0
Наталія Гусак стала частиною команди нового голови Чернівецької ОДА Сергія Осачука. «Шпальта» дізналася, що спонукало громадську активістку піти у владу, якими питаннями вона буде займатися та про фактори, які гальмують розвиток міста.
Раніше ви казали, що не хочете бути чиновницею, а тепер ви погодилися стати заступницею нового голови ЧОДА. Чому?
Я такого не говорила, казала, що не хочу бути політикинею. Це різне. Мене запитують, як я пішла в політику, а я кажу, що це не так. Є політика у сфері охорони здоров’я, прийняття певних рішень – це трохи інше. Такою політикою я готова займатися. А в таку, як її розуміють люди, в діяльність політичних партій тощо — туди я йти не готова.
Зараз багато людей не розрізняють роботу політика і чиновника
Це неправильно. Чиновник – це державний службовець, який може не бути в жодній політичній партії, не проводити політичну діяльність, і загалом це краще. Політик може помріяти, прописати в програмі щось популістичне.
Чому ви погодилися стати заступницею?
Мене переконали у тому, що є виклики у соціальних сферах, які потребують моєї допомоги. Наприклад, сфера охорони здоров’я. Сьогодні Чернівецька область на останньому місці за окремими показниками підготовки до реформи охорони здоров’я. Це є величезним викликом. За два тижні спільно з головою ОДА, обласною радою ми поступово розблоковуємо цей процес. 18 грудня депутати ухвалили рішення, яке дасть змогу «ввійти» нашим закладам у реформу охорони здоров’я.
І, зрештою, я була експерткою у громадському секторі. Коли працюєш певний час, відчуваєш, що потенціал у цій сфері вичерпаний. Я знаю, що конкретно треба змінити, а повноважень не вистачає. Мене переконали, що такі повноваження у мене будуть, і можна буде показувати той результат, який я можу показати.
Сьогодні слово «чиновник» у суспільстві має дещо негативне забарвлення. Як чиновникам повернути довіру людей і чи це взагалі можливо? Та чи потрібно взагалі?
Є люди, яких не переконаєш — на них не варто витрачати зусилля. Є такі, що взагалі ставляться не узагальнено до чиновника, а персонально до тебе. Для них у мене є стратегія комунікації — їх я так само не переконаю, здобувши повноваження чи приставку чиновник. Для решти я буду робити все, аби щодо мене таке слово не було вжите.
Щодо довіри. Ми повертаємося до тези, що багато людей ототожнюють політика і чиновника. Тут треба говорити про кожного конкретно. Я знаю дуже багато хороших чиновників, до яких лайку не застосовують. Завжди будуть ті, хто стоятиме на своєму. Я працювала з Національною службою здоров’я України (далі НСЗУ). Це своєрідний стартап у сфері охорони здоров’я, і я не знаю жодного, хто би до них застосовував слово «чиновник» у негативному значенні чи не довіряв би. Навіть з боку лікарів до них є довіра. Якщо правильно себе позиціонувати, комунікувати, ухвалювати правильні рішення та працювати чесно, то недовіри не буде.
Разом із вами Сергій Осачук призначив своїм радником, а потім і заступником Богдана Ковалюка. Як вам така компанія, враховуючи, що Богдан Ковалюк і є частиною міської влади, яка, за вашими словами, заговорює проблеми, а не вирішує їх?
Чи знала я, що буде Богдан Ковалюк на момент проведення переговорів із Сергієм Осачуком? Не знала. Але мала внутрішні здогадки щодо того, що пан Богдан працюватиме з нами. Якщо ти йдеш працювати в команду, не маєш позиціонувати себе поза нею. Вся відповідальність команди – це і твоя особиста. Якщо будуть командні факапи, то це так само і мої факапи. Якщо від мене хтось очікує, що я грюкну дверима і скажу, що мені не подобається така компанія, мені важко чи ще щось — такого точно не буде. З іншого боку, це не означає, що я маю змінювати свої цінності, тому що в когось у команді вони інші. Ми вже пропрацювали декілька тижнів спільно і розуміємо, що в кожного є своя сфера відповідальности, свої повноваження, і кожен буде намагатися робити у ній зміни. Водночас я розумію, що вся відповідальність спільна. І я готова нести її за певні рішення Богдана Ковалюка також.
Чи вдасться вам працювати без «палиць у колесах» на посаді заступниці голови ОДА після вашої критики нинішньої міської влади?
Не знаю, який вигляд це має з боку, але моя критика завжди була конструктивною. Окрім того, що я критикувала, я багато чого пропонувала. Працюючи, я вела тісний діалог із двома сторонами нашої міської влади: і з виконавчою, і з представницькою. Про це всі знають, зокрема сторона Василя Продана і Богдана Ковалюка. Аналогічно і з Олексієм Каспруком. Тому, здається, я ніколи не переходила межу, можливо, десь на початку… Але ніколи не переходила на особистості. Мене цікавлять лише проблеми, над якими я працюю, і що я можу з ними зробити. Я готова долучати до вирішення цих проблем обидві сторони, але знову ж таки, при цьому зберігаючи все те, що є цінним для мене – мої ідеї. Будуть вставляти палиці в колеса, будемо над цим працювати.
Скільки років ви займаєтеся питанням перинатального центру? Чи є у заступника голови ОДА важелі, які допоможуть швидше закінчити і відкрити цей об’єкт?
Не пам’ятаю точно, близько 2,5 років. Але це історія про «Закупівлі. Чернівці». Надя Вірна написала раніше декілька цікавих досліджень про перинатальний центр. Пізніше я прочитала одну статтю про клініку «Охматдит», її тоді реконструювали. Мене надихнуло те, як вони там інтенсивно працюють. Чому для мене це було цікаво? Після того, як закрили перинатальний центр, я народила двох дітей. Я ще казала чоловікові: «Народження середньої не пройшло в перинатальному. Можливо, застане молодша?» Я почала дивитися всю цю передісторію, і сказала Надії, що гляну з більш системної точки зору. Тому що мені дуже подобається аналітична робота — з даними, фактами, їхній аналіз. Потім Надя підкинула свої дві статті щодо субпідрядників.
Але я зрозуміла, що ця тема заскладна для однієї людини. Ми списалися з Андрієм Бербецем, лікарем пологового будинку №1. А також з Олексієм Марчуком, членом ГО «Ранні пташки». Зустрілися і поговорили про те, як звернути увагу суспільства на перинатальний. Не скажу, що ми ним займалися, але тримали його на порядку денному суспільства. Завдяки журналістам ця тема завжди була в інформаційному полі області. Та чи пришвидшило це роботу влади з перинатальним центром, я не готова сказати.
Читайте також: Добудувати довгобуд. Репортаж із перинатального центру в Чернівцях. Фото
Щодо важелів. По перше, я поки не є заступницею голови ОДА. Заступник може координувати певні органи і структурні підрозділи, бачити реальний стан справ і як правильно з ним працювати. Але це точно більше важелів, ніж я мала у громадському секторі. Зараз питання перинатального є одним із перших у порядку денному голови ОДА. Я не можу навіть порахувати, скільки відбулося різних робочих зустрічей щодо центру. Коли я порушую питання і кажу: «Дайте цю інформацію!», відповідають, що треба час, аби її підготувати. Це означає, що процес перинатального не аналізували достатньо глибоко. У мене був шок, чому цієї інформації досі немає під руками. Я називала директорці Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА Оксані Андрієць і начальнику управління капітального будівництва Олександру Пуршазі основну причину, чому повинні запустити перинатальний ще цього року – всі заклади з наступного переходять на фінансування НСЗУ.
Я мала декілька зустрічей у НСЗУ, і буквально 17 грудня говорила з міністеркою охорони здоров’я щодо того, як покращити стосунки з НСЗУ. Наші ідеї схвалили. Нам важливо було зрозуміти, чи вони будуть правильними з юридичної точки зору згідно з вимогами НСЗУ. Сказали, що допоможуть усім, чим зможуть, аби полегшити це питання для нашої області.
Яка зараз основна робота для вас? Де ви працюєте?
Із 16 грудня 2019 року я є офіційною радницею голови ЧОДА. До цього працювала керівницею ГО «Пацієнти Буковини», одночасно була експерткою європейської програми U-LEAD. Також раніше працювала експерткою з підтримки реформи охорони здоров’я у Чернівецькій та Івано-Франківській областях щодо U-LEAD з Європою. І ще займаюся консалтинговими послугами як приватна підприємиця. Тому перед викликом піти на держслужбу я дуже добре думала.
У Чернівцях свідомо дискредитували активістів фейковими бургомістрами?
Був такий момент… Але одночасно іноді і самі активісти так само себе дискредитують непрофесійними діями. Як на мене, висловлювати будь-яку позицію з будь-якого питання – це також дискредитація громадської діяльності. Я дискутувала зі своїми колегами з громадського сектора про те, що, наприклад, громадський активіст не може займатися всіма сферами одночасно. Це непрофесійно.
Звісно, є інші сфери, у яких я нічого не розумію. Коли я працювала з медициною і закупівлями, мені закидали: «Як ти, не медик, можеш займатися медициною?» А я кажу, що пацієнт – це частина медичної системи також. Тим, чим я займалася у медичній галузі, було ще більш затребувано, ніж вивчення якихось протоколів лікування чи чогось іншого.
Ви працювали з депутатами міської ради і багатьма підрядниками щодо бюджету ініціатив. Зараз міська влада допомагає місту розвиватися чи навпаки — уповільнює розвиток? І чому?
Пропоную розділяти міську владу на представницьку і виконавчу. Щодо бюджету ініціатив, у нас є люди у виконавчій гілці влади, які дуже добре розуміють цей інструмент і те, яку роль це відіграє у суспільстві.
Щоправда, є й такі, котрі взагалі не розбираються у цьому. Але таких одиниці в міській раді. Тому ми маємо таку ситуацію з ДМБК (Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин), коли звичайний спортивний майданчик будують три роки.
Щодо депутатів, то у них завжди були суперечки. А цього року це стосувалося ще й бюджету ініціатив.
То міська рада все ж уповільнює чи прискорює розвиток міста?
Я працювала півтора року на дві області, для мене було насолодою приїжджати щотижня в Івано-Франківськ. Я бачила, як там щомісяця щось змінювалося. Дивишся – там скверик ремонтують, там зелені насадження, там ліхтар поміняли, там сміттєві контейнери поставили. Поки я за цей час їздила Україною, чернівецькі депутати продовжували і далі сваритися щодо березневих питань на сесії. Тоді я зрозуміла, що щось взагалі не так.
Чи дискредитувала, на вашу думка, міська влада бюджет ініціатив?
Бюджет ініціатив – це процес, який має відбуватися у формі діалогу між чернівчанами і міською владою. Це спільна відповідальність. Якщо цей інструмент і дискредитований, то частина тієї відповідальності, що в негативі можуть говорити про БІ, є і на чернівчанах. Сама мета хороша. Наприклад, у школі хочуть щось зробити, але як досягти цієї мети, не задумуються. Так, замість того, щоб розповісти дітям, чому це важливо, вони кажуть: «Є такий номер проєкту, ви мусите йти і проголосувати». Хоча могли би пояснити: «Ви підростете, і ваше місто – це так само ваша відповідальність, і тому мусите знати, як ви можете впливати. А одним з інструментів впливу є бюджет ініціатив. Зробімо нашу школу кращою!»
Тобто це частина дискредитації від населення, хоча, з іншого боку, чому так? Тому що за останні 2-3 роки БІ – це голодні війни. Нічого не робиться в місті. Дають 10-12 мільйонів – ідіть бийтеся за них.
Чернівці «на дні»?
Я боюся, щоб не настало такого часу, аби звідти постукали. Якщо визнавати, що Чернівці на дні, то ми спільно його туди докотили. Тому я не хочу цього визнавати.
Раніше ви казали, що зараз українцям «недостатньо працювати добре і законно» треба бути активним громадянином, але водночас ви писали, що «люди не для того обирали владу, щоб ходити по сесіях/комісіях відстоювати свої інтереси». Де межа?
Є люди, які думають, що варто настільки тиснути на владу, шантажем абощо, щоб собою замінити її. Це точно не мої інструменти. У нас є статут громади, де чітко прописані інструменти участі громади в житті міста. Якби ми заставили владу своїми активностями більше зважати на них, не довелося б тим, хто полюбляє їх, ходити постійно на сесії. Тому я за те, аби працювали ті інструменти, які прописані в статуті. А коли їх замінюють на якісь методи, тоді це про інше. Тоді межа – це направити сили, аби ефективно працювали інструменти статуту громади. Що я маю на увазі? Якщо ми дискредитуємо інструмент петицій, то що ми хочемо від влади? Окей, якщо нам не подобається влада, буде можливість її переобрати чи не переобрати. Але коли ми стаємо подібними, граємося у цей самий цирк, про що ми тоді говоримо?
А як бути з тими, кому байдуже на процеси, які відбуваються з бюджетом і міською радою? Чи достатньо у Чернівцях активних містян для конкретних змін?
Я не думаю, що процеси чи думку людей можна враз змінити. Коли розробляли інструмент БІ, якщо для когось це була «гра в демократію» чи «перерозподіл коштів», то саме я вкладала більше навчальний механізм підняття активності мешканців, щоб їх більше цікавило місто, бюджет тощо. Ще тоді я розуміла, що не буде швидкої реалізації чи швидкого успіху цього інструмента. Для мене мета – аби у кожному під’їзді хоча би двадцять людей знало про бюджет ініціатив. Тоді мешканці інакше ставитимуться до міста.
Я думаю, що активних містян для конкретних змін у Чернівцях достатньо. Для мене чернівчани активні. Батьківські комітети активні. Зміни постійно відбуваються в школах, садочках. А ОСББ? Як змінюються окремі подвір’я! Активні? Активні. Я вже не кажу про професійні громадські організації, які також вносять свою частку. Проблема в чомусь іншому, але точно не в активності людей.
Олександр Докієн
Фото Євгенії Калюжки
