0
Магістр філології за спеціальністю «Українська мова та література» ЧНУ ім. Ю. Федьковича і магістр неофілології за спеціальністю «Українська філологія» Ягеллонського університету в Кракові, чернівчанин Дмитро Плантон розглядає наявні в українській мові назви польського міста Rzeszów та аналізує їхню правильність.
На жартівливій карті «Польща очима поляка» – досить відомому в Польщі мемі – одне з південно-східних воєводств – уже й не частина Польщі, а частина… України.
Таку «честь» заслужило Підкарпатське воєводство, яке навіть за назвою схоже до українського Прикарпаття. І хоча це, звісно, жарт, та в кожному жарті, як відомо, є частка правди. А у випадку Підкарпатського воєводства ця правда має глибокий український слід. Саме на його території розташовувалися деякі з відомих із «Повісті минулих літ» Червенські городи, зокрема Перемишль, які від 981 року аж до середини XIV ст. (з невеликими перервами) належали Русі. Саме тут розкинулося місто Ярослав (пол. Jarosław), яке, як прийнято вважати, заснував київський князь Ярослав Мудрий і назвав його своїм ім’ям. Підкарпатське воєводство всю його історію було спільним домом для поляків і українців, які тут проживають уже не одну сотню років. До Другої світової війни корінних українців тут було значно більше, ніж зараз, тож природньо, що цю землю «обжила» й українська культура.
Адміністративним центром цього гарного й благополучного воєводства є місто, яке поляки називають Rzeszów (читаємо як «Жешуф»). З огляду на своє географічне розташування воєводство, а також і Rzeszów як його столиця лежать на міжнародних шляхах з України до інших великих міст південної Польщі – Кракова, Катовіц, Вроцлава, тож це місто часто (хоча би проїздом) відвідує український турист чи, на жаль, заробітчанин.
Власне, бажаючи відвідати Вроцлав, я почав шукати вартість автобусних квитків і маршрути рейсів. І тут з’ясовую, що зупинка перед Краковом трапляється неначе в різних містах – раз у місті «Жешув», раз у місті «Ряшів», хоча дорога там одна і явно мова йде про одне й те саме місце.
Узагалі ж це місто настільки «багатолике», що можна натрапити на ще одну форму його назви, причому на одній сторінці можуть бути одразу дві різні:
Чесно кажучи, я не зміг згадати, чи існує ще якесь місто, котре б сучасні українці називали аж трьома формами. Зрозуміло також, що якась одна з них мала би бути правильною, а інші – не дуже. А власне – яка з них повинна бути тією єдиною? Зокрема годиться з’ясувати, котра – найприродніша для української мови, а відтак, може, виграє конкуренцію.
Раунд 1. «Ряшів»vs«Жешув»
Найбільш правильна та українська, безсумнівно, форма «Ряшів». У ній цілком українське звучання, на яке вказує характерний м’який звук [р´]. Так називали це місто українці, що жили на території довкола нього самого, особливо в умовах домінації польської мови. Наприклад, у вільному доступі є промова Євгена Олесницького від 1888 року «Володимир Навроцкій, єго значенє і заслуги» про українського економіста ХІХ ст., жителя цього ж міста Володимира Навроцького. Викладена в оригінальній ортографії, вона містить форму «у Ряшеві». Форми «Ряшів», «Ряшева» вжито в газеті «Краківські вісті» від 15 січня 1941 р. у статті Миколи Дерев’янка «Де є західня українсько-польська границя?», яка теж доступна в Цифровій бібліотеці історико-культурної спадщини. Ці приклади засвідчують, що українці здавна називали це місто саме так. Власне, нічого проти неї не має й «Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Польщі», подаючи форму «Ряшів» як традиційну. Тож загалом можна вважати доведеним, що в українській мові форма «Ряшів» – цілком правильна й питома.
Форма «Жешув», зрозуміло, є транслітерацією польського звучання цієї назви. Взагалі її поява свідчить про те, що рідна назва була надовго забута, і з цим містом українцям довелося «познайомитися» по-новому. Це й не дивно, зважаючи на історію Польщі та України після Другої світової війни. А аргумент, що «це – тенденція називати місто так, як його називають у державі походження», не коректний: місто Краків ми завжди називаємо «Краків», хоч польською воно Kraków (читаємо «Кракуф»), місто Флоренція залишається «Флоренцією», хоч італійською воно Firenze («Фіренце»), столиця Австрії – лише «Відень», хоч німецькою це «Wien» («В’єн»), і таких прикладів чимало. Тож правильне пояснення її використання – лише незнання рідного слова, тому форму «Жешув» навряд чи можна сприймати як природну й нормативну.
Раунд 2. Новачок «Жешів»vs«Ряшів»
Форма «Жешів» виникла внаслідок зрощення польського кореня та українського суфікса – така собі спроба «домовитися посередині». Фактично її поява – це спроба адаптувати «нову» назву до законів мови відкиданням польського суфікса -ów і додаванням спорідненого з ним рідного українського -ів. І справді, така адаптація має глибокий сенс з погляду мови як системи: ми ж бо, крім того, що вживаємо якесь слово, ще його й відмінюємо за 7 відмінками. Те саме, між іншим, роблять і поляки. І от якби ми йшли за логікою «системно відтворювати оригінальне звучання слова», тоді б довелося відтворювати його й у всіх формах. І був би «Rzeszów» – «Жешуф» і «wRzeszowie» – «у Жешові». Власне, так це пробують (дуже кволо, бо непослідовно) робити на сторінці Луцької міськради:
І в цьому місці виникає закономірне запитання: в українській мові є чергування [i]-[o] – «Львів», але «у Львові»; «Краків», але «у Кракові»; «Чернігів, але у Чернігові»; «Заболотів», але «у Заболотові». А тут виходить, ми мусимо ввести в систему чуже для нас чергування [y] – [o], щоб змогти казати «Жешув», але «у Жешові»?
У цьому, власне, й полягає неприродність форми «Жешув» – її повноцінне використання не узгоджується з законами української мови. Тож ми або казатимемо «у Жешуві», ґвалтуючи всю логіку власних назв на -iв/-ów, де в обох мовах якраз і мусить бути чергування (саме так найчастіше і роблять), або шукатимемо способи уникнути цієї проблеми. Її й намагається розв’язати форма «Жешів» — вона принаймні дає змогу відмінювати слово як належить: «Жешів», але «у Жешові», так як «Львів», але «у Львові». Однак чи варта гра свічок?
Ні, не варта. За такою логікою, форма «Ряшів» і так чудово дає раду цій проблемі. Вона ідеально пристосована до української мови – бо, власне, в ній і з’явилася, – а також вона прекрасно відмінюється за її законами. Так, є «Ряшів», але перебуваємо ми «у Ряшеві», тобто це таке ж чергування, як і у формах назви нашої столиці: «Київ», але «у Києві». Відповідно, форма «Жешів» не володіє жодними перевагами перед питомим «Ряшевом». А ще вона може остаточно заплутати мовців, адже не відтворює оригінального звучання в усій його повноті й не схожа на рідну українську назву.
Таким чином, за критеріями «природність для української мови», «зручність у користуванні» й «логічність у функціонуванні» абсолютну перемогу здобуває назва «Ряшів». На другому місці я розташую форму «Жешів» (за спробу вписатися в систему української мови), а останнє місце посяде привнесена з чужої мови форма «Жешув», яка не є потрібною (своє ж слово маємо) і може «заразити» мову невластивим їй чергуванням.
А взагалі цікаво виходить: у той час як поляки «віддають» (жартома, звісно) Підкарпатське воєводство з центром у Rzeszowie українцям, самі українці поспішають «узяти» той Rzeszów у чисто польському вигляді, часом додаючи до польського «тіла» український «одяг». При цьому десь у далеких сховищах вони мають усе своє. І що ж ото за нелюбов до себе у ХХІ столітті?
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.
