Будь-яке місто починається з воріт, а будь-який будинок – з дверей. Інтерв’ю з реставратором
Інтерв'ю

Будь-яке місто починається з воріт, а будь-який будинок – з дверей. Інтерв’ю з реставратором

Чернівецький майстер реставрування дверей про складнощі ремесла, історичну цінність та соціальний аспект реставрації 

Прогулюючись вулицями в центрі міста, часто не надаєш уваги архітектурним дрібницям: візерункам на фасадах та балконах, написам на табличках та каналізаційних люках, різьбленню на вікнах та дверях. Але саме ці дрібниці формують душу і риси обличчя тих старих міфічних Чернівців. Однак, час та людська недбалість роблять своє, і з кожним роком ця автентичність міста втрачається. «Шпальта» вирішила побувати в майстерні умільців, які сантиметр за сантиметром відновлюють старовинний вигляд міських дверей.

Віталій Москалюк вже більше трьох років займається реставруванням дерев’яних дверей в історичній частині міста. На рахунку його маленької команди вже 14 відреставрованих дверей на вулицях Лесі Українки, Михайла Грушевського, Елієзера Штейнбарга, Університетській та інших.

У майстерні все заставлено дерев’яними коробками, віконними і дверними рамами та всіляким інструментом.

Віталій відразу показав нам двері, над якими зараз працює, і перелічив елементи, які треба замінити.

«Ці ще більш-менш нормальні, а бувають дуже понищені, але ми стараємося максимально зберегти те, що було», — каже майстер.

Із чого усе почалося

Почалося все з зелених дверей, що ведуть до Belle vue, на вулиці Кобилянської три роки тому. Зараз там всі фотографуються в інстаграм. Це була наша перша і найважча робота. Тоді в місті реставрацією майже ніхто не займався. Тільки GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва – ред.) проводили майстер-клас у місті, де пропагувалася ця ідея. Після цього ми поїхали на курси до Львова, щоб отримати там необхідні знання. Однак реставратором дверей без навиків столярної справи не стати. Справа в тому, що це дуже клопіткий процес, який практично не піддається механізації. 90% ручної роботи за допомогою специфічних інструментів.

Про складнощі та забуті технології минулого

Коли беремо двері, ми взагалі не знаємо скільки там роботи. Як то кажуть, «розтин покаже». Немає таких дверей, які не підлягають реставрації, але деякі забирають більше часу і потребують специфічних матеріалів. Дивовижно, але в ті часи було дуже багато цікавих технологій. Для прикладу, під час обробки дверей будівельним феном ми помітили, що для захисту дверей використовувалася якась смола, і вона виконувала свою функцію до тепер. Дуже багато дверей зроблені без жодного цвяшка, скло ставили на замазку, а не кріпили штапиками. А деякі завіси робили таким чином, щоб двері самі закривалися під своєю вагою. На жаль, інформації про ці технології немає.

На реставрацію одних дверей йде приблизно три місяці. Деякі роботи ведемо на місці, тому слід додатково зважати на погодні умови. Найбільше часу забирає процес відкриття дверей та заміни зігнилих частин. Часомісткою є також процедура відновлення орнаменту та вирізьблених частин. Деякі двері, які слугували входом до громадських закладів, оббиті цвяшками від оголошень. Це додає нам роботи, бо не можемо шліфувати, поки не виймемо весь метал. Найважче відновлювати металеві частини – замки і ручки, адже старий метал не піддається обробці. Наша команда працює тільки з деревом. Металообробку і будівельні роботи проводять спеціалісти.

Крім дверей, ми вчилися реставрувати і вікна. Але міська рада не підтримує їхню реставрацію. От і виходить парадоксальна ситуація. Сварять людей за те, що ті замінюють вікна. А маючи програму підтримки реставрації вікон, вони відмовляють, аргументують це тим, що вікно — справа власника.

Про історичну цінність та особливості оформлення дверей у нашому місті

Будь-яке місто починається з воріт, а будь-який будинок – з дверей. Тому роль дверей важко переоцінити. Можна припустити, що в Чернівцях функціонувало декілька майстерень, оскільки на будинках можна відслідкувати певну повторюваність. Так, ми робили двері для математичного факультету ЧНУ і шукали якісь схожі, щоб визначити елементи декору. Нам вдалося знайти точно такі ж двері у лікарні на вулиці Щербанюка. Однак про якісь характерні риси для всього міста не йдеться. Характерними для Чернівців були великі дерев’яні ворота. На вулиці Кобилянської де-не-де ще можна побачити частину каркасу. Але ворота, на жаль, втрачаються, бо міськрадою встановлений ліміт коштів на одні двері, а великі брами не підпадають під такі суми.

Люди бояться, що двері можуть вкрасти

Більшість робіт ми виконали завдяки проєкту «Комфортне місто» від міськради та додатковому залученню коштів жителів будинків. Однак програма в 2020 році завершується і не зрозуміло, чого чекати далі. Не вийде довго забороняти людям замінювати двері. Одним із рішень міг би стати перегляд співфінансування. Можливо не 70/30, а 60/40 чи 50/50, бо є багато людей які хочуть зробити собі двері. Цей проєкт є одним із найефективніших, бо можна чітко побачити результат за невеликі кошти. На початку виникала певна недовіра. Люди боялися, що якщо знімуть двері, то більше їх не побачать. У нас вже відреставровані цілі вулиці, але влада не хоче про це говорити. От часто, коли порівнюють з реставрацією Івано-Франківська, складається таке враження, що там все класно, а у нас нічого. Насправді у нас зроблено набагато більше, але вони більше про це розповідають.

Про двері як соціальний інструмент та майбутнє проєкту

Відреставровані двері спрацьовують як потужний соціальний інструмент. Для прикладу, на вулиці Лесі Українки після того як ми встановили оновлені двері, мешканці зробили ще й ремонт під’їзду. І це не єдиний випадок, люди по-іншому починають ставитися до будинку, бережуть його. Коли на вулиці з’являються одні двері, то інші мешканці теж задумуються про реставрацію своїх. Але бувають і протилежні приклади. На тих же дверях на Лесі Українки хтось зробив графіті. Чому саме двері обрали для свого «шедевру» сказати важко.

Зараз міськрада обмежує фінансування одних дверей до 30 тисяч гривень. Така ціна є нерентабельною, адже робота подекуди обходиться в 40-50 тисяч і доводиться додатково домовлятися з мешканцями. Проблема в тому, що реставрацію дверей фінансує не Відділ охорони культурної спадщини, а Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин. Там немає зацікавлености у таких малих проєктах. Громадських організацій, які б займалися популяризацією цього питання також немає. Потрібно переводити цей процес на громадську і приватну ініціативу. Підтримка міста вже вичерпалась.

Мені не важливо розказувати про те, що я роблю. Для мене важливо, щоб люди знали про цю ініціативу, щоб її продовжували.

Фото Ігоря Волощука

Коментарі