45+ «Карта бажань». Інтерв'ю з Нодаром Харатішвілі, який у 72 роки отримав ліцензію пілота
Інтерв'ю

45+ «Карта бажань». Інтерв’ю з Нодаром Харатішвілі, який у 72 роки отримав ліцензію пілота

45+ «Карта бажань» про захоплення пілотуванням, переліт через Атлантичний океан та як отримав ліцензію пілота у 72 роки.

Онлайн-медіа «Шпальта» стало партнером нового відеопроєкту акторки театру та кіно Інни Мірошниченко  45+ «Карта бажань». Проєкт має на меті довести глядачам, що після 45 років життя тільки починається. Гостями будуть люди 45 років і старше, які не побоялися власних бажань і втілили мрії, що здавалися малоймовірними у їхньому віці.

Нодар Харатішвілі — доктор технічних наук, професор, автор наукових статей, книг і винаходів. У 72 роки отримав ліцензію пілота, успішно подолав відстань від Америки до Грузії.

Про мрію стати льотчиком

Моє покоління мріяло освоїти героїчні професії: льотчика, моряка. Я захопився авіацією, ходив у гурток. Можливо, через сусіда, який теж був льотчиком, — мені сподобалася його форма. Я зайнявся моделюванням. Коли закінчив школу, спробував вступити до військово-повітряної академії. Але мене не взяли. Бо я подав документи тоді, коли приймали лише мобілізованих. Потрібно було зачекати рік, і мене взяли би без екзаменів, бо мав медаль зі школи. Та я вирішив не втрачати час і вступив на близьку спеціальність — на радіо-технічний факультет. І дуже захопився авіатехнікою, а авіація їй поступилася. За життя я створив більше 20 винаходів, які зараз називають патентами.

Певний час працював в уряді Грузії. Після зміни влади міністри залишилися без роботи. Але велика турецька компанія мобільного зв’язку у 2001 році попросила мене працювати у них консультантом, бо я мав широкі зв’язки у цій сфері. В цей час я переїхав до України. І тут випадково прочитав у газеті, що в Долині (це недалеко від Обухова) є клуб, де можна політати на літаку, а якщо вам сподобається, то вас навчать. Тоді мені було 72, і я про своє рішення нікому не говорив.

Я пішов туди, політав і зрозумів, що мені цього треба. Хоча не всі вірили, що я зможу навчитися. Але спершу потрібно було пройти медичну комісію. Вона була єдина — біля Жулян — і дуже корумпована. Так казали, що немає бідних пілотів, є скупі. Через цю комісію проходили всі пілоти, стюардеси. Коли я туди прийшов, вони сприйняли мене за ненормального: водили до психіатра, стукали по коліну, водили предметами перед очима і казали, що в такому віці це неможливо. Проте я наполіг. Вони дуже довго мене мучили, навіть хотіли через вену ввести зонд, щоб подивитися ситуацію із серцем — спеціально, щоб я відмовився.

Тоді я скористався зв’язками в Америці. Там сказали, що є декілька лікарів у Флориді, які видають медичні сертифікати. Я їм зателефонував. Вони запитали: «Пульс є? То нехай приїжджає». Я приїхав туди (а лікар із комісії також любить літати; у нього навіть був розділений ангар, де з одного боку літак, а з іншого — медичний кабінет, де він видає сертифікати). Лікар поміряв тиск, послухав серце, легені, перевірив зір, вагу — і все закінчилося.

Про менталітет і стереотипи

В Америці заохочують літати. Напевно, там інше суспільство, є поняття personality, це внутрішнє «Я», іноді це явище навіть стає абсурдним. До прикладу, у стоматолога ви спочатку отримаєте укол, а потім вам почнуть лікувати зуби, щоб не зробити боляче. Тому там кожна людина має право робити те, що вона хоче.

Тому я залишився і закінчив американську льотну школу. Там були люди зі стимуляторами в серці, проте вони все одно навчалися і навчилися літати. З іншого боку, ми вважаємо, що «авіація загального призначення» — це транспортна альтернатива. Там багато американців літає навіть на роботу, є дуже багато аеродромів, і ви маєте право сідати на будь-який.

Неправильно, коли людей старшого віку відмовляються брати на роботу, посилаючись на їхню нездатність освоювати нове. Чому? Це радянський стереотип: вийшов на пенсію, то сиди, нічого не роби та чекай смерті. Мене постійно запитують, для чого мені це треба. Як це? Мені подобається, мене це стимулює, додає сил. Адже це постійний рух, бо літак потрібно завжди тримати в ідеальному стані, регулярно оглядати та ремонтувати, літати. Якось я полетів до дочки в Бельгію.

Про мрії, цілі і переліт через океан

Людина завжди повинна мати ціль: або вигадати її, або ж вона з’явиться сама. От була у мене мрія перелетіти через Атлантику. Для того, щоб її реалізувати, мені треба було спершу отримати ліцензію пілота на двопатонний літак. І я її одержав. Летіли зі штату Джорджія до Грузії. Ми злетіли з Атланти, пересікли Америку, сіли в Канаді, тоді перелетіли в Гренландію, потім — в Ісландію, Шотландію, Данію, Польщу, Україну і відтак — у Грузію. Переліт зайняв 14 днів.

 

Коли я викладав в Америці, то вивчав наново англійську, бо студенти там розмовляють сленгом, і я їх не розумів. Працював день і ніч, скинув 18 кілограмів, але виконав заплановане.

Крім того, мені довелося звикнути до їхньої системи освіти. Вона спрямована не на теорію, а на застосування. Студенти не хочуть слухати лекції за підручниками, вони це можуть прочитати й самі. Їм треба пояснити те, що вони можуть не зустріти в книжках. Вони дуже старанні, до кожної пари влаштовують собі мінііспит, розв’язуючи задачі. А ще там відсутня корупція, бо вони сприймають викладача не просто як наставника, а як найманого працівника. Тобто, американці думають так: «Я найняв вас для того, щоб ви мене навчили». Дуже конкурують за бали, адже їх можуть взяти на роботу, лише якщо мають хороші оцінки. А тому вони ніколи не списують.

Завжди треба мати мету. Коли ви її досягнете, потрібно паралельно готувати нову, щоб не впасти у депресію. Я постійно щось вигадую. Зараз загорівся думкою вивчити французьку мову. У мене є друг-француз, і я хотів би спілкуватися з ним його мовою.

 

Повне відео розмови:

Нагадаємо, раніше Шпальта публікувала з Інною Мірошниченко інтерв’ю.

Коментарі