Нумізматика: маленьке хобі великих людей
Репортаж

Нумізматика: маленьке хобі великих людей

Про те, як стати колекціонером монет у Чернівцях, де шукати екземпляри та чому це цікаво, читайте у репортажі Василя Вовка.

Чи не кожен у дитинстві мріяв бути колекціонером. Мати цілу поличку макетів автомобільних машин, хвалитися новими черепашками дивовижної форми, які зібрав на морі влітку. Або колекцію камінців незвичного кольору й форми, що їх вимиває річкою на берег. Нерідко діти збирали кришечки від пива, котре полюбляли батьки. Розмальовки, бейджики, наліпки, олівці, ляльки – все це лежало на поличках і діставалося лише перед поважними гостями, які могли гідно оцінити весь крам, а іноді й обміняти. Та, мабуть, найпопулярнішим колекціонуванням серед дітей залишаються монетки. Вони не займають так багато місця, як ляльки чи камінці. Вони довговічні, чого не скажеш про розмальовки, марки й інший тендітний матеріал. Врешті-решт, ними завжди можна пограти у бізнесменів.

Саме з монет починається жага до колекціонування. Тоді, коли ти витрясаєш із батьківського гаманця усі копійки й починаєш їх сортувати за номіналами і роком випуску, а згодом викладаєш у гірку, відчуваючи власну заможність. Тоді, коли раптом знаходиш у дідовій майстерні потерті копійки з серпом і молотом, а ще з дядьком, таким схожим на Тараса Шевченка. Тоді, коли вперше потрапляєш за кордон і бачиш купу інших монеток: з орлами, королями, храмами, гербами і всякою всячиною, яку так і хочеться розгледіти.

Так було зі мною теж. Малим я не міг надивитися на одну гривню із зображеним на ній Володимиром Великим – тоді для мене це була вершина деталізації. Вже через декілька років я знайшов у бабусиній хаті цілий стос радянських рублів. Добряче надивившись, вирішив заховати свій скарб – закопав під хатою. Хочу зазначити, що досі свій скарб я так і не знайшов.

Бажання зібрати колекцію посилилося ще більше, коли я вступив до університету й став дізнаватися історію Буковини. Тоді раптом почав розпізнавати австрійську архітектуру Чернівців. Тоді ж став помічати в поодиноких торговців на ринках монети того ж періоду. Раптом виникла чергова ідея – зібрати колекцію монет, якими користувалися буковинці у різні часи. На перший погляд ідея чудова, але трошки пізніше я зіштовхнувся з проблемою – а де ж шукати ці монети? З цим питанням я просидів не один вечір і таки спіймав ниточку.

Зібрання колекціонерів: спілкування, обмін, вивчення

Як не дивно, у Чернівцях є ціла група колекціонерів. У колі їхніх інтересів не тільки монети, а й медалі, значки, марки і ще багато всього. Щотижня у них відбуваються зібрання. Знаючи про це, я заходжу до Палацу культури в неділю о десятій ранку.

Входжу до малої зали, до мене одразу підходить чоловік та з усмішкою на обличчі запитує: «Маєте монети?» Я відмовляю і роздивляюся залу. По периметру розміщені столи, за ними стоять колекціонери й активно спілкуються між собою. Переважно це чоловіки середніх та старших літ. Одразу відчутно, що тут один одного знають, вони веселі і захоплені своїм заняттям. Людей досить багато, принаймні більше, ніж я очікував. Вони тримають монети у спеціальних альбомах. Мені одразу стає соромно, бо мої «експонати» лежать разом у одній чашечці. Виблискують медалі на подушках, значки, які ніби щойно забрали з майстерні, паперові купюри з царями й імператорами. Всі ці колекції мають свої категорії:

  • фалеристика – нагрудні знаки, як-от медалі, ордени, значки тощо;
  • боністика – паперові купюри;
  • філателія – поштові знаки оплати: марки, етикетки, поштові штемпелі тощо;
  • нумізматика – монети.

Трохи розгубившись одразу, я таки знаходжу потрібну людину. Це Геннадій Олещук – голова організації колекціонерів Буковини. Він люб’язно погоджується поговорити та проконсультувати мене.

– Скільки займаєтеся колекціонуванням?

– З 2005 року, почав ще в дитинстві, потім була перерва, і вже 15 років займаюся більш інтенсивно.

– Де збираєте експонати?

– По-перше, обмінюємося тут, на зібраннях. По-друге, в інтернеті, там є аукціони. Наприклад, «Новий аукціон». А ще на ринках, на Зеленому.

– Як оцінити вартість монети?

– Дивіться, існують каталоги з монетами, їх постійно випускають, коштують небагато – 10-15 гривень. Такі можна і в нас на зібранні взяти. Також є дуже багато літератури на цю тему, вивчите і будете все знати.

– Наскільки це дороге хобі?

– Експонати можуть бути дешеві, а можуть бути й дорогі. Кожен може знайти відповідно до своїх можливостей.

Геннадій Васильович каже, що обмін – це і є вивчення. Кожну монету, яку ти береш, досліджуєш. Як правило, колекціонер обирає для себе певний напрям: наприклад, колекціонування періоду Австро-Угорщини чи Румунії або і те, й інше. Аби у цих монетах розібратися, йому потрібно вивчити історію та багато іншого.

Почувши про Австро-Угорщину, я згадую, що прийшов таки не з порожніми руками. Я дістаю з гаманця свої «найдорожчі» експонати – австрійський крейцер 1816 року та радянську копійку 1956-го. Показую їх панові Геннадію та прошу оцінити.

«Дивіться, ціна монети залежить від її стану. У вашої стан поганий, тому її вартість невелика, – каже він про крейцер та бере до рук наступну монету, – а це в нас 1 копійка п’ятдесят шостого року. Шукаємо в каталозі… ось, бачите? «Одна копійка, 1956 рік – 24 гривні», – пояснює голова організації колекціонерів Буковини.

Ще трохи порозмовлявши з колекціонером, я визначаю свої наступні кроки – ринок на Зеленій вулиці та інтернет-аукціони. Геннадій Васильович радить приглянутися до аукціонів, там, мовляв, вибір більший. Однак я все ж вирушаю спершу на ринок.

Уже коли я виходив із зали, мене наздогнав чоловік та з усмішкою показав свій експонат. Це картка учасника Помаранчевої революції. Пан Олексій каже: «Бачите внизу? Це підпис Ющенка. У принципі, така картка не дорога, але завдяки підпису вона вже цінна».

Саме тоді я помічаю в його очах запал – стає помітно, що ця людина любить свою справу. Насправді, зібрання колекціонерів – це можливість не тільки купити й продати монети, а й зарядитися волею до нових пошуків та відкриттів.

«Зелений» ринок: потерті монети, радянські «копейки» та жетони метро

Офіційно ринок на вулиці Зеленій називають «Верхній». Воно не дивно, аби дійти до нього, доводиться долати невеликий горб. А оскільки площа ринку не може вмістити всіх охочих торговців, вони компактно розміщуються вниз по вулиці Зеленій, а ще поряд, на невеликій площі на вулиці Руській.

Підходжу на ринок після зібрання, на годиннику приблизно 11:00. Одразу видно цілий натовп покупців. Раніше я бував тут, але стільки людей ще не бачив. Трохи згодом одна жіночка пояснює – сьогодні багато народу, тому що закінчилися свята. На них ішли всі гроші, а тепер можна щось і купити.

Починаю пошуки одразу з тролейбусної зупинки. Уважно роздивляюся весь крам, чи бува не лежить там якась монетка. Повз мене проходять такі ж уважні перехожі – вони точно знають, що шукають. Одяг, книжки, прикраси, електроніку, дитячі іграшки, взуття – кожен знайде потрібну річ, якщо знатиме, де шукати. Мій колекціонерський запал починає спадати, я не бачу жодної людини з монетами. Обходжу всю малу площу і не знаходжу нічого. Бачу, що внизу за площею теж розмістилися продавці, тому рушаю туди.

Саме тут, на спуску, мене чекає перший успіх. Чоловік стоїть та весело розмовляє з колегою. Я підходжу і прошу дозволу глянути товар, він погоджується, і я починаю розглядати. Монети скромно лежать у пластиковій баночці від масла, серед них багато нових і блискучих. Трапляються також старі, які мене цікавлять більше. Поряд лежить декілька монет у спеціальних мішечках – видно, це дорожчі екземпляри. Я порпаюся у баночці: там є і румунські леї, і радянські копійки, і польські злоті, і ще багато інших монет невідомого мені походження. Раптом в очі кидається трохи м’ята монета. Саме м’ята, адже вона втратила рівну поверхню, але не зігнулася. Відчуваю, що це якийсь незвичний сплав, схожий на просте залізо. Я детальніше розглядаю її, мені подобається, що на обох боках розміщені портрети. Продавець помічає мою цікавість і каже: «Це італійська, сорок перший рік». Цікавість не згасає, запитую про ціну. «10 гривень», – відповідає він, і я спокійно дістаю гаманець, аби оплатити покупку. Так, ця монета не вписується у мою майбутню колекцію, але вона мені подобається, тому їй місце у чашечці на полиці.

Трохи пізніше я дізнаюся, що це 20 чентезимо, вона вилита з нержавіючої сталі, належить до третього й останнього покоління цих монет – у 1947 році їх вивели з ужитку. А ще на ній зображений тодішній король Італії Віктор Еммануїл ІІІ.

Захопившись, я продовжую пошуки. Сьогоднішній бюджет навряд дозволить мені купити ще одну, але ж поглянути хочеться!

Йду далі, за площу. Там людей трохи менше, але товару теж багато. У самому кінці стоїть чоловік із радянськими фотокамерами. Трохи ближче продають старі телефони, ще із зеленими дисплеями. І, звісно, одяг. Ним торгують скрізь, здається, навіть серед продуктового павільйону знайдеться хтось із дитячими чобітками, панчохами і шкільною формою.

Трохи пройшовши, знову знаходжу свою ціль. Тут монетки продає молодий хлопчина, може, мій ровесник, а, може, трохи старший. У нього монети лежать у спеціальному ящику, їх зручніше розглядати. Я одразу помічаю цікаві екземпляри. Наприклад, царська монета «Одна копейка серебром» 1840 року. Російська імперія теж побувала на території Буковини, тому цей екземпляр цілком впишеться у колекції, думаю я. Сумніви викликає лише якість монети. На доторк вона майже пласка, значить, уже добряче потерлася. Запитую про ціну. «70 гривень», – відповідає хлопчина. Я тихенько повертаю копійку на місце і йду – сумнівний варіант за такі гроші.

Піднімаюся вгору до Зеленої вулиці. Там стоять одразу декілька копійчаних продавців. В одного з них бачу ще й жетони з метро: Київ, Москва та ще декілька мені невідомих. Підходжу до кожного продавця, розглядаю. Більшість монет – радянські та іноземні. Їх уже зняли з обігу, але вони все ще коштують безцінь. Але серед таких простих можна знайти і щось цінне. Я згадую слова Геннадія Васильовича і розумію, що без спеціальної підготовки тут не знайду нічого справді вартісного.

Уже збираюся повертатися, але вирішую зайти ще до торгових павільйонів – раптом щось знайду. Тут серед продуктів спокійно може вклинитися продавець автомобільних мастил чи корму для папуг. Когось це дратує, а хтось радіє, бо ніколи не знає, що знайде за наступним поворотом. Так сталося і зі мною.

Гуляючи між купою сільськогосподарських товарів та запчастин, потрапляю на продавця старовинними речами. Були у нього всілякі підсвічники, гасові лампи і різний крам. В очі кинулися великі монети. Запитую продавця, чи можна поглянути. Він дозволяє, і я беру до рук одну з них. Там зображена статна жінка, спочатку здалося, що це Катерина ІІ. Але потім помічаю напис «M·THERESIA·D·G·» і розумію, що переді мною Марія Терезія – імператриця Священної Римської імперії, ерцгерцогиня Австрії, королева Угорщини і Чехії. Це, звісно, не повний титул. Здогадуюся, що така «монетка» буде вартувати дещо більше, ніш попередні. Запитую про ціну, продавець каже: «Так це треба важити, оця, що у вас в руках буде десь близько 500 гривень, оці на столі – десь близько 700». Ці монети виготовлені зі срібла, а тому й мають досить високу вартість. До того ж, вік тієї, що у мене в руках – 240 років!

Удосталь надивившись, повертаюся додому. Дорогою в голові підбиваю підсумки:

  • Нумізматика – не таке просте заняття, як здається на перший погляд.
  • Ціна монети залежить від її якости, хороші монети дорого коштують.
  • Хочеш більше дізнатися про монети – йди на зібрання, там тобі все підкажуть.
  • Читай літературу, аби краще розібратися.
  • Звіряй ціни, аби не переплатити.
  • На інтернет-аукціонах легше знайти необхідні екземпляри, ніж порпатися у купі монет на ринку.

Тримаючи у руках 20 чентезимо, запитую себе, чи я вже нумізмат, чи ще любитель?

 

Матеріал Василя Вовка
Фото Анастасії Бойчук

Коментарі