Як комуністи польську мову «розкуркулювали»

Тоталітарні режими мають схильність втручатися в мову й викорінювати з неї те, що не узгоджувалося з її ідеологією. Комуністичний режим у свій час репресував сотні українських слів, які вважав «буржуазно-націоналістичними». Магістр філології Дмитро Плантон розповідає про аналогічні намагання комуністів у польській мові, висвітлюючи історію слова-звертання «пан» (pan) та його вживання в комуністичній Польщі. 

Усі, хто хоч трохи зіштовхувався з польською мовою, добре знають, наскільки часто вживані в ній слова «пан» (pan) та «пані» (pani) й похідні. Dzień dobry, panie Adamie!; Pani Barbaro, kawy?; Proszę pana/pani; Szanowni Państwo – все це приклади щоденних етикетних висловів. Але найбільшу частотність їм дає те, що вони, по суті, вже стали особовими займенниками, без яких ввічливого спілкування з людьми просто не збудуєш. Там, де українці запитають у маршрутці: «Ви виходите?», поляки скажуть «Wysiada pan/pani?». Аби сказати жінці: «Дякую, що ви мені зателефонували», говоримо: «Dziękuję, że pani do mnie zadzwoniła». У сучасній літературній польській мові будувати речення у ввічливій розмові по-українському, тобто словом «ви», – дуже груба помилка, яку почнуть викорінювати вже з перших митей. Тільки словами pan/pani, і це матиме граматичний вигляд, ніби ви кажете про якусь третю особу, якої поруч немає, хоча спілкуєтеся з людиною, яка оце стоїть перед вами.
З усіх слов’янських мов (а їх більше 10) таку особливість розвинула лише польська, і це породжує два цікаві питання. Перше – чи завжди слова pan/pani були такими незамінними у ввічливому спілкуванні й польській граматиці? А друге – як жилося цим буржуазно-капіталістичним слівцям у часи комуністичної влади (для Польщі це 45 років, два покоління), яка «панів» наче як терпіти не могла? Відповіді будуть трошки несподівані.
Pan/pani завойовують позиції
Як би це очевидно не звучало, але pan/pani набули своєї «ввічливої» функції далеко не одразу. І так, посприяло цьому саме зміцнення шляхетського ладу і його гордости (або й гонору). Вже в XV ст. ці слова стають саме етикетним звертанням до особи, хоча спершу означали тільки «керівник щодо підлеглого» і «багатий власник», тобто виражали суто соціально-економічне положення особи. Цікавіше інше: а який тоді використовували займенник, щоб утворити ввічливе речення? Тут глянемо на приклад, який наводить видатний мовознавець Зенон Клеменсевич з тексту від 1541 р.: «… przy tym, miły panie Jakubie, proszę was, iżbyście tę pracę dla mnie podjęli» (при цьому, милий пане Якубе, прошу вас, щоб ви для мене взялися за цю роботу). Тобто автор етикетним словом pan звертається саме до однієї особи – Якуба, – але подальше ввічливе речення утворює слово… wy у формі was. Так-так, усе правильно: у XVI ст. у польській слово «ви» утворювало ввічливе речення у розмові з однією людиною так само, як воно це робить в українській, чеській та інших слов’янських мовах. І робило би далі, якби історія не вирішила інакше.
Коли ми дуже часто вживаємо якесь слово, воно поступово нам приїдається, і його початкове значення змінюється, чи не так? От і з цим словом так вийшло. У тому ж XVI ст. шляхті слова «пан» було вже недостатньо – через часте використання воно втратило свою елітарність. У розмовах між собою як етикетне звертання почали вживати не просто «пане», а щонайменше (подаю в перекладі) «ясновельможний пане», а то й «вашмосць» (від wasza miłość, ‘ваша милість’), «вашмосць пане» і ще чимало інших подібних виразів. А саме слово pan починало набувати свого нинішнього значення – виступати у ввічливих реченнях там, де раніше казали «ви». Це процес не декількох років, тривав він довго, але слово зрештою закріплювалося міцно. Наголошу також, що спершу вживання pan у новому значенні ширилося серед народу головно в містах. Врешті-решт звертатися словом pan до тих, кому не скажеш «гей, ти», стало ознакою хорошого виховання і виявом поваги до бесідника. Як зауважував уже згадуваний Клеменсевич, у якийсь момент навіть жебраки стали звертатися одне до одного на pan.
Селяни ж у розмовах між собою продовжували користуватися давнім і звичним для себе словом «ви». До речі, цей звичай тримається і до сьогодні. Так-так, у польських селах (особливо старше покоління) досі говорять одне одному на «ви». З приїжджими можуть на pan, а між собою – одвічним слов’янським способом на «ви». Щоправда, ця традиція потрошечки занепадає – молодь активніше переймає норми літературної мови й позбувається елементів діалектної. Але якщо поквапитися, то почути її ще можна.
При цьому всьому не можна оминути факт, що у ХІХ ст. ставлення до слова pan було не до кінця однозначним. У ці часи відбувалася переоцінка ролі «панів» у польській історії, а також демократизація суспільства, утвердження ідей рівности. У журналі «Poradnik Językowy» (Мовний порадник) від 1907 р. натрапив навіть на публічний заклик до свідомого «повернення» слова «ви» у сферу ввічливого мовлення замість pan.


Автор статті Юліуш Ґросе (не на першій сторінці, щоправда) вказує, що у способах звертання серед поляків досі панують феодальні звичаї, у зв’язку з чим закликає до повернення «більш любого і природнішого wy» замість «пан». Навіщо? Аби, цитую, «не допустити роз’ятрення суспільних відмінностей і на кожному кроці дбати про примирення та об’єднання народу». Що цікаво, з самою ідеєю погодився і відомий мовознавець Казімєж Нітч. Хоча як фахівець він наголосив: така реформа мови навряд чи буде успішною, адже ці речі не змінюються лише за людським бажанням. Тут діють чинники, від волі людей часто незалежні.
За якихось 40 років комуністичний режим, думаючи, що він сильніший за всі закони мови, природи й суспільства, візьметься за реалізацію ідеї Юліуша Ґросе, проігнорувавши експертну думку Нітча. Результат, ясна річ, невдалий, але погляньмо, як воно було.
Pan у Польській Народній Республіці
Комуністи атакували слово pan в обох його функціях – і як етикетне звертання, і як граматичний елемент. Вирази типу panie Jakubie перетворилися на obywatele Jakubie, де obywatel – це «громадянин». Так-так, радянські впливи проникли навіть сюди. Якщо спілкувалися держслужбовці, армійці, міліціянти чи члени партії, вживали towarzysz (читаємо [товажиш]). Також в офіційне мовлення повернулося слово «ви», слугуючи викоріненню феодальних звичаїв. Наприклад, на похвальному листі для батьків солдата тодішньої польської армії читаємо «syn Wasz…» (ваш син), «zawiadamiając Was» (повідомляючи Вас).

А для міліціянтів було нормою казати «Wobec tego informuję was, obywatelu, że…» (У зв’язку з чим повідомляю вам, громадянине, що…) чи «Pokażcie dowód, obywatelu!» (Покажіть паспорт, громадянине!) там, де сьогодні скажуть «Wobec tego informuję pana, że…» і «Niech pan pokaże dowód».
Проте, незважаючи на старання комуністів очистити польську мову від «панів», пересічні поляки якось не спішили прощатися з «феодальною» спадщиною. Безперечно, вихідці з сіл, де слово pan і так не вживали, отримали можливість продовжувати говорити так, як звикли з дитинства, якщо, звісно, хотіли. Натомість ті, хто змалку був привчений до слова pan, і надалі ним усюди користувалися, причому таких носіїв було незрівнянно більше, і що могла влада з ними вдіяти? Наприклад, коли розмовляли міліціянт під час виконання і звичайна особа, розмова могла мати такий вигляд (взято з мемуарної книги спецпризначенця польської комуністичної міліції 1980-х років):
«M. Co ma obywatel na swoje usprawiedliwienie? (Що, громадянине, скажете на своє виправдання?)
O. Panie władzo… Wie pan, jak to jest… (Пане начальнику… Ви ж знаєте, як воно…)»
І як продовження:
«O. Panie władzo, po co aż kolegium? Nie można by tak mandat? (Пане начальнику, нащо аж колегія (у справах дрібних правопорушень)? Не можна би так, штрафом?)
M. Nie ma mandatu takiej wysokości, żeby was ukarać. (Немає штрафу такого розміру, щоб вас покарати)».
Кожен вживав «своє» звертання, і карати в цьому випадку хотіли не за слово pan, а за технічно несправний автомобіль, яким не повинні були їздити.
Проте і міліціянти, й армійці, і держслужбовці в приватних бесідах між собою і з «цивільними» людьми, яких добре знали й кому довіряли, також могли вживати слово pan. Як приклад наведу маленький діалог із тієї ж книги мемуарів у ситуації, коли молодий спецпризначенець побачив сержанта, з яким мимохідь спілкувався за декілька років до цієї розмови:
«My się chyba znamy z czasów, kiedy pan przyjeżdżał tu na służby» (Ми, здається, знайомі ще з часів, коли ви приїжджали на служби). «Już myślałem, że mnie pan nie pozna – roześmiałem się» (Я вже думав, що ви мене не впізнаєте – я розсміявся). Прикладів, звісна річ, можна назбирати більше.
Словом, ситуація розвивалася так, як передбачив ще в 1946 р. вже згадуваний Зенон Клеменсевич. Він казав: «Якщо слово obywatel (хоча, по суті, йшлося про всі «нововведення») й закріпиться в офіційному мовленні, то не зможе повністю витіснити вкорінене в польську мову й фразеологію слово pan. А якщо й закріпиться, то настане двоїстість мовної поведінки: на щодень pan, на свята й публічні виступи – obywatel. Ту саму людину з трибуни парламенту називатимуть obywatel, в кулуарах – pan».

Власне, так і вийшло, бо не можна просто так взяти й перекроїти всю мовну систему, навіть якщо борешся (начебто) проти суспільної нерівности. Коли слово стає елементом граматики й фразеології, витіснити його можуть лише ті слова чи конструкції, які пов’язані з по-справжньому вагомими й пам’ятними змінами в житті народу, що породжують потребу в нових засобах вираження думки. Але комуністичний режим у Польщі на такі не спромігся. Окрім того, сам народ його не надто любив, справедливо розглядаючи владу як антинародну й антипольську, і регулярно проти неї страйкував і протестував. Хіба ж стануть люди за таких умов ламати свої мовні звички, бо так бажає нелюба партія? Власне, всі ці зразки спілкування тонко натякають: ні. Словом, «розкуркулення» не вдалося.

Залишити відгук