П’ять жінок поета, гуцули й одна трембіта
Рецензії

П’ять жінок поета, гуцули й одна трембіта

Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.

Якщо ви не знайомі з творчістю закарпатського письменника Андрія Любки, тоді його нова книжка – саме те, що треба. «малий український роман» (або «МУР») – сповнена пригод і веселощів історія пошуків нареченої 28-річним поетом Романом. У цьому йому допомагає друг Паша – власник місцевого магазинчика «Рибалка і феєрверки» (саме рибалка, а не риболовля, бо як чоловік терпляче пояснював: «Риболовля – це процес заготівлі риби. А рибалка – це особливий психо-фізичний стан відпочинку душі та тіла, який досягається завдяки перманентному поєднанню чарки в одній руці та вудки в іншій»).

У такій компанії молодий поет згадує свої минулі любовні пригоди й планує, кого б із колишніх взяти за дружину. А зробити він це хоче, щоб написати Великий Український Роман. Такий, щоб у ньому «читачі впізнавали себе й свою долю, щоб він не давав відповіді, а ставив запитання, спонукав думати, щоб люди не могли заснути, вражені тим чи іншим раптовим поворотом сюжету, дивувалися красі його речень, називали дітей іменами головних персонажів. Щоб у цьому романі вдалося описати людину й країну, цю частину світу і нашу епоху, але також – усі країни і всіх людей, бо життя скрізь однакове». А для цього митцю треба зовсім мало – «відповідно налаштуватися, кинути пити і братися за роботу». Тут саме і має допомогти дружина.

На думку героєві спадає п’ять претенденток. Їх, до речі, можна розглядати і в ширшому контексті – як збірні типажі жінок. Так, перша, Алла, з якою поет познайомився у соцмережі, належить до тих, хто збирає різні речі – потрібні й не дуже. Саме тому її квартира заставлена «безглуздими дрібничками», холодильник заповнений магнітами з усіх-усюд, а в передпокої – усі полички зайняті взуттям.

Друга, Беата – архітекторка й велика поціновувачка плотських утіх. «Саме Беата дала мені зрозуміти, – зазначає поет, – що жінки теж можуть хотіти сексу, що вони такі ж, як і ми, тілесні істоти, яким хочеться із свого тіла черпати насолоди… Вона не розпитувала в мене про справи, її не цікавило, як минув мій день, чи написав я новий вірш. Від Беати я не почув жодного запитання про моїх друзів, ми не обмінювалися політичними судженнями про актуальні події, навіть не обговорювали, яка кінчена у нас влада». Третьою стала Дзвінка – аспірантка львівського філфаку, з якою той познайомився завдяки… фразеологізмам у своїй творчості.

Четверта і п’ята претендентки – Мілена і Ярина-Марія-Віолетта. Перша – однозначно «людина-пригода», в якої все завжди падає з рук, інша – спортсменка, третьокурсниця географічного факультету або «останнє справжнє кохання мого життя», – як стверджує герой. А от чи надовго?

Зі згаданими жінками в поета відбувається неповторне інтимне знайомство, і в кожній із них чоловік відкриває щось нове. Як, зрештою, і в собі. До прикладу, розуміння того, що «Ужгород – таке маленьке місто, що тут і з однією дівчиною не варто зустрічатися, не те що з двома одразу».

Цікавий образ рибалки Паші. Це своєрідний голос совісті, який всіляко відмовляє ліричного героя від шлюбу. Він наводить чимало аргументів стосовно того, що для написання роману дружина героєві зовсім не потрібна. У час, коли автор натхненно розповідав про свої пригоди, раціональний друг-рибак склав чіткий список із перевагами та недоліками кожної з них.

У романі Андрія Любки добре дістається і сучасній літературі, і жінкам, і українській мові з її фемінітивами. Проте все це він робить у добродушному стилі, з почуттям гумору, дещо відсторонено (вкладаючи ці слова у вуста поета і рибака) і навіть трохи по-хуліганськи. В другій частині твору письменник використовує ще один прийом – розлогі зноски, спілкуючись у такий спосіб і водночас заграючи з читачем поза основним текстом. Це теж своєрідний авторський стьоб, який припаде до смаку цінителям літературних експериментів.

У «МУРі» героєві доводиться проходити чимало випробувань: спершу в ліжку з жінками, згодом, втікаючи від розгніваних гуцулів із трембітами і топірцями, на допиті в поліції та ін. Усі його пригоди майстерно виписані – з гумором, іронією, співами і ріками алкоголю, що неодмінно супроводжують чоловіка в пошуках майбутньої дружини.

Нову книжку автор написав за коротший термін, ніж усі попередні – лише за декілька місяців від початку карантину. Видання побачило світ у «Меридіан Черновіц», а його перша презентація відбулася у рамках ХІ Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz.

«малий український роман» – це, звісно, не «великий», але після любчиного «Карбіда», «МУР» – друга книжка, яка постійно викликає усмішку. Та й, власне, головні персонажі обидвох текстів чимось схожі. Можливо, через карнавальну атмосферу в дусі «Енеїди» Котляревського. Або душевну прямоту, властиву цим героям. Тому, якщо досі не читали жодної з книжок Андрія, почніть із «МУРу». А там, хтозна, можливо, і Великий Український Роман не забариться.

Коментарі