0
Як на Великдень працюють лікарі приймального покою інфекційного відділення обласної лікарні, Чернівецької міської лікарні №1 та міської дитячої клінічної лікарні, що медики думають про роботу на свята та як реагує їхнє оточення на роботу з пацієнтами з Covid-19.
19 квітня християни східного обряду святкували Великдень. Втім, такого формату відзначення, як нині, ще не було. Одна частина церков проводила богослужіння онлайн, і всі прихожани могли долучитися, не виходячи з дому; інша дозволила людям святити кошики традиційно — на території церкви.
Водночас для лікарів і зокрема тих, хто працює з пацієнтами з Covid-19, цей день такий, як і всі інші. Та й у коронавірусу немає вихідних, наголошує Степан Бойчук, лікар-анестезіолог міської клінічної лікарні №1. Саме цей медзаклад є госпітальною базою для прийому інфікованих коронавірусом. Лише у суботу тут померла людина, у неділю — ще одна смерть. Сам лікар вахтовим методом працює вже 7 день у червоній зоні, з лікарні не виходить.
«Відпрацювавши 7 діб, здаю ПЛР-аналіз на Covid-19, іду додому, закриваюся у самоізоляції на 2 тижні і чекаю результату. А фізично просто дуже важко, лікарня готувалася до прийому важких хворих, на початках було все злагоджено. Тепер важче – багато важких хворих. Є працівники лікарні, які захворіли на Covid-19 і, на жаль, немає ким їх замінити. Доводиться працювати за двох», – розповідає Степан Бойчук.
Лікар вважає, що ті, хто попри настанови сидіти вдома все ж пішов до церкви святити паску, – несвідомі і до кінця не розуміють, із яким викликом зіштовхнулося наше суспільство.
«Мені тепер страшно. За ці сім діб я багато чого переоцінив, багато речей обдумав. Страшно не за себе, а за тих людей, що не думають, що вони можуть самі захворіти і заразити інших. Якби була така можливість, я хотів би таких людей привести до себе у відділення інтенсивної терапії, де лежать важкі хворі. Вчора в мене померла інфікована, сьогодні – ще один хворий, і четверо важких у реанімації, один – на апараті штучної вентиляції легень», – каже Степан Бойчук.
У приймальному покої інфекційного відділення з 9 ранку почалася нова зміна, на добу. Лікарі і медсестри у повній екіпіровці: спецкостюми, респіратори, пластикові щитки. У такому одязі важко дихати і не дуже зручно, але інакше себе не захистиш. Нині тут немає відбою пацієнтам – лікарі вирішують, куди кого направити: людей із середньою важкістю – у відділення, важких – у реанімацію.
«Зараз мало нових не буває. Лише минулої п’ятниці привезли людину у важкому стані. Пацієнти, яких ми направляємо у реанімацію, занадто довго лікуються вдома. Тягнуть до останнього, поки не починають задихатися. А це вже наслідки, починаються невідворотні процеси, які можуть закінчитися летально. Ми працювали, коли був спалах холери, коли був черевний тиф. Ми прекрасно знаємо, що працюємо в інфекційному», – розповідає лікарка-інфекціоністка вищої категорії Людмила Фельдман.
Людмила Яківна каже, що на роботі про страх не думає. Але коли приходить додому, все ж замислюється над багатьма речами і над власною безпекою зокрема. Відчуття страху притаманне всім, особливо за таких обставин, визнає лікарка.
Життя поза лікарнею теж змінилося. У той час, коли мережею фейсбук ширяться відео і флешмоби з оплесками лікарям на балконах, тут, у реальному житті, не завжди гладко. Наприклад, сусіди часто стороняться медика, бо ж знають, що працює з хворими на Covid-19.
«Сусіди зі мною, наприклад, бояться спілкуватися, бо знають, де я працюю. Тому краще людям багато не розповідати. Просто неприємно, коли почали до мене так ставитися. Виникає почуття неповноцінности. До наших співробітників із сільської місцевости по-іншому почали ставитися односельчани – це неприємно. Але в такій ситуації наш колектив ще більше згуртувався», – каже Людмила Фельдман.
На противагу таким сусідам і односельчанам є й ті, хто телефонує, цікавиться. Деякі ресторани привозять обіди, піцерія – піцу. Їм Людмила Яківна дякує.
Саме тут, у приймальному покої інфекційного, на початку березня прийняли першого офіційно зареєстрованого українця з Covid-19. Його зустріла медсестра Світлана Логош.
«Я була першою, хто прийняв людину з Covid-19. Одягнула костюм і почала оформляти. Звичайна людина, такий самий пацієнт, як інші. Мені не було страшно. Ми повинні це робити, ми свідомі, хто ми є і де працюємо», – з бойовим поглядом і упевненим голосом каже Світлана.
По сусідству з приймальним покоєм інфекційного, дорогою через невеличку хвіртку, – КНП «Міська дитяча клінічна лікарня». Тут у хірургічному лікарі напоготові будь-якої ситуації. Вони на Великдень працюють теж. І теж не вперше.
«Коли дізнався, що зміна припадає на Великдень, не засмутився. Все одно карантин, усе одно на Пасху нікуди не підеш. І по черзі чергуємо, щороку хтось має у це свято працювати», – з усмішкою розповідає Дмитро Трефаненко, лікар дитячої хірургії.
Поряд із ним його колега Георгій Мотреску. Хірург уже 13 років працює тут, у міській дитячій. Каже, що різне траплялося на чергуванні у свята, і не тільки на Великдень. Тут Георгія можна зустріти і на Новий рік, і на Різдво, з дітьми постійно щось трапляється на свята, каже медик.
«Приходять діти, які проковтнули стороннє тіло або щось з’їли таке, що живіт починає боліти, чи десь падають через ігри. Немає такого, що сидимо без роботи. Були травми: дитина впала з велосипеда, інша дитина якось залізла на футбольні ворота, впала й отримала серйозну травму щелепи. Моя дружина теж тут працює, вона вчора чергувала, я сьогодні, вона 31 грудня, а я – 1 січня, такі живемо» , – весело розповідає хірург Георгій Мотреску.
Разом із лікарями у відділенні Ніна Волощук. Жінка з радістю розповідає, що вже 30 років працює на цій роботі. І на Новий рік, і на Великдень, і чи не на всі великі свята тут чергувала.
«У нас така професія, що ми допомагаємо дітям, ми самі обрали цю роботу. Інколи батьки приходили, пригощали паскою. Але зараз карантин, і тому вже відвідування заборонені», – каже Ніна Волощук, медсестра
На Великдень в Україні виявили 291 інфікованого коронавірусом, але це на 52 людини менше, ніж у суботу. На Буковині 49 нових. А загалом циферблат умовного лічильника почав 10 сотню — 906 хворих у Чернівецькій області за весь час.
На цей Великдень на богослужіння безпосередньо в храми прийшло 130 тисяч вірян, кажуть у Президента. Торік на це ж свято у церквах зібралося сім з половиною мільйонів. То все ж коронавірус нас змінив?
Фото Катерини Сенченко, The Gate agency та Олександра Білоуса
