0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
Вихід книжки – це завжди подія. Особливо в часи карантину, коли значній частині українських видавництв довелося відкласти нові проєкти. Подвійна радість для багатьох читачів у тому, що світ побачили одразу дві книжки одного з найвідоміших українських поетів – Сергія Жадана: поетична збірка «Список кораблів» та п’єса «Хлібне перемир’я». Вони вийшли друком у MERIDIAN CZERNOWITZ та були презентовані онлайн. Станом на сьогодні захід переглянули 84 тисячі осіб. Про що ж ідеться у нових книжках?
«Список кораблів» – це не просто збірка віршів, а своєрідний артбук, що поруч із текстами містить дев’ять картин української художниці Катерини Косьяненко. Сім із них вона написала спеціально для книжки. Після карантину відбудеться виставка цих робіт, яку готує кураторка Тетяна Швед (Безкоровайна). До речі, це вже не перша подібна співпраця. Торік у MERIDIAN CZERNOWITZ світ побачила книжка Тараса Прохаська «Так, але…», створена в колаборації з художницею Оленою Придуваловою. Видання отримало дві важливі нагороди – «Книгу року ВВС» та Шевченківську премію.
Нова поетична книжка Сергія Жадана складається з двох розділів. Перша містить верлібри, друга – римовані вірші, написані впродовж останніх двох років. Логічність розміщення текстів у збірці виявляється ще й у тому, що, читаючи від початку й до кінця, ніби відчуваєш зміну пір року.
У цій книжці Жадан звертається до актуальних для себе тем війни та любови. Останньої в «Списку» менше, і постає вона в дещо незвичній іпостасі. Кохання тут має скоріш релігійне значення. Автор послуговується ним, як оберегом, тим, що тримає на плаву в жорстокому світі. Любов – крихка, і її треба захищати: «мов біблійна цитата в слові засудженого – / твоя долоня в моїй кишені» або «і найбільша відвертість – лежати разом, / ділячи поміж собою питну воду темряви. / І найбільша печаль – неможливість / до ранку тримати за руку того, чиє дихання / охороняєш, наче родинні листи». Закохані в збірці «поводяться мов безнадійно хворі: / засинають, не вірячи, що зранку зможуть устати». Це вже більш зріла любов, здатна противитися всім негараздам і передусім – самотності.
Говорить автор і про роль митця: «хоробрий поете шлюзів на європейських ріках, / поете країни, яка беззахисно завмирає, / відчувши зиму, / говори про надію, / про страх та безвихідь розкажуть ті, / хто тебе не читає». У такі «несамовиті часи» особливо зростає цінність вірша. Жадан охоче дає рекомендації щодо того, як писати, щоб знайти свого читача: «Вірш має бути простим. / Не складнішим за абетку. / Вірш має бути коротким. / Вірш має бути як рецепт. / Вірші мають легко завчатись напам’ять, / мов номер закордонного паспорта». А найважливіше в поезії, на думку автора, точність. Саме на цьому вона і тримається.
Тема політики та розділення країни в текстах збірки представлена доволі гостро. Автор нарікає на те, що «в усьому – забагато політики. / Життя не потребує такої кількості наших поправок», та дивується, «як можна говорити про політику в країні, / що ранить ясна власною мовою?». Схід і захід України для нього неподільні. Це відчитуємо, наприклад, у рядках: «Вони тепер на заході готуються до зимівлі. / У них там, мов шрами по шкірі, / проходять зимові Карпати. / Але цей малий народився, аби ми всі зрозуміли, / що нам так чи інакше разом вигрібати».
У книзі часто зустрічаються образи птахів, дерев, мови та смерти. Останньої тут насправді багато. Вона ніби причаїлася і чигає з кожної наступної сторінки. «За цей час померли майже всі, хто тоді одружився, – пише Жадан. – За цей час у більшості однолітків померли батьки. / За цей час померла більшість героїв». Та, власне, і в самого автора помер батько. Про це він пише у фінальному прозовому тексті збірки «Телефонна книга мертвих». Тут Жадан розповідає про свої відчуття, пов’язані з втратою рідної людини, «про необхідність триматися й пам’ятати». Цей твір є водночас і післямовою, у якій письменник окреслює центральну ідею збірки, що містить «пам’ять старих телефонних книг, в яких не лишилося нікого, кому можна було б зателефонувати. Список імен – ніби список кораблів, що затонули».
Загалом ці шістдесят віршів, вміщених у книзі, складаються з пам’яті й чужих розмов, любови й ніжности, світла і голосів. Вони настільки особисті, наскільки можуть бути приватними тексти. Недаремно ж в анотації йде мова про те, що «Список кораблів» – мабуть, найінтимніша книга автора.
До болю близькою всім українцям буде і п’єса «Хлібне перемир’я». Події відбуваються влітку 2014 року. На сході України триває війна, і жодне перемир’я не здатне загоїти ран, завданих близькими одне одному.
У книжці мова йде про двох братів – Антона і Толіка, які в один момент опиняються відрізаними від решти світу через зруйнування моста. Їхня мати недавно померла і її тіло лежить у кімнаті на другому поверсі. Поховати жінку немає змоги. Попрощатися з нею приходить тьотя Шура та ще кілька людей. Ця жінка – типовий образ сусідки, із тих, що знає все і про всіх. Вона «бачила, як усі помирають» та «вулиця порожніє». Подейкують, ніби тьотя Шура – донощиця. Але ніхто не знає напевне. «Зараз така година, шо всім треба мовчати. Мовчати і слухати», – каже вона.
За таких обставин у маленькій квартирі відбуваються розмови про смерть і війну, своїх і чужих, зраду і пам’ять. Особливо про пам’ять. Як і в попередній книзі, Сергій Жадан підсумовує, що в результаті нам залишаються хіба «голоси тих, кого ми любили, нам залишається пам’ять про втрачене». І втікати героям немає куди. «Вогонь усюди, – каже Толік. – Куда не йди – все одно дістане». І тих, хто лишився, й інших, кому вдалося піти.
«Дивна у нас війна получається, да? Ні народити нормально не можна, ні похоронити. – міркує один із героїв. – Сидимо, як у мишоловці. І ніхто ні при чому». Особливо такі маленькі люди, як Коля. «У мене урожай горить, – каже він, – мені ваша політика сто лєт не нада». В цих словах – увесь біль і відчай цілого покоління, історію якого так тонко відтворює письменник в обидвох нових книжках. Таких жаданих для тих, хто їх чекав. Особливо тепер. Аби ми не почали забувати, що війна триває, «назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати».
