0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Щоразу, перебуваючи у товаристві друзів у неформальній обстановці з якоїсь оказії, мені доводиться казати тост. Зрештою, як майже кожному за столом. Якщо відійти від банальностей «щастя – здоров’я», то насправді підібрати правильні слова не так і легко. Але натомість можна підшукати… історію. Ту, яка пов’язана з вашим знайомством, якимись кумедними випадками спільного життя, особливими митями, які всіх об’єднують. Історії працюють найкраще. І ті, хто професійно орудує словом, добре знають, який вплив вони можуть мати на слухачів.
Але що робити у випадку, коли ви ніколи не почували себе впевненим мовцем, а говорити, та ще й перед великою авдиторією, треба? Як донести інформацію так, щоб вас почули і зрозуміли? У цьому випадку нема кращого рішення, ніж… знову ж таки – розповісти історію.
Про це, зокрема, читаємо в книжці американської письменниці Кіндри Холл «Сторітелінг, який не залишає байдужим». Авторка – професійна спікерка, що виступає з лекціями та допомагає брендам вести комунікацію зі споживачами. На її переконання, «ідеально доречна й бездоганно розказана історія може вести людину від зацікавлености до уважного слухання, і далі – до цілковитого захвату». Подібний ефект є особливо корисним, коли йде про рекламу. Бо, «якщо меседж починається і закінчується історією, він засвоюється легко і приємно». А це саме те, чого прагнуть великі й маленькі компанії. Адже не секрет, що за конкретними цифрами завжди стоїть людина зі своїми проблемами, які прагне вирішити. І якщо ваше рішення правильне й слова підібрані вдало, то слухач чи глядач стане вірним шанувальником бренду.
Загалом книжка Кіндри Холл складається з трьох розділів. У них авторка розповідає про те, що робить історію крутою, які важливі оповіді повинен розповісти кожен бізнес і як оформити свою розповідь так, щоб вразити слухачів. Сторітелерка, зокрема, акцентує увагу на чотирьох елементах класної історії: впізнаваних характерах, справжніх емоціях, особливому моменті, специфічних деталях. Авторка радить розповідати не коротше, а цікавіше й обирати не людей, а історії, які вони можуть розповісти. Особливу увагу в будь-якій промові вона радить звернути на цінності. Адже люди не купують речей, вони купують те, що ці речі їм приносять. Зазвичай у цьому випадку йдеться про емоції, які та чи інша історія викликає (ностальгії, закоханости, жалости, обурення).
Кіндра Холл переконана: для того, щоб історію почули, потрібно правильно ставити запитання і думати про меседж, а не слова, які промовляєте. Якщо вам здається, що розповідати нема чого, згадайте історію про свій «перший раз» (між іншим, саме вона мене завжди виручає, коли потрібно говорити тости): як ви познайомилися з людиною, як вам вперше розбили серце, про свою першу роботу тощо. У всіх цих розповідях залиште місце для імпровізації. Занадто досконала історія справляє враження штучної й не викликає довіри.
Книжка Кіндри Холл написана живою й зрозумілою мовою. За жанром це нон-фікшн у стилі мотиваційної літератури, який, втім, не відлякує саме завдяки… вдало розказаним історіям. У книжці письменниця щедро ділиться практичними кейсами з власного досвіду. Зокрема вона розповідає про співпрацю з різними брендами, а також побутові ситуації, в які потрапляла (як-от, коли її чоловік Майкл, який ніколи нічого не купує, «повівся» на історію продавця парфумів, чи коли склодув на виставці отримав другий шанс розповісти про свій бізнес). У такій особистій складовій і є перевага «Сторітелінгу» перед іншими книжками схожого жанру.
Втім, розповідати історії можна по-різному. Одна справа, коли це доводиться робити у вузькому неформальному колі, інша – перед чималою авдиторією. Зрештою, не секрет, що майже кожен відчував страх публічного виступу. Люди бояться їх більше, ніж «змій, висоти і… навіть смерті». Такі факти знаходимо в книжці президента і куратора щорічної конференції TED Кріса Андерсона «Успішні виступи на TED. Рецепти найкращих спікерів». У ній він ділиться своїми порадами щодо того, як підготувати промову й поводитися на сцені так, аби викликати аплодисменти слухачів.
Ті, хто чекатиме від книжки якогось осяяння щодо мистецтва публічних виступів, будуть розчаровані. Так, вона справді може стати корисним посібником, до прикладу, для викладачів риторики. У своїй праці автор аналізує чималу кількість промов різних відомих особистостей, як-от Моніки Левінські, Ілона Маска, Елізабет Гілберт та ін. Особистий досвід письменника, безперечно, додає «родзинки» виданню. Але, як на мене, кількість прикладів із промов TED варто було б трохи скоротити й не вдаватися аж до настільки глибокого аналізу. Це може дещо відлякати не надто зацікавленого в цьому читача, що витрачатиме свій час на додаткову інформацію.
У книзі автор неодноразово наголошує на тому, що не існує якогось одного способу ідеального спічу. «Ваша мета не в тому, щоб бути Вінстоном Черчиллем чи Нельсоном Манделою, – пише він. – Ваша мета – бути собою». Водночас варто звертати увагу на зміст виступу й лише потім — на форму. Також він рекомендує не вдаватися до самореклами та не відволікатися, щоб погрітися в променях слави. Бо призначення мовця – давати, а не брати. Водночас бажано це робити за 18 хвилин, адже, на його думку, саме таким є хронометраж ідеального виступу.
Опанувати мистецтво публічних промов (а казати тости – це також воно) не так і просто. Запропоновані книги, може, й не зроблять із вас майстра комунікації, але вже точно додадуть трохи впевнености та ідей – навіть тим, хто працює в цій професії (журналістам, піарникам, викладачам). Адже погодьтеся, завжди приємно почути захопливе визнання: «Бачиш, а ти говорила, що не вмієш казати тости».
Фотографії Лілії Шутяк
