Архітектурна сверблячка чернівецьких депутатів. Історичні ліки

«Розумніше» австрійців, румунів і навіть «совєтів».

Листопад у Чернівцях вразив епідемією не грипу, а особливої архітектурної сверблячки. Проявляється свербінням у всіх місцях, особливо у середмісті. Першою архітектурною топновиною стало можливе будівництво на колишньому спортивному майданчику між вулицями Шептицького і Шкільною. Ще у дев’яності роки (і, звісно, раніше) там був майданчик, де ганяли м’яча школярі прилеглих шкіл. Але потім потрохи солодку ділянку у самому центрі почали готувати для будівництва житлового будинку. Пізніше виникли ідеї ще якихось споруд.

Родзинка в тому, що майданчик єдиний, який ще можна використати для громадського простору у цьому районі. Все інше просто забудовано. Зараз ділянка зависла, як то кажуть, у повітрі. Через цю нічийність нею користуються переважно «собаколюби» (теж проблема, до речі, де вигулювати). Але якщо її забудувати, в цьому районі громадського простору не буде НІКОЛИ. Ані через тридцять років, ані через сто. Нема іншого місця для нього. І це важливо усвідомити.

Що додає владі будівництво будинку, а не громадського простору? Популярності? Ой, навряд… А імідж дорожче будинку може коштувати.

Взагалі варто нагадати про те, як презентували себе різні влади Чернівців у різні періоди історії. Щороку у місті, починаючи від середини 19 століття, виходили річні ілюстровані календарі, які багато в чому і презентували досягнення міської громади та влади за рік (на цьому єднанні громади і влади весь час наголошували).

Якщо ми заглянемо в подібні календарі австрійського часу, то зрозуміємо, що як досягнення влади презентували або облаштування ринків, або нові будівлі соціально-благодійницького характеру: лікарні, притулки дитячі або для людей з інвалідністю. Потім особливого значення набули культурні об’єкти для городян. Тобто австрійська влада цілком усвідомлювала, що будівництвом багатоквартирного будинку не похвалишся точно. Особливо тим, що збудований на місці, яким користувалися декілька поколінь чернівчан як громадським простором.

 

Будинки, якими презентувала себе австрійська влада у Чернівцях (хоча не всі вони були вибудовані за кошти громади), Чернівецька обласна дитяча лікарня

 

Навчальний заклад для сліпих (вул. В. Аксеніна (кол. Фрунзе)). Тепер школа-інтернат.

Будівля торгово-промислової палати (Театральна площа)

Звернемося до румунського періоду — така ж картина! Ну треба ж… Для презентації влади використовувалися соціальні будинки для бідних та безхатьків (тоді спеціально побудували такі неподалік річки Прут, поруч із теперішньою РОЗМА). Також різноманітні соціальні, освітні, медичні установи. Втілення таких проєктів вважалося неймовірно важливим саме для піару влади, для відчуття громади, що вона йде шляхом прогресу, а не гойдається у фарватері ділків, які роблять, що їм заманеться заради своєї користі (а не варто плекати ілюзій, видається саме так).

Будинки, якими презентувала себе румунська влада у Чернівцях. Соціальний проект румунського періоду. Гуртожиток підмайстрів на 300 осіб із соціальною їдальнею та великою бібліотекою , із залами для навчання, пральнею, душовими тощо( тепер там розташований корпус Буковинської медакадемії, на розі вул. О Богомольця – О. Поповича)

“Каса соціального страхування”, збудована у 1937 році. Обладнана найкращим на той час медичним обладнанням, рентген-кабінетом, лазнею, аптекою, із відділом госпіталізації, відділами педіатрії та дерматології , лабораторіями та адміністративною частиною (Тепер міська поліклініка №1, вул. Шкільна)

Тобто, з точки зору популярности влади, облаштування якогось дитячого стадіону у тисячу разі важливіше, ніж будь-яке приватне будівництво. Чому теперішня влада, депутати цього не розуміють? Така вдача. Може, і на краще… Дарвінівський відбір має якось діяти. Це його механізм.

Другою топновиною став ніби проєкт будівництва споруди на площі Турецької криниці, яку назвали капличкою. Але під час обговорення з’ясувалося, що це просто дуже ніжне визначення будівлі величиною з десятиповерхівку посеред площі Пресвятої Марії (що біля Турецької криниці), яка нині збирає молодь, скейтерів, мам із візочками, чернівчан, які хочуть поглянути на горизонт тощо.

Цю площу, як відомо, довго придумували, довго втілювали. Виявляється, все для того, щоб потім зруйнувати весь її ансамбль. Власне, саме це будівництво тридцятиметрової вежі чемно підтримали на сесії міської ради, очевидно в пошуках популярности серед виборців-вірян. Депутатам, що найсмішніше, пообіцяли сприяння на виборах, про що представник єпархії заявив просто з трибуни мерії. О темпора, о морес. Це як Господь пообіцяв би щось Князю миру цього. Очевидно, депутати вважають, що популярність прибула. Але звернемося до тих таки календарів чернівецьких, які сумирно лежать у відділі рідкісної книги бібліотеки Чернівецького університету. І що ж ми бачимо? По-перше, НІКОЛИ влада не хвалилася культовими спорудами будь-якої конфесії. По-друге, ці календарі абсолютно до якихось міліграмів, нюансів збалансовані конфесійно — там на одній сторінці поруч друкували календарі релігійних свят: православних, католиків та іудеїв (і так було до тридцятих років двадцятого століття, коли іудейський календар раптом зник, а потім і ті, хто його забрав). Тобто навіть в умовах дуже обмежених виборів, коли ще не існувало загальне виборче право, чернівецька влада дбала про те, щоб триматися від конфесій на рівній відстані. Бо, вочевидь, вважала, що це єдиний засіб зберігати стабільність і популярність, і відчуття єдиної громади. А будь-який перекіс має наслідком не успіх, а грандіозний провал. Що ми, власне, побачили цієї весни.

 

У 1947 році свербіння почалося у радянських архітекторів. Один з потужних планів перебудови однієї з площ міста головного архітектора тов. Ашкіназі(на фото), який пропонував на місці Чернівецької тюрми створити облвиконком.              Цитата з “Радянської Буковини” (1947 році) “Одна в деталей плану, що показують майбутнє Чернівець. Це — Радянська площа — центр міста. Знайомі контури пам’ятника «Перемоги». Внизу виблискує асфальт реконструйованої площі. Височать квартали нових житлових будинків. Там, де ще туляться старі будівлі, виросте красива споруда театру,поруч — обласний будинок культури, Над мальовничим передмістям здіймається будинок облвиконкому”

І нарешті насамкінець поставимо ще таке запитання: наскільки доцільно без загальних обговорень взагалі вносити питання радикальних змін у середмісті на користь тієї чи іншої корпорації?

Звернемося до досвіду радянської влади. Коли вона прийшла у це чуже для них місто, архітектори мали багато планів щодо нового будівництва у ньому. Але нині ми бачимо, що Чернівці збереглися навіть краще, ніж тотожні міста у Європі. А чому? Адже архітекторів у сорокових роках просто розпирало від планів перебудови старих Чернівців. А тому, що 1956 року, коли харківські науковці виробили генеральний план Чернівців, то було вирішено ВІДМОВИТИСЯ від будівництва у середмісті Чернівців. І цього рішення дотримувалася навіть радянська влада. Такі рішення є і ЗАРАЗ, але їх… не дотримуються.

У вісімдесяті роки знову в архітекторів почався свербіж, але це передбачувано збурило громадськість (у ті часи). І навіть радянська влада, яка існувала без виборів, зрозуміла, що середмістя — це віра чернівчан усіх конфесій. І залишила його лише для косметичних змін. Себто, у спокої… може, і нам заспокоїтися? І не чесати, хоча і свербить.

Інтернет версія статті, що вийшла друком в газеті “Чернівці” 21.11.2019

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

Залишити відгук

Залишити відгук