Книжка новоспеченої Нобелівської лавреатки з Польщі Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих» в 2011 році вийшла у видавництві «Урбіно» в перекладі Божени Антоняк.
Нещодавно у мережі з’явилася інформація про те, що лось убив мисливця, який полював на нього. Це сталося в американському штаті Арканзас. Мисливець більше двадцяти років полював і не зміг викрити хитрість оленя, який лише прикинувся мертвим, а коли чоловік до нього підійшов, рогами забив його до смерті. Новина розпалила дискусію серед людей, які співчувають чоловікові, інші ж, навпаки, вважають, що він поплатився за те, що напав на невинного лося, і за всіх тих тварин, котрих убив.
У цьому контексті мені пригадалася книжка новоспеченої Нобелівської лавреатки з Польщі Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих», яка ще в 2011 році вийшла у видавництві «Урбіно» в перекладі Божени Антоняк. На жаль, український читач не надто зачитувався книжками Ольги Токарчук, яка була вже тоді двічі лавреаткою літературних премій «Ніке», пізніше «Букерівської» премії, а тепер Нобелівської, тому і невеликий перший тираж так довго не закінчився, що я знайшла свій примірник цього роману на Арсеналі ще цього року.
Авторка сама вегетаріанка, членкиня партії «Зелених», тому «Веди свій плуг понад кістками мертвих» абсолютно відповідає її поглядам. Роман надзвичайно мене вразив, бо в сучасному світі ми всі дуже багато говоримо про те, що тварини рівні з людьми, що ми проти зоопарків, цирків із тваринами, дельфінаріїв, використання хутра та шкіри, мисливства тощо, але саме художньої літератури на цю тему зовсім немає. «Веди свій плуг понад кістками мертвих» — це унікальний текст, це роман-розплата, роман-крик, роман-благання.
У душі героїні роману Яніни Душейко так багато любові та співпереживання за тварин, що втрата своїх двох собачок, постійні мисливства в лісі, поряд із яким вона мешкала, справжні почуття до братів наших менших зародили в ній велику помсту, яка спала б у ній ще дуже довго, якби біль так глибоко не торкнувся її. Перші почуття, які виникають під час читання до пані Душейко, дуже змішані. Вона видається справжньою дивачкою, холодною самітницею та навіть іноді не найприємнішою особою. Але події розгортаються так, що навіть її соціально недопустимі вчинки викликають лише повагу та захоплення. Власне, цього найбільше й прагнула авторка.
“Кожна Сльоза з кожного Ока… Вертається до Витоку Життя”
Ольга Токарчук романом «Веди свій плуг понад кістками мертвих» творить неможливе — кожен, навіть байдужий до тварин читач, не зможе так просто відійти від тексту, забути його, стерти, ковтнути без жодної думки про кістку Косулі.
Чи можуть тварини мстити за смерті своїх близьких? Чи можуть вони приходити з того світу, щоб відповісти своїм убивцям? А чи є взагалі той інший світ для тварин? Куди ж потрапляють їхні душі? На ці та інші запитання намагаються знайти відповідь герої роману на чолі з Яніною Душейко.
Я як авторка рецензії намагаюся не спойлерити (о Боже, як це складно), адже знаю, що дуже мало українців читали цей роман, а маю велику надію, що прочитають. Тому обходжу всі гострі моменти та акцентую свою увагу на «грінпісовському» забарвленні всього роману, бо також відчуваю і свою місію в цьому.
«Про країну свідчать її Тварини. Ставлення до Тварин. Якщо люди поводяться по-звірячому з Тваринами, то не допоможе їм жодна демократія й узагалі нічого» (с. 92).
Героїня потерпала за великих тварин, за світських, за диких, за комашок, птахів та всіх жучків однаково, бо вважала, що у кожному є душа, котра має право на життя, і ніхто не може його обмежувати.
«Це зло, мусимо цей факт називати своїми іменем: підступне, жорстоке, щонайлихіше зло – будувати годівниці, насипати туди свіжих яблук і пшениці, принаджувати Тварин, а коли вони всі звикнуть, стріляти по них із засідки зі ствола у голову. Хотіла б знати абетку Тварин, знаки, якими можна було б написати для них перестороги: «Не наближайтеся сюди». Цей харч несе смерть. Обходьте амвони здалеку, з них до вас не звернуться із жодним євангелієм, не почуєте звідти доброго слова, не обіцятимуть вам спасіння після смерти, не змилуються над вашою бідною душею, бо нема у вас душі. Не вбачатимуть у вас ближніх, не благословлятимуть вас. Душа є у найогиднішого злочинця, проте ти, тендітна Косуле, і ти, Дику, і ти, дика Гуско, ти, Свине, й ти, Собако, її не маєш. Убивство стало безкарним. А що стало воно безкарним, то ніхто його не помічає. А що ніхто не помічає, то воно й не існує» (с. 95).
Усі переконували Душейко, що тварини не мають душі, навіть сам ксьондз, який був мисливцем.
Окрім усього, роман справді дуже вартісний, глибокий і мудрий, проте не затягнутий, не зафілософський, а навпаки — легко читається. Має багато алюзій, уривки з віршів Вільяма Блейка, цікаві образи та особистості, і всі події такі ж гарячі, як той гірчичний суп, який героїня готувала в останню вечерю перед сповіддю своїм найближчим людям. Після почутого всі розуміли її, ніхто не засуджував, пані Душейко накоїла стільки біди, але ж душа її найдобріша, а помисли найсвітліші…
«Веди свій плуг понад кістками мертвих» — текст, який не забувається, він всідається глибоко і дуже залишає слід, особливо тим, хто потерпає від несправедливости, яка коїться з тваринами, природою, хто не байдужий до церкви та астрології. Планети та зірки також займають ще одне цікаве та визначне місце в романі, але це варте ще однієї, зовсім іншої рецензії.
Я надзвичайно тішуся, що новою нобелівкою стала жінка, звісно, з дуже особливим та сильним письмом. А ще Ольга Токарчук — близька подруга України, феміністка, захисниця меншин і така запекла воїнка за тварин та їхню свободу.
Роман «Веди свій плуг понад кістками мертвих» надзвичайно життєствердний та добрий, хтось наважився його навіть назвати «одним із найлюдяніших та найоптимістичніших романів останніх років» і, як би це дивно не здавалося, це не перебільшення, просто ми часто соромимося називати речі своїм іменами, якщо вони не є загальноприйнятими. І знаєте, якби весь світ умів любити так вірно та ревно, як уміла це головна героїня, то жодних бід і воєн не було б на цьому світі.
…а, може, спробуємо?
Токарчук Ольга. Веди свій плуг понад кістками мертвих: Роман / Пер. з пол. Б. Антоняк. – Львів: Урбіно, 2011. – 236 с.