дінуться, тому треба навчитися жити з ними. І реагувати на них, як на спогади, а не як на суцільну травматичну шокову подію», — пояснює пані Тетяна.
Реабілітація для жінок
Психологиня зазначає, що комусь вдається за місяць-два і декілька сеансів навчитися жити з цими спогадами. А в інших випадках це може забрати роки. А також тривалість адаптації залежить ще й від сім’ї:
«Якщо в сім’ї є підтримка, розуміння, терплячість, то зазвичай ветерани можуть навіть самі, без сторонньої допомоги психолога, вирівняти свої емоції. Якщо підтримки немає, то відбувається зовсім інакше. Але все залежить від прожитого життя, досвіду, сім’ї, у якій вони росли. А також — наскільки травматичними були дитячі події, від їхньої стресостійкости».
Наразі Тетяна Аніщенко більше часу приділяє заняттям психологічної підтримки для жінок військових. Адже і вони своєю чергою теж переживають стресові події і потребують підтримки.
«Є випадки, коли жінки навіть більше травмовані, ніж чоловіки. Адже вони не знали, що відбувається з їхніми чоловіками там, на війні. І коли вони десь чули, що були обстріли поблизу тієї ділянки, де перебувають їхні рідні, — це вже травматична подія, стрес. Тому тривалий час питання курсів для жінок стояло на місці, бо у мене не було приміщення. Реалізації цієї ідеї посприяв керівник госпіталю Віталій Полатайчук. Він теж ветеран, а тому розуміє доцільність і потребу в таких курсах. Він виділив велике приміщення для проведення занять. Буквально за тиждень після його обрання на посаді (цього року) ми запустили заняття і для жінок», — зазначає Тетяна.
Психологиня Олена ж додає, що в неї був випадок, коли один із пацієнтів дуже просив провести заняття з його дружиною.
«Через майже два місяці він уже телефонував і запитував, що я з нею роблю, бо вона змінюється на очах. Я жартую, що беру віск, яйця і шаманю», — каже Олена Фоменко.
«Бути готовою слухати»
Жіночі групові заняття починаються з того, що Тетяна Аніщенко пояснює, що ж відбувається з чоловіками на фізіологічному рівні, і те, що вони можуть і не можуть контролювати.
«Це розповідаю для того, щоб не було потім оцих запитань: «що з тобою відбувається?», «чому ти зриваєшся?», «візьми себе в руки». Бо однозначно військові не можуть просто так взяти себе в руки. Адже до війни чоловік був таким, а після – зовсім інший. І це потрібно пояснювати жінкам. Після цієї інформації останні вже долучаються до розмови, ми починаємо розбирати якусь конкретну ситуацію і методи, як краще підтримати чоловіка в таких випадках.
Інколи жінки думають, що «візьми себе в руки» — це підтримка. А чоловік це зовсім не так сприймає. А коли він роздратований, жінка може навпаки насідати, розпитувати, казати: «Будь ласка, розкажи, поділися, я тебе вислухаю». І це теж не підтримка. Я пояснюю, що підтримка – це тоді, коли ви кажете, що готові вислухати у будь-який момент. І при цьому жінки повинні теж бути готовими вислухати все. Адже інколи чоловіки можуть розповідати такі абсурдні речі, що жінки можуть бути не готові сприймати цю інформацію», — пояснює лікарка.
Пані Тетяна зазначає, що робота в групі ефективніша, зокрема в тих випадках, коли хтось соромиться розповідати про себе. Адже в усіх є щось спільне. І навіть якщо пацієнти мовчать, вони в групі почують те, що хотіли почути, або розповісти те, про що боялися.
Тетяна Аніщенко — теж дружина учасника АТО. Вона каже, що якщо на роботі як психологиня дає поради дружинам, як впоратися з різними ситуаціями, то вдома як дружина військового зовсім інакше все сприймає.
«Не можу сказати, що на практиці так легко все, як я розповідаю жінкам під час занять. Це зовсім різні речі. Але завдяки своїм професійним знанням я пробую різні методи, «щупаю» наші відносини, намагаюся ділитися з жінками про деякі ситуації і як із них виходити. І навпаки — жінки розповідають, як діють у деяких моментах», — зізнається психологиня.
«Не треба радити працювати, поколоти дрова»
Психологиня радить жінкам в жодному випадку не насідати, не мучити, не ґвалтувати своєю допомогою». А коли необхідно — просто бути готовою вислухати.
«Не треба радити працювати, поколоти дрова, наприклад, щоб «випустити пар». Досвід показує, що це не допомагає. І чоловік, і дружина прожили стресові ситуації. А зараз вони повинні навчитися будувати стосунки по-новому», — наголошує пані Олена.
Також вона радить жінкам не перекладати одразу всі обов’язки на чоловіка, а робити це поступово.
Пані Тетяна додає, що серед найпоширеніших запитань, які ставлять дружини військових – як реагувати на роздратованість чоловіка. А найголовніше – як його заспокоїти.
«Це радше про те, як дружині сприймати такі моменти. Не потрібно його чіпати у той момент. Адже це ті наслідки, з якими потрібно навчитися жити. Дуже часто отримую дзвінки від жінок із запитаннями «що робити, коли він роздратований?» Не потрібно ходити за ним і розпитувати: «А чому ти злий?» І це все таким осудливим тоном. У такі моменти варто йому дати спокій. Не вміють жінки витримувати ці павзи. Або не знають як», — зазначає Олена Фоменко.
Лікарка каже, що часто бувають випадки, коли чоловіки приходять на заняття, але не готові до них і йдуть. Та через деякий час все одно повертаються.
Тетяна Аніщенко зазначає, що наразі думають над тим, аби запустити такі курси для дітей ветеранів війни.
Зазначимо, що у Чернівцях військові можуть отримати психологічну підтримку у Ресурсному центрі Кольпінга і в Центрі медико-психологічної реабілітації на базі 15-го відділення психіатричної лікарні, а також у Чернівецькому обласному госпіталі ветеранів війни.
Фото Володимира Гуцула
Статтю підготували у співпраці з «Ресурсним центром Кольпінга» у Чернівцях.
