0
Антоніна Клоцька з дитинства любила українську пісню. Якось її виступ у шкільному концерті побачив музикант і композитор краю Тарас Бойчук та запропонував дівчинці співати в ансамблі.
«Щойно вони бачили бої та смерть. А тут ми — у гуцульських костюмах та з веселими піснями…»
Шпальта поспілкувалася з вижницькою музиканткою та волонтеркою Антоніною Клоцькою.
Антоніна Клоцька з дитинства любила українську пісню. Якось її виступ у шкільному концерті побачив музикант і композитор краю Тарас Бойчук та запропонував дівчинці співати в ансамблі. Так вона попала в підготовчу студію ансамблю «Смерічка». Згодом закінчила музичний відділ Чернівецького педагогічного училища. А 2001 року Антоніну запросили на посаду керівниці цього ансамблю.
«Моїм завданням як керівниці було втримати людей-аматорів НА ВІА “Смерічка” працювати разом з ними на ентузіазмі. Перші сценічні костюми я створювала власноруч. Інструментів не було, їх ми теж шукали самотужки. Ми їздили по різних конкурсах в Україні і за кордон і раз на три роки захищали звання народного ансамблю. Всі кошти вкладали в технічну базу колективу», — розповідає пані Антоніна про життя «Смерічки» у нульових роках.
2014 року на тлі подій, що розгорталися в Україні, активізувалася соціальна діяльність колективу. Антоніна та її колеги не могли стояти осторонь хвилі патріотизму, що в той час підіймалася серед українців. Вони долучалися до громадських ініціатив та благодійних заходів, спрямованих на допомогу армійцям. Влаштовували музично-літературні акції та збирали кошти для потреб бійців АТО.
Влітку 2016 року Антоніна познайомилася зі столичними артистами-волонтерами, які їздили на схід із концертами для воїнів. Антоніна та її колега Наталія Шолєва вирішили долучитися до їхньої місії. Перші рази Антоніна їздила вдвох з Наталією разом із київськими артистами. Згодом інші працівники Вижницького будинку культури також долучилися до концертних поїздок.
«Рішення ми прийняли буквально за декілька годин. Ішли за покликом серця, тому вирішили майже без вагань. Мамі, рідним та трьом своїм дітям я сказала, що їду на концерт за Київ, аби вони не хвилювалися. Втім, не уточнювала, куди саме», — згадує пані Антоніна.
Спершу вони поїхали у місто Щастя. Було страшно вперше побачити БТРи та блок-пости. Та згодом артисти звикли до військових реалій. Бували різні небезпечні ситуації, які зараз Антоніна згадує як пережиті пригоди.
Волонтери давали в день по шість концертів на різних локаціях Донецької та Луганської областей. На блок-постах та в бліндажах. З апаратурою та без неї. Антоніна пригадує, як вони з колективом відпрацювали 26 концертів за чотири дні майже без сну та з захриплими від перевтоми голосами. Але артисти продовжували співати, бо відчували, наскільки важливими для воїнів були їхні виступи.
«Хлопці дякували, казали, що ми приносимо їм частинку рідного краю. Військові завдячували нам за енергетику, позитив та щирість. Там, на фронті, бійці бачили різне… І вони не хотіли сумних мелодій та лірики. Їм потрібні були веселі жваві пісні, з танцями та колоритом. Так вони відчували зв’язок із домом, із традиціями рідної землі. Так вони святкували перемогу життя над смертю», — розповідає пані Антоніна.
Маріуполь, Сєвєродонецьк, Золоте, Авдіївка, Лисичанськ, Попасна, Первомайськ… Це неповний список міст Донецької та Луганської областей, де виступали артисти. Та чи не найсильніше враження на Антоніну справила поїздка на передову.
Якось на одному з виступів колективу був присутній командир сусідньої роти, яка перебувала на так званому нульовому кілометрі. Військові з тієї роти тоді вже десять днів стояли на передовій, були виснажені морально та фізично. І їхній командир попросив артистів заспівати для них, аби, якщо це можливо, підняти хлопцям бойовий настрій. Музиканти прийняли ризикове рішення та вирушили до лінії фронту. Антоніна згадує, як їх везли туди через посадки з вимкненими фарами. Врешті вони приїхали до якоїсь закинутої шахти чи заводу. Все навколо здавалося сірим та покинутим.
«Не можу забути ті їхні очі… Хлопці втомлено дивилися на нас із подивом. Щойно вони бачили бої та смерть. А тут приїхали ми — у гуцульських костюмах та з веселими піснями. Було дуже важко викликати радість у цих очах, але заради цього ми були там. Ми запрошували бійців до танців, а вони соромилися своїх подертих, обпечених і почорнілих від пороху рук. Коли ми прощалися, воїни довго висловлювали подяку та навіть знайшли десь троянди, аби подарувати нам», — пригадує співачка.
Репертуар ансамблю був дуже різноманітним. Здебільшого артисти виконували композиції легендарної «Смерічки» Левка Дутківського. Крім того, співали народні пісні у сучасному аранжуванні та твори місцевих композиторів і поетів. 2008 року Антоніна видала авторську збірку пісень «Музика серця і душі». Серед них була і композиція під назвою «Дороги війни» на слова Світлани Яреми. Жінка каже, що тоді не могла й уявити, що колись доведеться переживати те, про що йшлося у цій пісні.
«Після кожної поїздки ми приїжджали страшенно втомлені та хворі — настільки важко це було емоційно. Крім психоемоційного виснаження внаслідок відвідин фронту, ми щоразу зіштовхувалися з нелегкою адаптацією до мирного життя. Бо складно сприймати людську безтурботність, коли перед очима ще стоять обличчя військових, які в цей час воюють за нашу землю», — ділиться пані Антоніна.
Загалом, за період керівництва Антоніни Клоцької колектив дав понад 100 благодійних виступів, із них — близько 50 концертів у зоні АТО. 2016 року артистка стала номінанткою «Волонтерської премії 2016 року» громадської ініціативи «Євромайдан SOS» та отримала відзнаку за активну благодійну концертну діяльність у зоні АТО. В червні 2017-го Антоніну нагородили грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом».
«На мою думку, держава починається з культури. Пісня — це єднання миру і добра. Пісня — це душа».
Фото Володимира Гуцула
