0
Раніше юрби торговців своєю різноманітністю, розмовами надихали непримхливих чернівецьких поетів і письменників не на дописи у фейсбуку про незручності, а на створення віршів і веселих оповідань.
Ринок, який колись був на площі Філармонії. Середина вісімдесятих років двадцятого століття. Фото Ігоря Кропивницького.
Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.
Іноді влада чимось починає займатися впритул. Це завжди цікаво. Адже можеш оцінити саму комплексність підходу, стратегічність мислення. Не так давно у Чернівцях проходила чергова кампанія боротьби з вуличною «стихійною» торгівлею. Це була доволі емоційна епопея. У нас багато любителів порядку, і водночас багато любителів торгівлі. Були диспути і штовханина у соцмережах. Оскільки ніжність і помисливість наших діячів та керівників загальновідома, я утримуюся від критики і загалом якихось різких зауважень. Але важко утриматися від роздумів. Нагадаю, закінчення кампанії великої боротьби приблизно збіглося з судом над торговкою зеленню на вулиці Ентузіастів, яка мала на утриманні 12 дітей. Це була крапка або кома, або якась заминка. Тому що стало зрозуміло, що медійний маятник кампанії може хитнутися не туди. Треба віддати належне Шевченківському районному суду — він визнав жінку, яка так злочинно «барижила» петрушкою, винною, але від відповідальности звільнив. Мудрі Соломони в місті не перевелися. Після цього все у сенсі стихійної торгівлі (або всі) почало повертатися на свої місця.
Це фото я позичив у блозі іноземного туриста, який перебував у Чернівцях. Чомусь ці торговки його вразили, і він купував продукти у них. Йому здавалося, що тут різноманіття більше, ніж на прилавку. І загалом здавалося цікавою екзотикою. Стоять торговки, до речі, біля будинку генерала фон Енценберга
І коли ти бачиш, що як було, так і стало, то думаєш, що причина не в тому, що влада їх не розігнала. А коли щось вирішувалося розгоном? Є ще… причини. Наприклад, коли чиновники стверджують, що ми пропонуємо «їм» місця на ринку за копійки, ти спочатку віриш. А потім думаєш: а чому ці стихійні торговці не хочуть скористатися вигідною пропозицією? Чи, може, їм хтось не дає скористатися нею?
Можна зрозуміти, якщо від вигідної пропозиції торгувати на ринку відмовляються дві-три примхливих особи, але якщо ВСІ, то або пропозиція невигідна, або її взагалі немає. І, можливо, конкуренти-перекупники, які давно працюють на ринку, просто викидають новачків. Тому що, наприклад, на Сагайдачного ринок не набув жодного нового торговця років за десять. І ринковий контингент там сталий, як брєжнєвське політбюро. Ніхто не хоче там торгувати? Це гумор?
Загалом центр міста після зникнення Критого ринку на площі Філармонії відчуває певну нестачу дачно-селянського продукту. Тому що цей ринок на Сагайдачного (Нижньо-Базарній) не став повноцінною заміною.
Але на цьому покінчимо з сучасністю. Адже блог історичний.
Влада в усі часи цікавилася торгівлею. Зрозуміло, з яких причин. Мене зацікавило питання, в які часи чернівецька влада спробувала вплинути на торгівлю, так би мовити, з безкорисливих шляхетних міркувань. Наприклад, із метою знизити ціни на користь громадян.
Карл фон Енценберг ( малюнок із книги Раймунда Кайндля “Історія Чернівців”)
Розпочав я фундаментально — з раннього австрійського періоду. Коли закладали підвалини міста. Й одразу знайшов непоганий приклад. Другий за рахунком австрійський очільник Буковини генерал фон Енценберг, виявляється, страшенно утискав перекупників і всіляко заохочував, щоб товар продавав сам виробник. Уже в першому міському статуті Чернівців внесли пункт про базарний день (який був у понеділок). Там є підпункт про те, що місцеві перекупники можуть викуповувати товар тільки наприкінці базарного дня, не раніше. Тобто принаймні про один — відносно дешевий день за цінами виробника Енценберг потурбувався. Він також спробував якось обмежити сваволю цін на сіль, якою веселі люди з Косова (де її здобували) весь час грали, як спекулянти на біржі. Окрім цього, генерал зафіксував також ціну і вагу хлібного буханця у Чернівцях. До речі, пекарів, які не дотримувалися тих стандартів ваги і якості, чекало фізичне покарання. Я вже не вдавався у подробиці, чи били їх палицями, чи якимсь батогом. Але іноді, коли надкушуєш сучасний чернівецький буханець, мимоволі згадуєш Енценберга. Ні, це було б солодко. Десь на Центральній площі, біля клумби… міський кат і пекар. І вдячні споживачі навколо щось радять катові.
Щоб оцінити градус боротьби ранньої австрійської влади з перекупниками, достатньо вказати, що навіть у статуті їх називали «злодіями, що крадуть харчі у містян» (повертаючись до сучасности, можна сказати, що зараз на ринках тільки перекупники, і невідомо, що робив би Енценберг, чи вистачило б у нього батогів не загнати, а вигнати їх звідти, хоча б на день).
Історик Раймунд Кайндль також зафіксував епохальне рішення буковинської влади 1786 року, коли у місто просочився якийсь торговець із Галичини, що продавав пудру для волосся (з міркувань моди такий товар був тоді необхідний). Оскільки ціни галичанина були нижчі, місцеві торговці почали його всіляко утискати і доносити. Дійшло до так званого громадського суду, який заборонив йому торгувати. Тоді вища буковинська влада вирішила скасувати заборону з формулюванням: «тільки якість і дешевизна мають визначати конкуренцію: не можна терпіти жодної монополії, кожному треба дозволити вільно торгувати». І торгівля, як ми знаємо у Чернівцях пішла. Не тільки пудрою. З тих же часів (початку 19 століття) збереглися легенди про дешевизну м’яса у Чернівцях, як наслідок того, що влада домовилася з великим виробником (якому натомість передавала безкоштовно пасовища). Тоді ж торговців звільнили від ринкового збору, оскільки очільники вирішили, що міську казну це не врятує. Та потім призначали, а потім знову скасовували. Словом, ранній австрійський період характерний спробою витягнути місто зі злиднів, і огляданням на те, що у людей не вистачає грошей.
Такий ринок був на місці міського ринку на вул. Героїв Майдану. Будинок – колишній військовий шпиталь, зараз цю будівлю не впізнати. Фото “Центр міської історії
Центрально-Східної Європи” lvivcenter.org
Ринок на Центральній площі. Фото “Центр міської історії Центрально-Східної Європи” lvivcenter.org
Ринок на Соборній площі. Фото “Центр міської історії Центрально-Східної Європи” lvivcenter.org
Щоб втішити владу теперішню, скажу, що потім австрійська влада заспокоїлася і щодо перекупників, і щодо цін. І відтоді вони безперервно тільки зростали. Тобто можна дещо спекулятивно зауважити, що востаннє про гаманець громадян чернівецька влада всерйоз турбувалася двісті-двісті тридцять років тому. Відтоді всім було більш-менш наплювати. Як на мене, це оптимістичний висновок. Принаймні, у нас мало розбіжностей з більшістю попередників.
P.S. Цікаво, що тодішнє почуття прекрасного відрізнялося від теперішнього. І вигляд торговельного люду надихав вважався прекрасним. Він мав звеселяти дух. Милувати погляд. Як і розмальовані пропозиціями та послугами міські стіни. Це вважалося живим, веселим. Юрби торговців своєю різноманітністю, розмовами надихали непримхливих чернівецьких поетів і письменників не на пости у фейсбуку про незручності, а на створення віршів і веселих оповідань, а митців — на створення картин. Чи надихають так нині супермаркети? Втім, життя створено не для анекдотів, оповідок чи віршів, а щоб комфортно жерти.
Картина Оскара Ласке: “Площа перед ратушею”. З книги-альбома “Czernowitz. Чернівці” (упорядники Т. Дугаєва, С. Осачук)
(Використано матеріал з книги Раймунда Фрідріха Кайндля «Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення»)
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
