Чому viribus не unitis? Як вмирають і одужують на Буковині
Колонки

Чому viribus не unitis? Як вмирають і одужують на Буковині

Про досвід перших жертв коронавірусу і висновки, які повинне зробити суспільство, пише у колонці дослідник і журналіст Сергій Воронцов

Перші тижні карантину на Буковині та у Чернівцях уже дали унікальний досвід. Світовій громадськості про нього краще не знати. Але нам не завадить.  

Правила для тих, хто помирає

Спочатку міркування про те, як лікували хворих на Буковині. Два показових випадки: історія зі смертю 33-річної Наталії Вишиван із Кіцманського району, яку не хотіли лікувати; та історія з чоловіком з району Гравітон, якого хотіли лікувати.

Спочатку про померлу. Квінтесенція історії у розповіді її матері кореспондентові газети «Факти»:

«Стан Тані погіршувався, температура не спадала. В обласній лікарні доньку оглядав пульмонолог. Повідомила, що хрипів немає. А коли побачила рентгенівський знімок, сказала: «Ви повинні звернутися до сімейного лікаря». Мовляв, тільки після того, як сімейний лікар дасть направлення, обласна лікарня зможе прийняти Таню в стаціонар. Доньці сказали повертатися до себе в село, йти до сімейного лікаря і тільки потім знову їхати до Чернівців. Я все можу зрозуміти, але ж Таня вже приїхала до них із застійною пневмонією! Навіщо ж було ганяти її туди і назад?! Та пульмонолог сказала, що без направлення покласти Таню в лікарню не може».

Хвора змушена була повернутися до села. І згодом померла, так і не отримавши необхідну довідку. Щоправда, до лікарні її все таки довезли. До палати, незважаючи на велику слабкість, вона йшла ногами, як у драматичному кіно про смертельно пораненого героя, який робить останні кроки. Сказали ж, що це – війна.

Словом, правила є правила. А помираєш ти чи ні, виявляється, не так важливо. Здається все ж, що правила існують для людини, а не людина – для правил. Як колись зауважив один шанований в історії персонаж.

Умови для тих, хто одужує

Другий випадок з одужанням. Так поталанило тому самому чоловікові з мікрорайону Гравітон, чию дружину перелякані сусіди (які в мить втратили людське обличчя) відправили до ізолятора. Зауважимо, що сусіди ці не відрізняються від багатьох громадян.

Що тут цікаво? Що замість того, аби отримати підтримку держави, людина отримує ось що.

Під час турпоїздки чоловік заражається невідомим вірусом. Швидше за все там, де люди зібралися, щоб їм перевірили температуру. Бо до того він не контактував особливо з великими скупченнями. Тобто міра для контролю виявляється для нього не рятівною, а фатальною. І могла його вбити. Це про те, як усе раціонально влаштовано. І чи варто ставити «ідіотські» запитання.

Оскільки здорову дружину перелякані сусіди видавлюють у лікарню насильно (за присутности поліції та вищих посадових осіб), їжу йому (лікарняну їсти неможливо) змушений носити його батько, який у групі ризику. Що той і робить щодня. У палаті, виявляється, так холодно, що хворий змушений спати в куртці. Три тижні він не може помитися! Три тижні! І водночас вийти з палати не може. Лікується він, за всього дикого розголосу і політичної кампанії боротьби з вірусом, фактично за власний рахунок. Зрештою йому пропонують виступити на ТБ і розповісти, який він щасливий, що вилікувався.

Тобто все, що зробило суспільство, це ускладнило йому життя. Крім самої хвороби, йому довелося подолати холод у палаті, відсутність гігієни, відсутність нормальної їжі, витратити кошти на лікування і ще подивитися, як його дружину виводять із рідної домівки під галас одурілих від паніки людей. І все це при тому, що він не міг вийти з цієї палати і якось вирішити ці проблеми.

Це про те, що й умови, як і правила, для всіх будуть приблизно однаковими.

Чи є настрій зіштовхуватися з усім цим і що про це думають, мабуть, треба запитати не мене, а читачів матеріалів. Чомусь здається, що думають усі однаково. Обидва випадки, за всієї їхньої різниці у результаті, спрямовують думки в одному напрямку: потрапити у сервіс нашої медичної системи не набагато краще, ніж у м’ясорубку.

Карантинний сервіс

На прикладі цих двох випадків ми розуміємо реалії медичного сервісу держави. Хоч він і складався роками й десятиліттями, але кульгає на всі кінцівки. Що ж говорити про, так би мовити, карантинний сервіс держави, якому декілька тижнів. Міська й обласна влади ретельно наслідують кроки європейських країн. Треба віддати належне – це відповідально. Але потрібно розуміти, що й у Європі – це кроки навмання. Їхня ефективність і побічні наслідки невідомі. І може бути багато несподіваних підводних каменів і абсурдних схем, які заважають, а не допомагають боротися з розповсюдженням хвороби. Але нині вважаються рятівними.

Так, уже зрозуміло, що активними розповсюджувачами хвороби в Іспанії є… лікарі. Ще такий момент – спеціалісти роблять абсолютно різні висновки щодо того, скільки мобільности можна дозволити під час карантину. Дехто радить відвідувати природу, щоб десь побути там наодинці, набратися енергії, дехто заклинає сидіти вдома. Це все невідомі речі.

Такого роду тотального карантину не бувало в історії. Його ефективність і побічні наслідки мають активно обговорювати. Треба яскраво усвідомлювати, що досвіду НАСПРАВДІ немає. Немає остаточних істин.

Ми згадали про те, що є ймовірність, що причиною хвороби чоловіка на Гравітоні могли стати дії з контролю того ж таки коронавірусу. І людина внаслідок цього опинилася у неприродній ситуації скупчення. Скажіть, а побажання прописатися і зареєструватися під час карантину через можливе введення надзвичайного стану не можуть призвести до чогось подібного? Навіщо ці зайві рухи під час карантину, коли люди мають уникати зайвих контактів? Не зовсім зрозуміло. Хоча, можливо, такі побажання мають бути озвученими (лише для того, щоб їх мовчазно проігнорували).

Дискусійним є закриття парку. Хоча це спрощує життя владі (якій теж треба спростити своє життя, бо їй буде чим зайнятися). Ще будуть виникати запитання по ходу ситуації, яка, на жаль, за прогнозами, лише на початку шляху. І жоден карантин її не втримає.

Однак не варто допускати ситуації, коли людина, крім того, щоб долала свій природній страх за себе і близьких, звуження можливостей заробити, втрату роботи, боролася зі ще якимись додатковими перешкодами вже від держави… Як долав холод і відсутність елементарних умов у боксі ізолятора чернівчанин із Гравітону. Це занадто. Цього треба уникнути.

Звісно, треба бути солідарним, виконувати загальні правила. Але є речі, які необхідно обговорювати.
Діалог між владою і громадянами повинен бути постійним, а зайва істеричність  зникнути як категорія суспільного життя.

Фото Альони Чорної

Коментарі