0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Не знаю, як у вас, а на мене з приходом останнього літнього місяця завжди находить туга. Усвідомлення того, що тепло вже потрохи відступає, настає неохоче, але очікувано. Всі ці свіжі ранки й не менш прохолодні вечори, перше пожовкле листя, кінець відпустки… Але водночас кожен серпень – це дещо більше. Він знаменує те, що людина стала на літо дорослішою, а для дітей і підлітків – це ще один навчальний рік, що скоро почнеться.
Гадаю, подібні настрої знайомі багатьом. Сучасному українському письменникові Сергію Осоці достоту. Його «Нічні купання в серпні» – гарна нагода замислитися про кінець літа й початок нового етапу.
Книжка складається з двох частин – «Новели» та «Образки». Перші дещо більші за розміром, на відміну від других, які є швидше короткими замальовками сільського життя, що розкривають лише один епізод. Наприклад, про пам’ять, дитячі страхи, воші, кішку Оксану, любов до біології та найбільш неулюблений час – приїзд у село матері.
Всі історії об’єднані темою дорослішання ліричного героя, яке неодмінно припадає на серпень. Саме цього місяця завершується літо, а отже, з міста приїде мама, щоб забрати його від бабусі. Згодом це стане тим часом, коли доведеться розлучатися з дівчиною, яка була тут на канікулах. А ще пізніше приходить усвідомлення того, як змінюються і вмирають дорогі тобі люди – ті, кого пам’ятаєш сильними, красивими, інакшими.
Дитинство – лейтмотив книжки Сергія Осоки. Автор пригадує, як хороше й легко було раніше. Разом із хлопцями вони насолоджувалися всіма принадами літа. Можна було купатися з друзями: «Досхочу. Донесхочу. До райдужних кіл під очима. До кілка в грудях. До тремтіння в ногах. Грати в квача – пірнати і торкатися приємно твердої литки, чи спини, чи живота, чи пальців, які зразу ж вислизають, зникають у мутному вирі, у лунці. Пирхати, мов кінь, плавати наввимашки й голічерева, і брасом, перекидатися через голову під водою дванадцять разів поспіль, виринати у бризках…» А ще – відкривати навколишній світ, який ніби цього й чекає.
Мабуть, немає теми, яку б автор не висвітлив у своїй книжці. Тут і про те, як у селі готуються до Різдва та коляди («Перед Різдвом»), про добру лікарку Луїзу Самойлівну, яку всі обзивали жидівкою, хоча вона рятувала дітям життя («Сара»), про те, як хлопець навчився ловити рибу, адже всім відомо, що «карасі найкраще ловилися в серпні, якраз у той час, коли копають картоплю» («Ятері»). У новелі «Не хочу на море» автор розповідає про те, як маленьким їздив із бабусею на операцію до Одеси, а через декілька років по поверненню до цього міста помітив, що це був «той самий одеський серпень, пропахлий піском, рибними діжками і засохлою халвою», але бабуся дуже постаріла. В іншому тексті, «Сім пісень до шовковиці», письменник тонко й водночас ностальгійно розповідає про свій перший досвід любови й фізичної близькости.
Ця тема продовжується і в однойменній новелі збірки «Нічні купання в серпні». З гіркотою автор визнає, що все в житті – плинне. «Ми жалкуватимемо не за нами, а тільки за часом, коли цього ще не знали… – пише він. – Я втягуватиму живота, а ти застібатимеш верхнього ґудзика на блузці, щоб я не побачив, що шия в тебе вже не та, що була. Але я, звичайно, побачу…».
Герої Осоки говорять простою мовою, характерною для сільської місцевости. Це витворює своєрідний колорит і автентичну атмосферу. «Родзинки» додають і містичні історії. Наприклад, про чоловіка, що говорить із рибою («Максим»), або корову, яка перетворювалася на красиву дівчину («Параска, коровина мати»). Окремою темою є стосунки в сім’ї – матері й вітчима. Щоразу – іншого. І часто – алкоголіка, який піднімав руку на близьких. Усі ці дражливі теми підводять нас до висновку, що «життя часом минає набагато швидше, ніж здавалося колись», і кожен серпень – тому свідок.
Як-от у книзі чернівецького письменника Василя Кожелянка «Колір серпня». Це збірка хоку, в якій останнього місяця літа справді багато: «і жовто-зеленого, із запахом м’яти; і синього, як небо, далекий ліс і близькі очі; і спекотного, що висушує не лише прозору росу, а й темно-червону кров; і страшного та великого – напередодні так і не пережитої осені».
Хоку автора, зібрані в книжці, торкаються різних тем: любови, втрати, самотности, змін. Почуття поета тісно переплетені зі змінами в природі. Він спостерігає за тим, що відбувається поруч: «зловісними хмарами в листопаді», «повним місяцем», «вишневим цвітом», «росою на пелюстці півонії», «багровим туманом» тощо. У цих віршах багато мудрости й знання, якими Кожелянко ділиться з читачами: «Неможливо продовжити літо, / але й зима передчасно не прийде. / На все свій час». Текстам у збірці притаманна певна циклічність. Читаючи їх, ми мовби переживаємо рік – від серпня до серпня. Хоку автора доповнюють ілюстрації письменниці й художниці Юлії Косівчук.
«Колір серпня» – це третя (після романів «Ефіопська Січ» і «Діти застою») посмертно видана книжка автора. І саме в серпні 2008 року його не стало.
