Турки вважали, що рай десь між Хотином та Чернівцями. Вигодувані маком.
Еклесіяст

Турки вважали, що рай десь між Хотином та Чернівцями. Вигодувані маком.

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальности.

Буковинці досить часто їдуть відпочивати до Туреччини, але колись в Оттоманській імперії, серцем якої була Туреччина, вважали, що справжній кліматичний рай десь тут, між Хотином та Чернівцями.

Не так давно натрапив на нотатки поета та журналіста з Хотина… часів Оттоманської імперії. Його спеціалізацією було робити написи на криницях на замовлення влади. І також літописи. Про турецький погляд на ці місцини не так вже часто згадують. Такі публікації є доволі рідкісними у місцевій пресі. Тому цікаво було подати декілька цитат цього давнього журналіста. Текст був написаний приблизно у 1740 році:

Хотинські зваби
«Навпроти невеличкої фортеці Акуб, у чарівній місцині, на височині розташований Атак (Оток) – зі схилів там б’ють джерела, неначе в раю. Своїм теперішнім виглядом місцина ця завдячує Кеманкеш Ахмед-агє, зятю Мустафи-паші. Трохи праворуч у звиві річки розташована долина Кіреж-хане (вапняна піч), також приємна місцина з благовонними тінистими дібровами. Місцеві пагорби багаті на живу воду. Один із тутешніх фонтанів (криниць) спорудив Сагарджі-баші- Кім-огли-Мохамед-ага. Хронограму на камені цієї криниці створив я і вирізав. У полі ростуть дикі іриси, достигає морква. Веселі луги змінюються садами й вкритими дубами пагорбами. Поля засіяні пшеницею (кара-богдай) і маком. Головки маку іноді такі великі, як гранатові плоди. З його насіння відтискають макове масло, а з пшеничного борошна готують особливу кашу, щось на кшталт пілафа, який їдять, занурюючи ложку в макове масло. Діти беруть із собою в школу одну-дві голівки маку і їдять його насіння як ласощі. Інша місцева страва, що зветься перху [?], поширилася й у Константинополі.

Хотинський воєвода Ага заснував в Атаках ярмарок і вибудував для цього на березі Дністра великий караван-сарай, навіси для торговців, стайні для коней баришників. Там було п’ятдесят генделиків, у яких проживали музиканти-поляки і вродливі публічні дівки. Двадцять яничарів охороняють там порядок. Ярмарок організовують сім разів на рік. Згодом, довідавшись про це, уряд подарував дохід цих митниць секретареві дивана й іншим сановникам. Нині доходи від хотинського оброку, як і від ярмарку, йдуть тамтешньому правителеві».

Свята земля, де гинуть змії

«Клімат Хотина гарний, а вода в ньому світла; джерел багато, як і смарагдово-зелених гір та дубових гаїв. Фрукти: яблука, груші й сливи — зустрічаються в достатку і відмінної якости. Сорт чорних слив так легко перетравлюється, що сміливо можна з’їсти хоч 500 штук натщесерце, звісно, без кісточок. У долинах росте суниця й інший сорт ягід, назва якого польською «малина». Кущ малини схожий на трояндовий, а листя – на листя смородини. Малина має приємний аромат, як мускус, її вивозять до Константинополя і там продають в особливих горщиках (глеках). У достатку також дикої вишні, що сягає величини горіха. Але достигає вона пізніше, ніж садова. Стеблина дикої троянди (трандафіру) тут у палець завтовшки. Землі навколо Хотина прикрашають сади й городи. Черешні й вишні ще кращого сорту, ніж відомі нам під назвою «катирлі» (мулові вишні). Завдяки чистому повітрю лихоманки та інших подібних хвороб тут не знають». (…)

«Дністер  дорівнює ширині Тигру, але влітку є деякі зручні броди. Один із них — між Званцем і Хотином, його можна побачити з Хотина, і влітку такий мілкий, що вода в ньому не дістає стремен». (…)

«Нижче старої фортеці, що збудована на скелі, розташовані нові укріплення у формі мішків [редути? — від перекладача]. Всередині старої цитаделі розташована мечеть, перероблена зі старої церкви, будинки інспектора частини та керівника прикордонної варти, артилерійські казарми й будинок імама й муедзина. Стару фортецю побудували з великим умінням та розумом. У льохах облаштували склади, з яких є виходи в кам’яні криті переходи й коридори, які своєю чергою ведуть у поле. У прекрасні кімнати гарнізону треба підніматися сходами, як на мінарети. Легенда розповідає, що в цих покоях розміщувався колись гарем. Посередині цієї старої фортеці є викопаний у скелі колодязь глибиною 300 футів (80-85 метрів), він живиться з Дністра. Фортеця розташована під захистом певних талісманів, тож у ній не можуть жити ні скорпіони, ні змії, ні небезпечні плазуни та навіть кури й голуби. Останніх тому необхідно доставляти ззовні, а якщо потримати декілька днів усередині, то вони здихають. Так само гинуть і випадково завезені у фортецю на возах із сіном змії, які здихають за мить, щойно торкаються ґрунту».

Каптан і пів кошеля – журналістський гонорар
«Нова фортеця, побудована поза старою, має такі ворота: Константинопольські, Тімішоарські, Водяні й Таємні. В цій зовнішній фортеці є дві лазні, дві мечеті, а поблизу Константинопольських воріт багато крамниць; далі в ущелині, навпроти внутрішньої фортеці, є лазня й будинок агі яничар. Неподалік – його ж мечеть і казарми яничарів; на краю долини розташований пороховий склад.

Вище по сусідству з Константинопольськими воротами розташований гарем паші, а навпроти – будинок секретаря його ради (диван-ефенді). Проти цього будинку стоїть прегарна і багато розписана публічна лазня Касім-ефенді, що схожа на лазні константинопольські, перед нею фонтан і мечеть покійної матері султана; а неподалік – трибунал та цвинтар, де похований Абді-паша. Чимало благочестивих людей спочили там. Через дорогу від входу в мечеть було розташоване житло автора [цього твору], тут він втратив сина, на смерть якого склав хронограму й сам видовбав її на могильній плиті. На тім же цвинтарі спочиває багато благочестивих мужів. Абді-паша похований у мармуровому саркофазі, гарно й багато оздобленому, причому везірський тюрбан позолочений. Під час нападу на фортецю росіян дах і підлогу мечеті зруйнували, а саркофаг Абді-паши розбили.

Поруч із лазнею Касім-ефенди розташована красиво побудована школа й арка. Там, поблизу будинку Кулчак-паші, стоїть перероблена з церкви мечеть Айя Софія, усередині ринку — мечеть Мустафи-ефенді, а в передмісті, де живуть ліпкани, — мечеть Aтaк. Учителі, імами, провісники, читці Корана, чауші й нізамі мечетей одержують платню від бюджету, а саме – з митних доходів. За рахунок тих же доходів оплачують і освітлення храму. Є ще багато інших невеликих мечетей, які утримують за рахунок добровільних пожертвувань.

Абді-пашу під час його перебування в Хотині призначили комендантом Очакова й сераскером. Він наказав відзначити цю подію хронограмою у 12 віршів, яку я і склав, висік на камені й позолотив. Іншу хронограму написав на мармурі для порталу Таємних воріт, за що отримав від гарнізону винагороду в 200 гурушей, пів кошеля і гарний каптан».(…)

 

Коментарі