0
Говорили про татуювання як культурний феномен, порівняли особливості роботи за кордоном та в Україні й обговорювали тенденції у світі тату.
Олег Савка десять років присвятив мистецтву татуювання. Розповідає, що з дитинства любить малювати. Чоловік має художню освіту та працював у художній школі. Він спостерігав, як його друг робить татуювання, і теж спробував. Каже, що був втішений результатом, а тому вирішив продовжувати розвиватися в цьому напрямку.
Декілька років поспіль майстер їздив працювати в Італію. Каже, що через високий попит об’єм роботи там був набагато більшим, ніж в Україні. Доводилося щоденно працювати по 12-13 годин. Але це був потужний досвід, який вплинув на вдосконалення його майстерности. До того ж чоловік мав змогу відвідувати там щорічну Міланську тату-конвенцію. Для гостей це безкоштовний майстер-клас, бо там можна побачити, як працюють світові топові майстри та що вони використовують у роботі. Олег відвідував конвенцію шість разів поспіль і з кожної привозив по символічній пляшці вина.
«Якщо порівнювати з європейськими країнами, то в Україні тільки починає ширитися мода на татуювання. Завдяки досвіду роботи в Італії можу сказати, що там приблизно 90% людей мають хоча б одне маленьке тату. У нас, як у пострадянській країні, а особливо в невеликих містах і селах, існує упереджене ставлення до цього. Деякі люди ще й досі асоціюють татуювання з місцями позбавлення волі або армією. Або ж вважають це ознакою низького культурного рівня людини. Найперше питання, яке постає в людей, які бачать тату — що воно означає. Але татуювання — це засіб декоративної модифікації тіла, який давно вже перейшов у ранг мистецтва. Малюнки не несуть у собі обов’язкового закодованого сенсу, як це було у давні часи. Людина сама наділяє певним значенням власні татуювання. Або ж обирає їх, бо просто подобається. Тату радше слід сприймати як витвори мистецтва, що зображені на тілі», — говорить майстер.
Художник неодноразово брав участь у престижних всеукраїнських тату-фестивалях. Чи не щоразу він здобував там призові місця в різних категоріях: реалізм, black and gray, color. Основним своїм напрямком тату-артист називає реалізм. Торік Асоціація тату-майстрів України запросила Олега Савку бути суддею їхніх онлайн фестивалів. Також восени Олег був членом журі на масштабному тату-фесті в Бердянську.
«Дружина — це моя постійна супутниця та модель на фестивалях. Зазвичай ми подорожуємо на мотоциклі. Неблизький шлях до Бердянська та назад ми з Тетяною подолали так само. Тоді ж ми здали відомий серед байкерів норматив Iron Butt, проїхавши 1000 миль за добу (1609 км — прим. ред.)», — згадує чоловік.
«Навіть при тому, що попит на татуювання в Україні все ще відносно низький, у нас дуже багато потужних майстрів проти країн Європи. Тому тут насправді важко змагатися. Є багато молодих майстрів, які почали не так давно, але швидко розвиваються в цій сфері та роблять свою справу не гірше іменитих тату-художників. Тому часто українські майстри успішно реалізують себе закордоном».
Неодноразово майстру надходили пропозиції переїхати за кордон. Його запрошували працювати у престижних салонах Німеччини, Бельгії, Італії. Також пропонували переїхати в Київ, Харків. Але Олег каже, що його влаштовує жити в рідній Новоселиці. Тут він почувається вільно у пересуванні та спілкуванні. До того ж чоловік є президентом чернівецького байкерського клубу та не хоче кидати зобов’язання перед ним заради кар’єри. Він любить свій дім, поруч є родина, друзі й іншого життя йому не потрібно. Тому клієнти самі нерідко приїздять до нього з інших міст і навіть з закордону.
«З нашими людьми мені зазвичай працювати легше. Бо вони частіше визнають компетентність думки майстра та прислухаються до його порад. Європейські замовники більш категоричні. Там клієнт приходить із певною ідеєю і хоче, аби роботу виконали саме таким чином, аргументуючи тим, що він платить гроші, тож ми граємо за його правилами», — зауважує тату-майстер.
Олег каже, що від початку його роботи в цій сфері попит на татуювання суттєво зріс і тенденція популяризації зберігається. Суттєво розширився контингент за віком, і тепер серед клієнтів є не лише молодь. Українське суспільство стало толерантніше ставитися до культури татуювання та рідше засуджує.
«Люди старшого віку все частіше стали робити собі татуювання. Серед моїх клієнтів були люди 60-70 років. Хтось, можливо, довго мріяв про це, але не наважувався через певні життєві обставини чи забобони оточення. Й ось, коли діти дорослішають і з’являються певні статки, людина вирішує здійснити власну давню мрію. Не забуваймо, що існує культурний влив на суспільство з закордону. Багато хто подорожував або працював там і тепер сприймає цей вид мистецтва, як розповсюджене явище», — зазначає тату-художник.
Трапляються ситуації, коли батьки приводять дітей-підлітків 17-18 років, аби зробити їм татуювання. Вони керуються думкою, що якщо в дитини вже з’явилося таке бажання, то батьківські заборони можуть і не спрацювати. Є вірогідність, що підліток, не маючи достатньої суми на якісне тату, все одно зробить його деінде. Результатом може бути щонайменше невдалий малюнок або так званий «партак». Але найбільшу небезпеку становить ризик зараження інфекціями через контакт із нестерильними голками та фарбами. Тому батьки все частіше вирішують діяти не через табуювання. Натомість вони дають дітям поради щодо ескізів, а також готові обрати кваліфікованого майстра та особисто переконатися у якості матеріалів та стерильності інструментів.
Майстер закликає клієнтів підходити до рішення про татуювання виважено та в жодному разі не робити це за покликом миттєвої примхи.
«Якщо клієнт не знає, чого хоче, я не даю порад. У такому випадку я взагалі відмовляю людину від татуювання. Я не можу казати їй, що зараз в тренді та що матиме крутий вигляд, бо це вкрай особиста та відповідальна справа. Клієнт приходить до мене з певною ідеєю. Я шукаю можливі варіанти складових деталей та роблю з них фотоколаж. Змінюю окремі елементи, щось домальовую, підбираю фон, аж допоки моя інтерпретація задуму не влаштує замовника. Так на папері народжується ескіз. Його я переношу на шкіру й оцінюю, який вигляд робота матиме на тілі. На цьому етапі ми також корегуємо малюнок. І коли вже варіант остаточно узгоджено, власне, тоді я беру до рук машинку».
«Зазвичай процес триває декілька годин, залежно від розміру та складности малюнка. Біль переносять усі по-різному. Дехто може навіть заснути під час сеансу, а в когось течуть сльози. Багато залежить від місця нанесення, товщини шкіри та індивідуальних особливостей. Мій досвід вказує, що жінки менш чутливі, ніж чоловіки. Також постійні клієнти зауважують, що з віком процес нанесення тату стає дедалі болючішим», — говорить майстер.
Щодо тенденцій, Олег пригадує, як колись була мода на олдскульні тату, тобто стиль американських моряків. Із часом з’явилося багато реалістичних татуювань. Розповідає, що 2014 року в Україні був великий сплеск попиту на тату з патріотичною тематикою. Зараз популярним є відносно молодий стиль — графіка, особливо серед дівчат. Важко передбачити, який ще стиль виникне з плином часу та зійде у тренди. Єдине, що можна стверджувати напевне, з огляду на поширеність та багатовікову історію культури, — тату як явище залишиться з нами, лише буде видозмінюватися у своїх проявах.
Фото Ганна Антонова
