0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Мабуть, немає тварини настільки близької людині й звичної для співжиття, як кіт (поруч із собакою, звісно). Одомашнення пухнастиків відбулося близько 9500 років тому на Близькому Сході, де зародилися і розвивалися найдавніші людські цивілізації. У певних культурах кіт був священною твариною, якій поклонялися. Згадаймо хоча б стародавній Єгипет, де кішка була символом родючости. За умисне завдання шкоди цій тварині людей могли скарати на смерть.
Сьогодні, за приблизними підрахунками, в світі налічують близько 600 мільйонів домашніх котів. Щороку люди відзначають їхнє свято в спеціальні дні, які зазвичай припадають на кінець зими – початок весни (в Україні – 1 березня). До цього дня ми відібрали дві книжки про домашніх улюбленців, у яких ідеться про не зовсім звичних, але від цього не менш улюблених муркотунів.
Одна з книжок, із якої хвостаті промовляють людськими голосами, – «Завтра будуть коти» сучасного французького письменника Бернара Вербера. Сумарний світовий тираж видань цього автора сягає 15 мільйонів екземплярів, а його твори перекладені 37 мовами. Серед них і українською. Так, у львівському видавництві «Terra Incognita» з 2017 року опублікували вже сім книжок письменника. За пророчий характер своїх творів, які написані в дусі пригод-вигадок, Бернара Вербера нагородили премією Жуля Верна. То чим такі особливі тексти письменника?
«Завтра будуть коти» – це фантастичний роман з апокаліптичними елементами. Уявіть собі, що в якийсь момент людський світ, який ми знаємо, зруйнували війна, чума і… пацюки. В сучасних реаліях, на жаль, і особливо вигадувати не треба. На тлі всього цього хаосу, щоб врятувати нашу спільну цивілізацію, з’являються декілька особливих котів і людей. Адже ви знали, що майже всі великі досягнення людства не обійшлися без пухнастиків? Так, Ісаак Ньютон винайшов принцип загальної гравітації, коли на нього несподівано впала з дерева кішка Маріон, яка в той час лазила по дереву, а зовсім не яблуко. А Нікола Тесла відкрив феномен статичної електрики, спостерігаючи, як його син гладить свого кота Мацека. Принаймні саме так у книжці передають історію одне одному наймудріші з котів.
Серед них, зокрема, один із головних героїв Піфагор. Він – не звичайна тварина, а результат експериментів, завдяки яким у голові пухнастика відкрилося Третє око, що має вигляд USB-порталу. Ця технологія дозволяє йому комунікувати з людьми та шукати інформацію в інтернеті. А ще, звісно, володіти знаннями, недоступними іншим котам. Піфагор добре пізнав історію наших двох видів, чим охоче ділиться зі своєю сусідкою, трирічною кицькою Бастет. Остання понад усе мріє встановити спілкування з іншими істотами, але наразі її зусилля комунікації з мишею, рибкою, горобцем чи її служницею Наталі (ви ж знали, що люди – лише слуги котів?) завершуються фіаско.
Події в романі відбуваються в Парижі. Апокаліптичні сцени особливо яскравий вигляд мають на тлі Ейфелевої вежі чи Єлисейського палацу. У результаті трагедії змінюється світ, еволюціонують і коти. Як міркує Бастет: «Вмерла вже та, для якої завтра є іншим вчора, …яка знає, що після сніданку настане обід, …яка прагне лише відпочинку та безпечности». Зрештою, саме такий спосіб життя і веде більшість пухнастиків, як, наприклад, співмешканець Бастет кіт Фелікс. От тільки чи досить цього в нового світі?
Роман Бернара Вербера містить чимало міркувань про історію, релігію, щастя, освіту, мудрість, любов і прив’язаність. Так, кіт Піфагор зізнається, що мистецтво – це чи не єдине, за що він обожнює людей.
«Воно не дає нічого. Ні їсти, ні спати, ні завойовувати нові території. Мистецтво – це некорисна діяльність, однак саме в ньому – їхня сила. Динозаври не залишили по собі жодних ознак мистецтва». Або: «Бути освіченим видається мені найбільшим привілеєм, мені шкода тих, хто живе у незнанні».
Ці та інші міркування про людські надбання та цінності змушують згадати про ті переваги, які ми маємо, але часто, на жаль, занедбуємо.
Але не лише на Землі живуть коти. Деякі з них навіть літають у космос. Як, наприклад, у книжці української письменниці Юлії Ілюхи «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска», яку проілюструвала художниця Катерина Степаніщева. Тут ідеться про малого пухнастика, який мешкає у великому місті в звичайній багатоповерхівці. Одного дня кіт бачить в телевізорі Ілона Маска, й відтоді йому не дає спокою мрія полетіти на Марс. На шляху до її реалізації котик вирішує написати листа відомому авіаінженеру-винахіднику.
«Несправедливо, що всі космічні пригоди дістаються людям. А коти, не менш розумні й талановиті, змушені сидіти вдома і лише спостерігати за всім по телевізору. Я впевнений, що краще за кота з надскладним завданням польоту на Марс не впорається ніхто, тож пропоную свою кандидатуру» , – зазначає сміливий пухнастик.
Чи вдасться Муркові познайомитися з Ілоном Маском та подолати чималу відстань до червоної планети, читач дізнається з книжки. До речі, написана вона для дітей від семи років, хоча і дорослим буде не зайвим ще раз нагадати собі, наскільки важливо берегти нашу Землю.
Книжка «Космокоти. Марсіанські хроніки Мурка Мняуска» має пізнавальний характер. З неї читач дізнається про склад Сонячної системи, особливості атмосфери на Марсі та ін. Видання вчить терпляче йти до мети, незалежно від того кіт ти чи людина. Як бачимо на прикладі Мурка, якщо ти ставиш собі мету й рухаєшся до неї, то завжди знайдуться охочі допомогти. Є в «Космокотах» і важливий виховний момент, що стосується того, чому марсіани ховають від людей свою цивілізацію. Думаю, здогадатися читачеві буде неважко.
Обидві книжки, для дорослих і дітей, висвітлюють схожі теми: яким був би світ, якби про нього розповідали коти? Цілком невинні й безтурботні пухнастики показані тут як розумні істоти, що здатні вирішувати глобальні проблеми, рятувати світ і літати у космос. А хто сказав, що в реальному житті таке неможливо? Тільки придивіться до своїх вусатих друзів. Хтозна, що в них зараз на думці.
