«Віддана» – драми, інтриги й еротика у Станіславові 19 століття

У прокаті стартувала історична драма «Віддана». Стрічку зняли за мотивами книги «Фелікс Австрія». Про дебютний фільм Христини Сиволап читайте у рецензії Олександра Докієна.

Про що?

Івано-Франківськ другої половини XIX століття, відомий як Станіславів. Внаслідок пожежі згорає будинок знаного лікаря, але рятуються дві дівчинки: рідна донька Аделя і Стефа – дочка прислуги. Вони підросли, Аделя вийшла заміж, а Стефа залишилася служницею своїй зведеній сестрі. Фільм про те, як розвиваються долі та стосунки героїнь упродовж певного часу.

Кіно зняте за книгою Софії Андрухович «Фелікс Австрія», як сказала письменниця:

«Фільм знято за мотивами роману, але його роблять інші люди, і це їхня версія і їхня інтерпретація».

Літераторка дистанціювалася недвозначно.

Елементи еротики

Ще у трейлері «Відданої» показали кадри сцени у ванній, де Стефа миє голі сідниці Аделі. Дехто навіть зрозумів трейлер, як історію двох лесбійок. Але це не так.

Автори вирішили зачепити глядача наготою. Із перших хвилин він спостерігає голе тіло Аделі з усіх допустимих ракурсів. Потім себе оголює і головна героїня Стефа, яка милується своїми формами у дзеркалі. Але глядач зірветься з гачка, ніби Лин, якого так хвацько викидає через вікно жінка в одній зі сцен, бо не розуміє, чим виправданий той епізод, що дає, що розповідає про головних героїнь? Хіба те, що у них красиве тіло, а чоловік Аделі підглядає за нею у вікно, ніби ніколи її до цього голою не бачив.

Мотивація героїв і стосунки Стефи, Аделі та інших

Найгірше у цьому фільмі – це те, як розвиваються стосунки головних персонажів. Із самого початку у сцені оголення ніби демонструють близькість зведених сестер. Нам показують, як вони разом сплять, плачуть. Але через п’ять хвилин у Аделі вже змінюється ставлення до Стефи, сестри-прислужниці. То вона каже: «Час дослухатися Петра і найняти іншу служницю», а вже через сцену дівчина без неї не може жити і просить залишитися. А що між чоловіком Аделі Петром і Стефою? Спочатку він не терпить її, бо та занадто близька до його сім’ї. То вона для нього прислуга, то особа, яка його дратує. Але раптом між ними якісь багатозначні погляди, вона докурює за ним сигаретку, він просить Стефу залишитися, їй не байдужа його думка. Але чи є для багатозначних поглядів підтекст? Незрозуміло, нам цього не пояснюють. Стосунки у цьому сімейному трикутнику нагадують американські гірки: то вони на висоті, то стрімко несуться вниз. А в кінці глядача починає нудити, чи то він починає нудитися.

Цілісність

«Віддана» поділена на декілька частин, кожна з якої мала би показати того чи іншого героя у ставленні до Стефи. Саме сестра-прислуга є оповідачкою, і крізь її суб’єктивне сприйняття світу глядачу транслюють події. Втім, не покидає відчуття недоговореності, ніби картину добряче порізали під час монтажу і не змогли зліпити у щось цілісне.

На початку може здатися, що це драма з елементами еротики, але ні. Груди героїні показують тільки на початку. Потім закрадається думка, може, це драма з елементами детективу? Адже говорять про зникнення цінностей із релігійних храмів. Але і в цю тему автори не пробують занурюватися.

Усі портрети, що балакають, неймовірної краси страви, автентичні костюми та інтер’єри, гарні вітражі – це лише додаток, хороше доповнення, деталі. Але все це не має особливого значення, якщо історія слабка. Вона не зачіпає, не змушує співчувати, вона нудна. Нецікаво сидіти і дивитися на ці майже дві години на великому екрані. Зовні ніби красиве кіно, а всередині – порожнє.

Картинка

Зйомки Станіславова відбувалися усюди, лише не в Івано-Франківську. Це не проблема, так часто роблять, якщо не знаходять належного місця. На початку фільму легко ідентифікувати Чернівецький муздрамтеатр імені Ольги Кобилянської. Хтось навіть може впізнати знайомих чернівчан у масовці.

Хоча загалом зображення якісне і деталізоване, але сцени з мальованою графікою мають дешевий вигляд. Так само трохи ніяково бачити продавця риби у костюмі, наче тільки з крамниці. Стефа миє підлогу у спідниці, але коли випростається, то немає жодного сліду — від цього складається враження театральности. Вже неодноразово автори наголошували, що хотіли передати прекрасну епоху Австро-Угорщини: костюми у стилі тих часів, інтер’єри. Але в якийсь момент ти ловиш себе на думці, що шукаєш у персонажа ярлик на одязі. А ще – борода священника, можливо, вона справжня, але на вигляд клеєна і ріже око.

Юрій Андрухович, Ада Роговцева та Ірма Вітовська

У трейлері прозвучали імена відомих акторок Ади Роговцевої та Ірми Вітовської. У фільмі милуватися грою цих кіномайстринь можемо хвилин п’ять у розв’язці. Там і камео письменника Юрія Андруховича. Ні до цього, ні після зірок не буде.

Після перегляду лишається запитання: а про що взагалі цей фільм? Хто кому віддана?

І чи залишиться цей фільм у пам’яті глядача? На це запитання дасть відповідь лише час. На відміну від прокату, який дасть оцінку набагато швидше.

Матеріал Олександра Докієна

Джерело фото

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

Залишити відгук