0
«Шпальта» дізнавалася у лікарів, заступниці голови ОДА та у психолога, як коронавірус вплинув на життєві цінності та моральний стан у суспільстві.
У березні минулого року вірус (3.03.2020), якого боявся весь світ, дістався України. Нульовим пацієнтом в Україні виявися чернівчанин.
Жахлива статистика захворюваности у Китаї, а згодом в Італії, тримала у страху велику кількість людей. Побоювання захворіти було настільки великим тоді, що сусіди першого інфікованого чернівчанина влаштували під будинком пікет через те, що медики не шпиталізували його дружину, яка була контактною особою.
І влада, і пересічні громадяни тоді здригалися від кожного нового випадку. А їх тоді фіксували всього по декілька на день. Наприкінці березня лік ішов уже на сотні щодня, а у квітні кількість хворих сягала вже більше тисячі. Статистика прогресувала, і людей це неабияк лякало.
Проте парадокс полягає в тому, що згодом, приблизно після великодніх свят, коли кількість нових інфікованих щодня на Буковині вимірювалася вже сотнями, люди перестали боятися цієї хвороби.
Хай би там як, ми звикаємо до страшної статистики, до усвідомлення того, що живемо в умовах пандемії та до нових життєвих обставин, у яких опинилися через коронавірус…
День починається зі статистики шпиталізованих та важкохворих
Наталія Гусак
Як зізнається заступниця голови Чернівецької ОДА Наталія Гусак, вона ніколи не думала, що ситуація, пов’язана з вірусом, так вплине на багатьох її близьких та знайомих, особливо дітей.
«До прикладу, зараз одне одному бажають, аби ковід пройшов, вітаючи з Днем народження, Новим роком або Різдвом», — зазначає посадовиця.
Пані Наталія опікується медичною галуззю. Проте раніше їй не доводилося зіштовхуватися з такою кількістю важкохворих та померлих внаслідок інфікування людей.
Зараз каже, що вже звикла до такої інформації. Натомість у березні та квітні було складніше. Бо таку інформацію отримуєш щодня, зокрема й у вихідні.
«Зізнаюся, було важко, коли великодні вихідні, люди святкують, а в тебе в руках дані цього дня про найбільшу кількість померлих за весь період.
Крім того, є чимало особистих історій, які люди надсилають мені приватними повідомленнями про свою біду, яку приніс їм коронавірус. Чи не щодня чуєш історії про людей, які померли внаслідок цієї хвороби», — зізнається заступниця голови ОДА.
Звикнути до цього було важко, але зараз це стало частиною життя чиновниці. Засинати доводиться з інформацією про нововиявлені випадки, а новий день розпочинати о 6 ранку, коли всі головлікарі шпитальних баз надсилають інформацію про кількість госпіталізованих, померлих та хворих у важкому стані.
Водночас вірус відчутно вплинув і на побут чиновниці.
«Зараз не встигаєш змінити сезонне взуття. Спочатку не було часу, а потім через локдаун відповідні магазини були зачинені.
Не можу будувати далекоглядні плани та цілі, які я ставила перед собою у рамках роботи в соціальній та медичній галузях. Бо більшу частину дня в мене займає питання ковіду», — зізнається Наталія Гусак.
Роботу лікаря тепер шанують більше
Фото зі сторінки Ольги Кобевко у Facebook
Відома чернівецька лікарка-інфекціоністка Ольга Кобевко однією з перших в Україні зіштовхнулася з хворими на COVID-19. За її словами, звикати до роботи в умовах коронавірусу їй не довелося.
Вона була волонтеркою у війні з Росією на сході України. Там вона надавала медичну допомогу пораненим бійцям. Та й загалом інфекційні захворювання часто передбачають «важких» пацієнтів.
«Морально адаптуватися мені не довелося. Проте кожного хворого, за життя якого доводилося боротися, хто був у важкому стані, я пам’ятаю. І настільки легко себе почуваю, коли вдається бодай вивести людину з цього стану, а надалі й вилікувати її повністю», — каже лікарка.
Водночас Ольга знаходить і позитив у пандемії – суспільство нарешті почало шанувати роботу лікарів. У соцмережах і в реальному житті проводили флешмоби, коли люди аплодували медикам. У свідомості українців лікар перестав асоціюватися з особою, яка почне лікувати лише після того, як отримає від пацієнта «подяку».
Проте допомоги від держави все ж недостатньо. І навіть попри доплати, медзакладам часом доводиться рятувати хворих ледь не власними силами або «вибиваючи» з посадовців необхідні умови для лікування пацієнтів.
Запам’ятаю той рік на все життя
Дмитро Білоус
Завідувач реанімаційного відділення міської лікарні №1 Дмитро Білоус також розповідає про те, що важкохворі пацієнти та летальні випадки є звичною частиною його професії. Проте зізнається – те, з чим він зіштовхується впродовж усього періоду пандемії, запам’ятає надовго.
«За професією я анестезіолог-реаніматолог, і для мене складні пацієнти, інтенсивна терапія, смерті – повсякденне життя. Але те, що відбувалося 9 місяців минулого року та продовжується досі, не може не залишити відбиток на моїй свідомості», – каже лікар.
Водночас Дмитро зазначає, що цінність людського життя є найвищою. Але не всі громадяни це усвідомлюють. Що і є однією з причин такого рівня розповсюдження хвороби й такого навантаження на лікарів.
За його словами, результати боротьби з цією хворобою загалом багато в чому залежать не від ліків, а від людей. Як вони сприймають цей вірус, наскільки відповідально ставляться до карантинних обмежень та чи зуміли вберегти себе від захворювання.
«Хотілося б, аби кожна людина відчувала відповідальність за своє здоров’я. Тому вдячний пацієнтам, які змогли організувати себе, взяти в руки та побороти цю хворобу…
І прошу вибачення перед тими, чиїх рідних ми не змогли врятувати. Ми не всесильні, і навіть найкращі засоби для лікування часом не можуть врятувати. І як би до своєї роботи не звикнув, той рік запам’ятаю на все життя», — каже Дмитро Білоус.
Діти вже не можуть вчитися без камери та мікрофону
Фото ЧЕСНО
Так, пандемія продовжує впливати не лише на стан здоров’я людей, але й на їхнє повсякденне життя. Ми змушені звикати до нового світу. І нас лякає не лише страх інфікуватися, але й непевність у завтрашньому дні.
На думку психологині Наталі Круглашової, це й стало однією з причин, чому люди перестали боятися вірусу.
«Спочатку дуже багато людей вважали, що коронавірусу не існує. Нібито його вигадали «рептилоїди», США або Китай. У багатьох людей був внутрішній протест та заперечення факту існування цього вірусу. Вони або ховали в такий спосіб страх перед хворобою глибоко в собі, або ж щиро не вірили в реальність загрози», – каже психологиня.
Зараз, на думку Наталі Круглашової, погляди багатьох таких скептиків змінилися. Бо хворих стало настільки багато, що практично в кожної людини хтось зі знайомих або близьких хворів на ковід.
«Сприйняття змінилося, і зараз я майже не зустрічаю людей, які кажуть, що цього не існує. Отже, небезпеку відчули навіть ті, хто в це не вірив. А отже, стало й більше людей, які намагаються дотримуватися норм: одягають маски, тримають дистанцію, сидять удома, якщо захворіли», — каже Наталя.
Водночас люди і з загрозами іншого характеру — наслідками карантину. Багато хто змінив звичний спосіб життя. Тому такі наслідки ще більш потужні, ніж просто страх перед інфекцією.
«У моїй практиці дедалі частіше доводиться зіштовхуватися з негараздами в сімейному житті багатьох людей, у яких було все добре до карантину. Вони опинилися наодинці в замкненому просторі та були не готові стільки часу проводити разом. Суспільство перебуває в не найкращому стані», — каже психологиня.
Вже є студенти-першокурсники, які ще не мали занять в авдиторіях свого вишу. Маємо першокласників, які не розуміють, що їм робити в школі.
«Мені доводилося проводити тестування першачків. Так, одна дитина поскаржилася, що їй важко – вона не розуміє, що відбувається, бо перед нею немає камери та мікрофона.
Діти вже адаптувалися до нових умов. І їм повторно доведеться звикати, коли ми повернемося до нормального життя. Зрештою, як і всім нам», — резюмує Наталя Круглашова.
Вам буде цікаво: про власний досвід легкої форми коронавірусу, симптоми і лікування у колонці головного редактора «Шпальти» Олександра Докієна.
