«У нас немає системи охорони здоров'я». Велике інтерв'ю з чернівецьким лікарем-анестезілогом, реаніматологом
Інтерв'ю

«У нас немає системи охорони здоров’я». Велике інтерв’ю з чернівецьким лікарем-анестезілогом, реаніматологом

Про відсутність системи охорони здоров’я в Україні, скептиків епідемії, 300% надбавки медпрацівникам та апарати ШВЛ системи «баян на колесах». 

Микола Рихліцький  — лікар-анестезіолог, реаніматолог. Єдиний анестезіолог із Чернівців, який добровільно їздив із гуманітарною місією українських лікарів до Італії.

У рамках проєкту #ShpaltaTalks говорили про різницю між італійською й українською системами охорони здоров’я, масові інфікування медпрацівників, брак персоналу та умови, у яких доводиться працювати лікарям.

Гуманітарна місія в Італію

Це була гуманітарна місія в Італію, яку організував наш уряд, зокрема МВС і МОЗ. Мета – допомога італійському народу від нас. Окрім гуманітарної допомоги: антисептиків, засобів захисту, розхідників тощо – вони відправили і нас. Це була добровільна місія, потім подали це як відрядження. Але спочатку нам запропонували в локальних групах анестезіологів, єдиний був із Чернівців, були колеги зі Львова, Києва, Полтави тощо. Поїхали у провінцію Марке, північний схід Італії, вона межує з Ломбардією. Наша половина групи була у невеликому містечку Урбіно. Ми виконували здебільшого медсестринську роботу, транспортну, власне за своєю спеціальностю мало що робили. Якби ми приїхали на 2-3 тижні раніше, працювали би як фахівці. Але враховуючи, що на момент нашого приїзду італійці вже взяли ситуацію під контроль, за тих умов ми вже відігравали опосередковану роль. Однак відчули теплоту і лікарів, і волонтерів, і пацієнтів – було дуже приємно.

 Італійський карантин

Там справжній карантин. Чітко контролюють, аби громадяни виконували правила. Ми прилетіли в Рим і проїхали через усю Італію – від Середземного моря до Адріатичного (це 350-400 км) – і я побачив, може, 10-15 машин на дорогах. Громадяни ходять тільки в аптеки і магазини, дотримуються дистанції між покупцями, всі заходять лише за талонами, це контролюють карабінери і співробітники установ, куди стоїть черга. В мене склалося враження, що в Італії найбезпечніше місце – це лікарня. Найменше можна заразитися там.

Здебільшого медпрацівники інфікуються під час знімання індивідуального захисту

Зараз відсоток інфікованих медичних працівників у рази менший, ніж був на початку. Справа в тому, що цей вірус їх застав зненацька. Нині лікарня, опорна під Covid-19, облаштована лише для роботи з цими пацієнтами із застосуванням протиепідемічних вимог. Там нові стіни, нові вмонтовані двері, вичерпна інформація, куди кому  рухатися і в якому напрямку. Медики, які працюють із хворими на Covid-19, не зустрічаються з колегами, які обслуговують інші напрямки тощо. Я думаю, що завдяки цьому вони і подолали проблему з масовим інфікуванням медпрацівників.

При вході в італійську лікарню майже всі у двох масках: одна з клапаном видиху, інша зверху. Коли між собою спілкуємося, то дистанція – мінімум 2 метри.
Нам розповіли, як пересуватися по лікарні, як одягати засоби захисту, як його знімати. Здебільшого медпрацівники заражаються під час знімання цього захисту, а не у період роботи з пацієнтом. Тому що ти вже втомлений, спітнілий, тебе мучить спрага, ти вже невимовно хочеш справити фізіологічні потреби, і вже знімаєш абияк той костюм. 

Захист у них зовсім інакший – сертифікований за стандартами Європейського Cоюзу. Ми привезли з собою для кожного працівника України в Італію свої костюми індивідуального захисту. Вони оглянули, сказали, що у нас не сертифіковані і що не радять нам і самі не користуватимуться.

Але зараз ми в опорних лікарнях працюємо з будь-якими засобами захисту. За кількістю (я не кажу про якість) поки вистачає. Але все відносно, тому що за зміну можна використати 20, а можна і 40 костюмів в одному реанімаційному відділені.  Зміни по 6-12 годин. Не знаю, на скільки часу ми забезпечені, але поки костюмів не бракує. Звичайно, це не та якість, яка повинна бути.

Чи хворіють масово чернівецькі лікарі

Я думаю, це не секрет, що в реанімаційному відділенні першої міської лікарні наразі 4 ковід-позитивних лікарі, звісно, вони обсервовані. Дякувати Богу, у них протікає хвороба або малосимптомно, або безсимптомно. І це є мотивом, аби ми кричали і кликали на допомогу своїх колег, щоб там, у реанімації першої міської лікарні, забезпечили безперервну допомогу пацієнтові. Там зараз дуже не вистачає лікарів, середнього і молодшого медперсоналу. Особливо середнього і молодшого медперсоналу. Лікарів не вистачає, тому я там і за сумісництвом працюю.

Вважаю, що ми інфікуємося не у палатах, не у червоній зоні, там, де безпосередньо контактуємо з пацієнтом, а під час спілкування одне з одним або в зонах, які умовно чисті, умовно безпечні. Я не кажу саме про першу міську, бо в реанімаційному там лікарі проінформовані, чітко виконують протиепідемічні правила. Але це є рутинна робота, яку часто ігнорують. До того ж у інших лікарнях не сформовані маршрути пацієнта, не відмежовані підрозділи установ від чистих. Іде цей колообіг позитивних безсимптомних носіїв і серед медиків.

Про співвідношення кількости медперсоналу до кількости пацієнтів

У нас у першій міській лікарні достатньо пацієнтів. За італійськими стандартами 4-5 реанімаційних хворих, украй важких, обслуговують одночасно одна санітарка, дві медсестри-медбрата й один лікар. У наших умовах на 10+ пацієнтів: один лікар, одна медсестра, і пів санітарки, тобто одна санітарка на всіх 12-20 пацієнтів. Неможливо виконати свою роботу чітко, злагоджено, правильно і надати допомогу всім.

Ми займаємося здебільшого не лікуванням пацієнта, не моніторингом його стану. А ми на кшталт сантехніків – налагоджуємо, бігаємо по відділенню з одним розвідним ключем, спершу шукаючи його, бо десь там зірвало патрубок, десь треба перекрутити один апарат (ШВЛ, – ред.), десь щось налагодити, відремонтувати. Це займає 30-50% роботи. Через це меншу увагу приділяємо власне лікуванню пацієнтів.

Про скептиків епідемії

Не хочу бажати їм захворіти. Хочу, щоб вони були здорові. Але як інсайдер, людина, яка працює у вогнищі, скажу: хворіють і молоді, і вони вмирають. Дійсно, більша частина – люди похилого віку і з супутніми захворюваннями. Але і здорові хворіють та помирають. Якщо одужують після важкого перебігу, на 100% не впевнений, але думаю, вони будуть інвалідизовані, втратять відсоток працездатности.
Наша система охорони здоров’я тріщить по швах, її немає по суті. А ще якщо ці поціновувачі теорії змови, рептилоїдів, будуть порушувати карантин, я думаю, що система лусне, не вистачить ні медсестер, ні лікарів. Не кажу про устаткування, розхідники і медикаменти. Закликаю всіх дотримуватися правил і умов карантину. Треба трошечки потерпіти, куди нам дітися – зараз увесь світ у цих умовах.

Звільнення середнього і молодшого персоналу

Персонал частково звільнився, частково захворів. Я не можу звинувачувати тих, хто звільнився. Бо як можна працювати за 3-4 тисячі гривень. І це не у звичайних умовах, у прохолоді за столом. Ти одягаєш на себе герметичний, майже скляний поліетиленовий костюм, тобі важко дихати, ти потієш, виснажуєшся, при цьому працюєш. Ти не справляєш будь-яких фізіологічних потреб, не п’єш, не їси. І маєш виконувати чіткі професійні обов’язки. Я не можу відмовити медсестру звільнитися. Це вибір кожного. Я їх розумію, бо вони повинні вберегти себе, свої сім’ї, які ще й мають прогодувати. Так само вони чиїсь батьки чи діти, тому зараз більша криза із середнім і молодшим персоналом. Якщо лікарі звільняться, захворіють, то прийдуть молоді. Достатньо у нас медиків, котрі хотіли б працювати в обласних медцентрах. Нам треба терміново мотивувати їх, забезпечувати гарантіями, аби утримати хоча б тих, хто зараз є, бо скоро і їх не буде.
Міська влада спромоглася забезпечити нарахуванням одноразової допомоги у розмірі 15, 10, 7 тисяч гривень відповідно лікареві, медсестрі, санітарці. Це минулого місяця. А в обласній раді грошей немає. Жодним чином не мотивують. Медсестрам важко дістатися з районів на роботу. А там, де вони живуть, їх ще й не дуже люблять і ніхто особливо не підвозить. Бо знають, що вони з вогнища інфекції – люди перелякані.
Та ще й у нас актуальна тема щодо даху облдержадміністрації. Він, напевно, потік чи що, і вони витратили на це позачергово 1,5 млн гривень. А у нас зараз є реальна світова проблема, відсутня медицина. Між нашою й італійською системами охорони здоров’я прірва. А Італія не є флагманом у цій сфері навіть у Європі.

 

Чи пропонували українським лікарям працювати в Італії

Я про таке не чув. Але чув, і навіть на свою адресу, що ми поїхали в Італію заробити грошей – по 600 євро на добу. Така інформація ширилася фейсбуком. Це неправда. По-перше, для того, аби працювати там, треба вільно володіти італійською мовою. Ми спілкувалися лише англійською. Здивувало, що в Італії кожна санітарка знає якоюсь мірою англійську мову. По-друге, як і у всіх країнах, треба довести, що ти придатний, захистити диплом, мати кваліфікацію. У них лікарі заробляють 40-80 євро за годину.  Медсестри – 2-3 тисячі євро на місяць. Це достатня мотивація, і там відповідно працюють за ці гроші.

Про 300% надбавки до зарплати медикам

Я не отримав особисто і ніхто з моїх колег, де я працюю, так само. У нас є так звана надбавка, щомісячна, за хірургічну активність (за активну роботу: нічну або перенавантаження). Навіть цю надбавку нам зняли, не знаю, чим вони це мотивували.

 Чи потрібно послаблювати карантин

Враховуючи завантаження реанімацій наших опорних лікарень, багато моїх колег мене підтримують, що не варто. Бо ми вже не можемо впоратися, зашиваємося, нам не вистачить сил, персоналу. Якщо хоча б на третину збільшаться пацієнти, у нас не вистачить кранів для кисню і апаратів.
Я кажу в лапках «апаратів», бо це не є апарати – це акордеони на колесах.
Якщо збільшиться кількість пацієнтів – погано, будемо сортувати, буде повторення італійського варіанту. Не зніматимемо з пацієнтів, які отримують кисневу терапію, тому хто надходитиме, чекатиме на порозі і, на жаль, вмиратиме. Особливо в Україні бажано дотримуватися правил карантину.

Спека не врятує від коронавірусу

Дивлячись на інтерактивну карту зараження ковідом у світі, Африка так само червоніє. Хоча в них і спекотно. Я думаю, що температурна площа середовища ніяк не впливає на життєздатність та контагіозність вірусу. Якщо вірити авторитетним джерелам, спека не допоможе.
Поки ніякого лікування немає, лікуємо посиндромно. Є наказ міністерства, він майже скопійований зі світових ВООЗівських, котрі регламентують призначення різних препаратів на різних етапах протікання хвороби. У нас проблема з ПЛР-дослідженнями РНК вірусу у крові пацієнта. Якщо порівнювати з Італією, це дослідження виконується максимум за 48 годин, у критичних хворих воно відбувається за 4-8 годин. Тобто за цей час лікар має юридичне право призначити ті чи інші препарати, враховуючи протипоказання і показання. Ми отримуємо результат навіть у критичних хворих мінімум через 5, а то і 10 днів. Тобто у нас зв’язані руки, ми не можемо призначити рекомендованого специфічного лікування пацієнтові, враховуючи відсутність результатів тестів. Довго роблять, бо не вистачає рук і устаткування. Це українські реалії. 

Про «баяни на колесах» і відсутність системи охорони здоров’я

У нас немає системи охорони здоров’я. Вона є у звітах, на словах наших очільників у медіа, а насправді її не існує. Ми у реанімаційних умовах не маємо права проводити штучну вентиляцію легень, враховуючи відсутність у області жодного газового аналізатора крові. Це заборонено скрізь робити. Ми не можемо критично оцінити стан пацієнта. Так у нас все і відбувається.
Ми забезпечені апаратами штучної вентиляції легень, у котрих тільки назва, що він апарат. В області є один інтелектуальний апарат ШВЛ – у пологовому будинку №2. В опорних лікарнях таких приладів, які могли б насправді врятувати пацієнта, немає. Нас забезпечили «акордеонами на колесах», зокрема деякі наші так звані ексочільники разом із поплічниками місцевими – Папієв, не буду приховувати. Може, чули, що подарували ультрасучасний, експерт класу, котрий буде лікувати вкрай важких пацієнтів, обласній лікарні. Ми всі зраділи, поплескали в долоні, що у нас тепер буде апарат експерт класу, котрий дійсно лікуватиме і рятуватиме. Відкриваємо – а там бліза. Це вам, звичайно, ні про що не говорить, це є баян на колесах. Коли ці ексочільники до нас дійдуть, цей «ультрасучасний апарат» буде їм допомагати жити. От так у нас усе.
У першу міську лікарню доставили єдиний газовий аналізатор, але без тест-систем, реактивів, електродів. Так само деякі наші місцеві владники виконали певні роботи з влаштування резервуару зрідженого кисню. Він працює – це чудово, це їхня робота, ми за це їх і вибрали. Але немає відповідних труб, через які постачали би кисень, немає редукторів. Кисень у потрібній кількості не доходить до пацієнта, і він, грубо кажучи, через аварійний стан тієї системи може вмерти. Не один, а одразу 5 – гуртом. Так у нас все робиться, нажаль.

Не треба чекати до задишки

На початку епідемії у світі була жахлива помилка – чекати до задишки. Зараз цього ніхто не пропагує, це груба помилка. Коли задишка – це маніфестація респіраторного дистрес синдрому. Грубо кажучи, ми вже запізнилися з превентивними діями. При тривалій лихоманці, ломоті, загальній слабкості людині потрібно терміново звертатися за всіма зазначеними схемами: сімейний лікар, швидка допомога.

Звернення до місцевих очільників і лікарів

Закликаю пробудитися, завтра ви можете бути пацієнтом, ваші батьки, діти. Допомоги, як раніше, у vip-палатах і з найкращим устаткуванням не буде. Будете у черзі, так само сортовані, як і всі інші люди. Зараз треба прокинутися і почати думати.

Так само закликаю нас, медпрацівників: якщо ми зараз, на цій хвилі або після неї, не станемо як лікарі, не почнемо себе поважати, не почнемо голосно говорити, не перестанемо боятися, не почнемо страйкувати у крайньому разі, то гріш нам ціна. Тоді ми так і залишимося напризволяще – один з одним, пацієнт із лікарем.

Повне відео розмови: 


 

Фото Володимира Гуцула

Коментарі