0
Лікар-анестезіолог про роботу з важкохворими пацієнтами з COVID-19, коронавірус та зміни у сімейному житті.
Роман Курулюк – лікар-анестезіолог міської лікарні номер №1. Коли медзаклад перепрофілювали у госпітальну базу, то відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії почали рятувати життя важкохворих пацієнтів на COVID-19. Роман із колегами з першого квітня почали працювати вахтовим методом: п’ять робочих днів, заміняючи одне одного щочотири години. Після цього – додому на самоізоляцію на два тижні. Після чотирьох годин у червоній зоні лікар зустрівся з журналістами «Шпальти» та розповів про зміни у сімейному житті, короновірус і карантинні обмеження.
Лікар є лікарем
Нашу лікарню перепрофілювали у госпітальну базу для хворих на COVID-19. Потрібно працювати, дехто звільнився. Лікар є лікарем. Це перший день, коли ми працюємо вахтовим методом – саме анестезіологічне відділення з ліжками інтенсивної терапії. Виходимо з колегами на роботу на п’ять днів, умовно через чотири години замінюємо одне одного. Викладаємося на максимум, аби людина, яка зайшла після тебе, не робила подвійну роботу.
Ставлення колег не змінилося, бо знають, що ми відповідально підходимо до цього: дотримуємося всіх правил безпеки. Перш ніж приймати хворих, наш завідувач поставив умову керівництву: потрібен увесь комплект, а не лише маски і рукавички, засоби індивідуального захисту, хоча би на перший час. Поки що ситуація така: заходиш у червону зону – дають усе необхідне. З цим проблем немає. Але наскільки цього вистачить, не знаю, я не бачив склад. І треба також розуміти, скільки використовують інші наші відділення. Державі важко йдуть процеси закупівлі, але нам допомагає народ. Поставки апаратів і захисту – це теж таке питання: може, склади порожні? Хто першим встиг, той і забрав.
Карантинні обмеження як зомбування
Не думав навіть, що все буде настільки глобально. Всі, напевно, думали: «А, таке, пройде». Вважали, що китайці впораються, як свого часу подолали вірус атипової пневмонії у недалекому минулому. Але вони там, очевидно, теж не очікували, що коронавірус настільки агресивний. Його швидко локалізували, проте потім поодинокі випадки – пішло, пішло, пішло.
Не знаю, як карантин впливає на економіку, бо я не економіст чи фінансист, але він мусить бути. Що менше людей контактують одне з одним, то менша вірогідність передати вірус. Карантинні обмеження повинні працювати певною мірою як зомбування. В Італії та Іспанії не дуже зважали на карантин, тому те, що там є, – як наслідок. У Німеччині, до прикладу, всіх перевіряють і одразу ізолюють. Ми не така багата держава, аби дозволяти собі перевіряти тотально всіх. Нас попередили як осіб, що працюють з інфікованими чи потенційно інфікованими хворими: найменші ознаки ГРВІ – одразу здаємо тест на COVID-19.
«Це потрібно донести до свідомости, якщо сумніваєшся – сиди вдома».
У нас усе залежить від людей і від того, як ми будемо дотримуватися карантинних заходів. Потрібно поважати самого себе. У нас пацієнти не говорять лікарям, що були у контакті: їх привозять, госпіталізують, а зрештою медперсонал захворів.
Є той, хто не сидить удома, є той, хто не дотримується самоізоляції, приїхавши з закордону, є той, хто не в курсі, що контактував із хворим. Для цього потрібно максимум ізоляції, уникати скупчення людей та стежити за гігієною, а інакше ніяк. Але як у нас буває? Якщо ввели карантин, то можемо вдома зібратися відсвяткувати День народження, наприклад. А там хтось із кимось за руку привітався, потім той привітався з іншим. Інший когось обійняв – ось вам геометрична прогресія.
Про коронавірус
Вірус гине від засобів знезараження. Якщо ми будемо мити руки, використовувати антисептик, не лізти до обличчя, менше контактувати з людьми, термічно обробляти продукти, він зникне ззовні. Але як і від чого він гине в організмі, поки не відомо. Система охорони здоров’я кожної з країн має своє напрацювання. Клінічні випробування вакцини від COVID-19, певно, вже проходять. Але для того, щоб вакцина потрапила «в люди», потрібен час. В Україні під час розробки наказу МОЗ «Про затвердження протоколу» використовували напрацювання держав, які першими зустрілися з COVID-19. Як нам відомо, Міністерство планує закупити «Плаквеніл», якого поки в Україні немає. Чому його? Багато позитивного впливу від комбінацій «Плаквеніл» плюс противірусні припарати. Це наш протокол, який запроваджується на досвіді інших країн, а інакше як?
Можна бути носієм і лише кашляти – так і хворіє 80 відсотків. Як показує світовий досвід, можна взагалі не відчувати симптомів. Також є дані, що після другого негативного тесту ПЛР людина певний період, днів 7 чи 9, залишається носієм.
Без обіймів. У різних кімнатах
Ти заходиш туди (у бокс, де лежить хворий), стрес минає: ти бачиш пацієнта, його стан, параметри, призначення. Бачиш і чітко вирішуєш. Але це не такий стрес для нас, як для наших сімей. Ми працюємо, а вони переживають. Єдине, що мене хвилює, – не передати вірус близьким. Тому стараємося захищати себе якнайкраще.
«Потрібно обробити руки 10 разів – обробимо 15».
Усередині присутня певна напруга, як би убезпечити своїх. Вдома стараються не акцентувати на цьому увагу, а навпаки – підтримати. Головне, що всі розуміють, що це тимчасово. Кажуть: «Пережили свинячий грип – переживемо і коронавірус». Я вдома і більше нікуди не виходжу. Навіть якщо треба піти до магазину, одягаю маску і намагаюся розраховуватися телефоном.
Коли приходив додому вночі після чергування, старався, аби дитину забрали до себе батьки. Приходив, відмивався і спокійно лягав спати. Прокидався, прибрав усе за собою, проводив дезінфекцію і лише потім дитина поверталася. Менше контактую з нею, обробляю руки антисептиктом. Навіть кварцову лампу вмикаю. Зазвичай ми спали з дитиною разом. Зараз без обіймів у різних кімнатах. Це перший такий досвід для дитини спати окремо.
Фото Олександра Білоуса
