0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Boris Vian vers l’âge de 15 ans, à Bourgines (Angoulême)
collection Alfred Jabès
Інженер за професією, він захоплювався джазом, дружив із Жаном-Полем Сартром і любив жити. Та, на жаль, один із найнезвичайніших французьких письменників ХХ століття Борис Віан довгий час хворів на гострий ревматизм суглобів. Із часом той привів до недуги серця, від якої автор і помер у віці 39-ти років. Із життя Борис Віан пішов несподівано – під час перегляду фільму, знятого за його ж скандально відомим романом «Я прийду плюнути на ваші могили». Сталося це 23 червня 1959 року.
Борис Віан – автор низки романів, музично-критичних статей і драматичних творів. У його творчості часто трапляється образ підлітка-нонконформіста. Ось чому деякі твори Віана критика порівнює із Селінджеровим «Ловцем у житі». Хоча ідея протистояння молодої людини суспільству в його творах з’явилася задовго до Селінджера чи Керуака. Наївні й щиросердні герої, які зіштовхуються з жорстоким світом, трапляються і в трьох романах Віана, що побачили світ українською у «Вавилонській бібліотеці»: «І ми знищимо всіх потворних», «Серцедер» та «Шумовиння днів».
У першому, написаному під псевдонімом Вернон Салліван, мова йде про 19-річного юнака Рокі Бейлі, який веде активне нічне життя в джаз-клубах Лос-Анджелеса. Разом зі своїм другом, репортером газети «The Call» Ґері Кіліаном, а також іншими знайомими, вони переходять із бару в бар, у пошуках розваг і пригод. Щоправда, останні мають дещо обмежений характер. На початку роману ми дізнаємося, що головний герой незайманий і планує таким залишатися до власного двадцятиліття. От тільки чи вдасться йому дотриматися цієї обітниці, читач дізнається вже за декілька розділів книжки.
Та зовсім не статеве життя героїв привертає головну увагу в романі Бориса Віана. Хоча, зізнаюся, його описів у тексті достатньо. Одна з важливих проблем, яку порушує автор, пов’язана з постаттю лікаря Маркуса Шутца, який ставить клінічні експерименти з метою штучно «вивести» ідеальних людей.
«Всі люди дуже негарні, – міркує новітній доктор Менґеле (Йозеф Менґеле – німецький лікар, який проводив експерименти над в’язнями табору Освенцим під час Другої світової війни –авт.).– Ви помічали, що неможливо пройтися вулицею, не натрапивши на безліч бридких людей? Так-от, я обожнюю гуляти вулицями, але терпіти не можу потворне. Тому я побудував для себе вулицю і створив гарних перехожих… Моє гасло таке: ми знищимо всіх потворних».
Амбітна мета, чи не так?
Для її досягнення у спеціальних лабораторіях лікар створює все нові й нові версії осіб і робить так, що вони самознищуються, коли розуміють свою неідеальність. Саме в один із таких закладів розслідування і приводить Рокі Бейлі. Цьому передують погоні на автомобілях, убивства і, звісно, жінки…
Роман Бориса Віана «І ми знищимо всіх потворних» – це еротично-фантастичний твір, у якому події відбуваються так динамічно, ніби в кіно. А саундтрек, за словами американського письменника Пола Ноблока, тут лунає у стилі біпоп.
На противагу кінематографізму в попередньому тексті, роман «Серцедер» позначений, швидше, певним спокоєм і навіть замкнутістю. У прямому і переносному значенні теж.
Події в творі відбуваються у глухій місцині серед фантасмагоричних пейзажів. Психіатр Жакмор приймає пологи в молодої жінки Клементини, яка народжує дивних трійнят – Ноеля, Жоеля та Сітроена. Після пологів вона перетворюється на справжню матір-квочку. Хвилювання Клементини за дітей переходять усі межі, коли жінка вирішує побудувати стіну, яка відділяла б її синів від решти світу. Однак, що очікувано, на цьому вона не зупиняється.
« – Але ж у клітці птахи помирають, – сказав Жакмор.
– Вони дуже навіть добре там живуть, – сказала Клементина. – Це єдине місце, де про них можна відповідно дбати».
Фанатична любов матері – центральна тема цього роману. В дещо іронічній формі Віан показує, до чого призводить надмірна опіка і як важливо не обтинати дітям крила. Події в тексті відбуваються на тлі абсурдних та сюрреалістичних сюжетних поворотів, властивих творчості письменника. Як, наприклад, і в іншому романі – «Шумовиння днів», який побачив світ українською в перекладі Петра Таращука.
У передмові до видання сучасний французький письменник Фредерік Беґбеде називає його «найкращою книжкою Віана», а також «Ромео і Джульєттою без родинних конфліктів, Трістаном та Ізольдою, що не мають потреби в любовному зіллі, Полем і Вірґінією в Сен-Жермен-де-Пре, Дамою, чиї камелії заступило біле латаття, Елоїзою без кастрації Абеляра». Словом, прирівнює історію любови головних героїв до найвідоміших у літературі любовних пар. І справді, кохання в книзі – визначальна тема, довкола якої розвиваються події. Адже, як зазначає Борис Віан, «є лише дві речі: кохання – в усьому розмаїтті його виявів – з милими дівчатами і музика Нового Орлеана та Дюка Еллінґтона. Все інше має зникнути, бо воно негарне».
У романі «Шумовиння днів» зображено дві пари закоханих. Перша – це Колен та Хлоя, які одружуються невдовзі після знайомства. Але щастя героїв було коротким – дівчина серйозно захворіла і від її недуги не рятують жодні ліки. Та, попри все, герой бореться до останнього, щоб полегшити страждання Хлої. І цим ідилічним стосункам доведеться чимало витерпіти перед лицем жорсткої дійсности.
Ще одна пара закоханих – Аліса й Шик. Хоча, здавалося б, останній має більші почуття до Жана-Соля Партра (в якому ми легко впізнаємо філософа й письменника Жана-Поля Сартра). На лекцію свого кумира хлопець зайняв чергу ще з вечора, «давши незмірно високого хабара». І навіть коли друг Колен позичив йому грошей, щоб організувати весілля з Алісою, Шик витратив усе на роботи Партра. «Шик уже не пригадував, коли востаннє цілував Алісу. Він уже не міг марнувати час на поцілунки. Йому треба було полагодити програвач, щоб вивчити напам’ять тексти Партрових лекцій». Але по-справжньому абсурдною одержимість хлопця стає тоді, коли він за останні гроші купує штани свого кумира.
«Шумовиння днів» – це, безперечно, не лише історія кохання, а й справді фантастичний світ, комічний і гнітючий. У ньому автор поєднав поезію і роман. І, за словами Фредеріка Беґбедера, Віан – саме той, кому це вдалося у ХХ столітті. Тож для читачів чудова нагода дізнатися, що з того вийшло.
