0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Чарівних таблеток немає. Якщо вам раптом здається, що є, то вам лише здається. Погодьтеся, такий початок статті відверто інтригує. Але як знати, що вами не маніпулюють? Про віруси реальні й віртуальні йдеться у двох нонфікшнах: української письменниці, експертки з формування громадської думки Оксани Мороз під назвою «Нація овочів»; та американського історика, письменника і публічного інтелектуала Тімоті Снайдера «Наша недуга». Обидві книжки торкаються болючих тем і мають схожу мету – сформувати психічно та фізично здорову людину, яка житиме у такому ж суспільстві. Але на заваді цьому стає декілька речей, про які поміркуємо далі.
Книжка Оксани Мороз «Нація овочів. Як інформація змінює мислення і поведінку українців» побачила світ 2020-го в «Yakaboo Publishing». Цим виданням письменниця не просто хотіла привернути увагу до проблеми маніпуляції свідомістю, але й показати, як це працює і що потрібно робити, аби вберегти свій інформаційний імунітет.
Особливістю цієї книги, серед іншого, є її практична складова. Майже 20 років авторка займалася маніпуляціями громадської думки, про що розповідає у вступній частині. Вона працювала у виборчих кампаніях та з чиновниками (від президента до регіональних управлінців), а також із політиками і бізнесменами. Тож Оксана Мороз на власному досвіді знає, як діють віруси і до яких наслідків вони призводять.
«Нація овочів» складається з п’яти частин, у кожній із яких письменниця розглядає проблему в історичній та прикладній перспективі, а також пропонує власні правила уникнення маніпулятивних впливів на свідомість і поведінку людей. Зокрема вона говорить про те, як в Україні зруйнували інформаційний імунітет (уявляєте, найщасливіший у цьому сенсі був 1991-1992 рік, коли розпався СРСР і настав період «вседозволеності і всевідкритості»). Та згодом, що далі, то більше занепадав імунітет українців під впливом змін, які відбувалися у соціально-політичній та економічній ситуації країни. Особливо загострюється обстановка з появою інтернету і поширенням думки «в інтернеті написано – значить, правда». Власне, цей біль 2000-х актуальний і досі.
Так само, як і «продавці повітря» – люди, що за короткий термін зробили себе самі й пропонують це іншим; псевдопсихологи, які обіцяють вирішити будь-яку проблему, чи сумнівні лідери громадської думки, добре знані у вузьких колах… Сьогодні з їхньою допомогою «кожен, у кого є 1000 доларів, а чи й менше, може зіпсувати життя іншому». Для цього варто лише «вкинути» у соціальні мережі відповідний інформаційний меседж. Добре дістається в книжці ворожкам і екстрасенсам – популярному феномену, який працює ще з 90-х. Авторка міркує також про українську систему освіти та медицини, вплив церкви та сект, «успішний успіх», кліпове мислення і коротку пам’ять українського народу. Останнє «чудово працює на руку маніпуляторам».
На конкретних прикладах Оксана Мороз ділиться інсайдами про індустрію вірусмейкерства: чому політики і великі корпорації замовляють інформаційні віруси, роль консультантів, медіакілерів, сірих айтівців, досліджень і рейтингів та «джинсовиків», які завдання спонукають створювати віруси та скільки це коштує (спойлер: від тисячі до ста тисяч доларів). Окремий підрозділ видання містить 12 типових кейсів, які використовують маніпулятори з метою впливу на громадську думку, й те, як їх викривати.
Особливо лякає той факт, що до зараження вірусами насправді схильні всі ми, незалежно від обставин. Недуга, втрата роботи, розлучення – каталізатори того, що віруси можуть зламати нашу інформаційну оборону. Крім того, «існуючи в своїй інформаційній бульбашці, ми майже не замислюємося про тих, хто перебуває за її межами». А ці люди (наприклад, наші батьки, далекі родичі, перукарі), безперечно, впливають навіть на тих, хто інформацію сприймає тільки критично. Ось чому, на думку авторки, важлива інформаційна вакцинація: «вакциновані люди формують колективний імунітет, який рятує тих, хто невакцинований». Проте «одиниці не витягнуть людей із овочизму – необхідно провадити просвітницьку роботу, орієнтовану на загал».
«Родзинка» книжки – 10 базових правил інформаційної гігієни, які знаходимо наприкінці. Оксана Мороз радить не допомагати вірусмейкеру, поширюючи віруси; сумніватися; фільтрувати власне оточення. Якщо ви вирішили витратити час на щось, авторка пропонує поставити собі декілька запитань: 1) чи поліпшує це моє реальне життя? 2) чи вирішує якісь мої проблеми? 3) чи дає поштовх до розвитку? Звісно, ці поради не є істиною в останній інстанції, але є надія, що вони хоча б трішки допоможуть із Людини-розумної не перетворитися на Людину-овоч.
А втратити себе доволі легко, адже перед недугою всі люди рівні. Своїм досвідом хвороби ділиться американський письменник, публічний інтелектуал, фахівець з історії Східної Європи ХХ століття Тімоті Снайдер у книжці «Наша недуга». Це вже не перше видання автора, що побачило світ українською, й третє – у видавництві «Човен». Книжка складається з чотирьох розділів, які автор подає у формі уроків свободи з лікарняного щоденника. Наприкінці 2019 року він захворів і пережив декілька складних шпиталізацій. У цій книжці Снайдер переосмислює своє ставлення до хвороби й здоров’я та місце людини в системі крізь призму пандемії коронавірусу.
Передусім автор говорить про несерйозне сприйняття коронавірусу в Америці ще до початку пандемії, а також скорочення бюджетів на установи, що відповідали за громадське здоров’я. Часто він посилається на вислови тодішнього президента Трампа, який «займався самовихвалянням і водночас ігнорував надані йому попередження». Зокрема, ще в лютому минулого року про коронавірус Трамп казав: «Він зникне. Одного дня – це як чудо – він зникне». От тільки, як знаємо, здогадки експрезидента не справдилися, а його позиція ігнорування вірусу призвела до сотень тисяч смертей у США.
Міркуючи про політику, Снайдер проводить цікаві паралелі між болем та залежністю. Зокрема, коли говорить про перемогу на виборах Дональда Трампа.
«Найнадійнішим показником того, чи в листопаді 2016 року п. Трамп виграв, а чи програв у якомусь окрузі, є рівень зловживання опіоїдами. Ми не вільні, коли хворі. І коли ми зболені або переживаємо про майбутні немочі, правителі хапаються за наше страждання, брешуть нам і оббирають нас від інших свобод», – зауважує Снайдер.
Один із важливих уроків автор отримав, коли став татом. У книзі письменник ділиться досвідом батьківства і тим, наскільки важкою буде втрата, якщо він помре, передусім для дітей. Автор порівнює дві системи охорони здоров’я – австрійську й американську (не на користь останньої) на власному прикладі. Його перша дитина народилася у Відні, а друга – у США. Їхня сім’я часто змінювала ці дві країни, тож контраст був особливо відчутним.
Важливого значення у лікуванні автор надає простому людському спілкуванню. Адже «медикаменти важливі, але вони можуть не все». Водночас Снайдер засуджує надмірно комерціалізовану медицину США, яка зводить лікарів до функцій і позбавляє їх реального впливу у суспільстві й політиці. Особливо це продемонструвала пандемія коронавірусу, коли, схоже до українських реалій, лікарям США бракувало масок та іншого обладнання для захисту від хвороби.
Не останню роль у поширенні коронавірусу займають соціальні мережі. Так, Снайдер констатує:
«Жодна соціальна платформа не може покращити здоров’я, оскільки будь-який алгоритм, що має перед собою таку мету, звелів би людям вимкнути комп’ютери, помити руки і бодай трохи порухатися».
Водночас героями нашого часу він називає репортерів, особливо регіональних, які користуються впливом у своїх громадах. Й оскільки соціальні мережі часто поширюють фейки про пандемію, то саме місцеві репортери можуть їх розвінчувати. На думку автора, «теорії змови поширилися саме тому, що замість місцевих газет з’явилися соцмережі». І брак якісної журналістики призвів до того, що люди легше піддаються всіляким маніпуляціям.
«Наша недуга» – це нонфікшн, у якому автор простими словами пояснює взаємозалежності між такими поняттями, як свобода, відповідальність, вибір, правда, біль. Зважаючи на те, що прикладом для цього слугують американські реалії, книжка буде ще кориснішою для українських читачів. Особливо для тих, хто звик ідеалізувати життя за кордоном і бідкатися, як ми погано живемо в Україні. Водночас автор не ділить людей на «своїх» і «чужих». А саме навпаки – він показує універсальність хвороби.
«Незалежно від того, де починається зараза, – стверджує Тімоті Снайдер, – ми всі фактично однакові в нашій вразливості, а, отже, й у нашій відповідальності».
І що швидше ми усвідомимо свою причетність, то ефективніше зможемо протистояти різним недугам – реальним і віртуальним.
