Репортаж із відкриття нового інклюзивного центру на Буковині. Фото

Це вже 14 інклюзивно-ресурсний центр у Чернівецькій області. Наразі тут займаються 16 дітей.

У Клішковецькій сільській об’єднаній територіальній громаді відкрили інклюзивно-ресурсний центр. Заклад створили, аби надавати послуги дітям з особливими освітніми потребами та забезпечити їм право на освіту. Це 14 такий інклюзивно-ресурсний центр у Чернівецькій області. На його будівництво виділили 200 тис гривень.

На відкриття центру прийшло чимало мешканців села. Приїхали  й чиновники обласної ради, ОДА та місцевого самоврядування. Традиційно для їхніх «гучних промов» і привітань виділили близько 30 хвилин. Тоді як висловитися від усіх «особливих матерів» надали можливість тільки одній жительці села Іванні Манюк.

Також для гостей із піснями та віршами виступили діти із Клішковецької гімназії ім. Л. Каденюка. Водночас дітям із особливими потребами, для котрих, власне й відкрили інклюзивний центр, не дали можливості показати свої таланти.

Щоправда, їх запросили перерізати стрічку під час урочистого відкриття центру. Відтак разом з усіма створили коло єднання. І тільки після цього усіх відвідувачів запросили до самого центру.

Якщо зовні будівля виглядає доволі невеликою, то всередині місця вистачить для багатьох дітей. Тут є сенсорна кімната, кабінет логопеда, дефектолога та реабілітолога. Всередині кожен кабінет оснащений спеціальним обладнанням.

Центр розрахований близько на 100 діток. А наразі тут навчається 16 юних буковинців з особливими потребами, розповідає практикуюча психологиня Альона Паламарчук.

«Проблема інклюзії є, про неї потрібно говорити та вирішувати її. У нас велике бажання співпрацювати з батьками, вчителями та педагогами для того, щоб діти, які дійсно мають потреби, могли соціалізуватися та відчувати себе на одному рівні з однолітками», – каже Альона Паламарчук.

Поки проходить екскурсія, спілкуюся із самими особливчиками. Підходжу до хлопчика, котрий грається з собакою.

Богдан – п’ятикласник. Він багато усміхається та чітко вимовляє кожне слово.

«У школі з предметів мені подобається тільки математика, читання, фізкультура і футбол», – каже Богдан.

Поруч із хлопчиком його батько Борис Кривий. Розпитую про діагноз Богдана.

«Я не знаю. Його вчителька знає. Раніше ми робили операцію на очі, після чого ми не можемо наздогнати освітню програму. Він прогресує», – каже батько.

Хлопчик перебиває нас:

«Я думаю, що я хороший. Ми з мамою поїхали на море, в Італію і Київ.

Я буду навчатися у цьому центрі», – розповідає Богдан.

Знайомлюся ще з однією сім’єю. 9-річним Максимом та його мамою Ольгою Лапушорою. Каже, що про діагноз сина дізнались, коли йому було п’ять.

«Діагноз там дуже довгий. У Максима підвищена гіперактивність. І ще в нього порушення мови та деякі психологічні порушення. Ми шукали допомогу в Чернівцях, були у психіатрів… Зараз працюємо у школі із психологами та логопедами», – каже пані Ольга.

За словами жінки, наразі у дитини уже помітний прогрес.

«Якщо порівнювати з тим, як було раніше, то зараз у нього покращилася мова, уже спілкується із дітками у класі. Два роки він навчався індивідуально, а зараз дружить із усіма дітками. Йому важко, бо він не може зосередитися на чомусь одному, йому цікаво все. Коли Максим заходить в кабінет, то все хоче бачити та знати, але він не може про це сказати. Йому важко сформулювати свою думку, він говорить окремими словами», – каже Ольга.

Також вона додає, що в три роки хлопчик уже знав букви і умів читати.

«У нас тут багато дітей з різними діагнозами. І ми надзвичайно раді, що наші діти мають тепер, де навчатися»,  – додає пані Оля.

P.s. Після такого відкриття переконалася в тому, що зміни в навчальних програмах успішно вносять. Тоді як у свідомості окремих людей ці зміни настають не так швидко. Адже ті, кому це було необхідно, так і залишилися непочутими.

Так і живемо.

Ярослава Дерев’янко

Фото Євгенії Калюжки

 

Залишити відгук