«Я знала, що лечу в країну, де є ризик інфікування COVID-19». Колонка чернівчанки в Японії.
Колонки

«Я знала, що лечу в країну, де є ризик інфікування COVID-19». Колонка чернівчанки в Японії.

Чернівчанка Олександра Кірик, яка зараз працює в Японії, розповідає про реакцію тамтешніх на коронавірус, соціальну відповідальність та культуру масок.

Сьогодні я представляю категорію людей, на яку більшість вважає обов’язком свідомого громадянина накинутися. Простіше кажучи, я заробітчанка. Моя професія — це постійний рух, не плани, а радше імпровізація. 

Зараз я працюю моделлю у місті Токіо в Японії. Оскільки моя робота сезонна і пов’язана з постійними переїздами, я прибула на конкретний термін — 2 місяці. Прилетіла без проблем, адже це було до закриття кордонів як Японії, так і України, 19 лютого. Тоді наша країна спокійно з гумором ставилася до теперішньої катастрофи. 

Реакція японців 

Я знала, що лечу в країну, де є ризик інфікування COVID-19, але і розуміла, що саме тут люди ставляться до проблеми так, як повинні ставитися всюди — відповідально. Реакція влади на поширення вірусу була негайною і різкою. Всі можливі заходи: концерти, фестивалі і навіть Тиждень японської моди — були скасовані через коронавірус. Біля входу до будь-якої будівлі — санітайзери (контейнер з антибактеріальною рідиною для рук, — ред). Взагалі японці постійно миють руки, не лише за умов епідемії, а навіть купуючи середньостатистичний обід у маленькому «convenience store» (магазин біля дому, — ред.) Вам усюди обов’язково дадуть вологу проспиртовану серветку. 

Зараз у модельній студії кожному члену команди вимірюють температуру. Скасування святкування Дня весни (Kaika), коли сакура вибухає рожевими і білими «хмарами», не сильно засмутив місцевих — усі розуміють, що це на краще. Та все ж цього дня було помітно багато людей у масках, які фотографували дерева. Навіть в останні вихідні, напередодні чергового спалаху нових випадків коронавірусу, кількість японців і туристів у парках була нереально великою. Строгого карантину, поки я тут, не було. Але японцям вистачить лише одного разу наголосити, що краще не виходити в людні місця, і вони не вийдуть, а все через високу соціальну свідомість.

Панікувати тут почали цього тижня, як і на початку пандемії. Порожні полички в супермаркетах, аптеках, масок майже не знайти. Думаю, люди не робили це бездумно, а для того, щоб просидіти вдома до 5-го квітня, як попросив уряд. Так, є величезні черги і дефіцит деяких продуктів, але ніхто не полізе по головах за останнім рулоном туалетного паперу і ввічливо дасть пройти.  

Культура масок

Кількість людей по Токіо в масках зашкалює. Але справа в тім, що вони їх носять не лише через загрозу COVID-19, а й у повсякденному житті.
Японці — дуже соціально відповідальний народ. Тому, маючи навіть звичайний нежить, вони одягають маску, щоб не заразити колектив. З кінця лютого і до квітня людей у масках стає дедалі більше, а все через сезонну алергію на цвіт, якою страждає багато японців. Також це їхній милий «kawaii» (щось миле, гарненьке ред.) аксесуар, який використовують і для того, щоб просто сховати недоліки шкіри або приховати особистість. 

Культура японців може здатися дуже дивною, відчуженою, бо вони майже не визнають тісного контакту, особливо з незнайомцями. Тут рідко можна побачити людей, які потискають руки. Натомість вони ввічливо вклоняються і виражають емоції словесно. І зараз це неабияк грає на руку непоширенню інфекції. 

 Я застрягла

Навіть із дуже слабким через всесвітню пандемію сезоном я і не помітила, як пролетів місяць. І це дало мені розуміння того, що я застрягла. Майбутні мої пересування теж обмежені, майже всі країни світу заблоковані, в’їзду до них немає, як і до України. Це не настільки лякає, але не залишає ніякого вибору, крім залишатися.
Я дізналася про платформу «Друг» від подруги, яка застрягла в Єгипті. Має вона такий вигляд, наче це просто особиста сторінка з відміткою, деталями подорожі та деякими особистими даними. Зв’язуватися повинні були б, якщо буде евакуація наших громадян із Японії, але поки що про таке нічого не чути. Заповнила я її приблизно три тижні тому, але так ніхто і не зв’язався. Я про всяк випадок зберегла контакти посольства — якщо буде нагальна необхідність, спробую зв’язатися, але зараз мушу закінчити модельний контракт.


У моїй агенції наразі працюють близько п’ятнадцяти моделей із різних куточків світу, і всі ми в практично однаковому становищі. Я живу з дівчиною з Польщі, їй 19, і вона полетить додому вже наступного тижня останнім чартерним рейсом до Варшави, не закінчивши контракт, тому що боїться не повернутися додому. Моя хороша знайома зі Словаччини також в останній момент зібрала валізу і поїхала, а її сусідка з тієї ж країни не встигла, і також залишається. Та паніки в мене немає ніякої, це був мій свідомий вибір, і тисячі людей цієї секунди так само не знають, куди і як рухатися, а хтось не може навіть вийти з дому. Тому зберігаю спокій, панікувати і переживати довелося більше за батьків, які в Чернівцях, і через те, що ще раз впевнилася, що налякані люди можуть бути набагато страшнішими за вірус. А нам варто перейняти в японців хоча б трішки тієї колективної свідомости, інакше країна не зміниться ніколи.

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

Коментарі