Інтерв'ю, Новини, Перша шпальта

Ольга Серебріян про любов до бібліотеки і Чернівців

30 вересня відзначають Всеукраїнський день бібліотек.

З нагоди цього свята ми вирішили поспілкуватися з провідною бібліотекаркою відділу краєзнавства Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка Ольгою Серебріян. Вона за час кар’єри працювала й інспекторкою бібліотек обласного управління культури, і вченою секретаркою, і заступницею директора бібліотеки.

Хто хоча б декілька разів мав нагоду навідуватися до краєзнавчого відділу, добре знає, що пані Ольга є справжньою професіоналкою своєї справи. Вона сучасна, ерудована фахівчиня та комунікабельна особистість. Крім того, Ольга Серебріян є засновницею клубу «Дебют-Читання», який відкриває нові імена в сучасній літературі.

 

Шлях до бібліотеки

Якщо відверто, то професія бібліотекарки – не мрія, а випадковість. Коли я навчалася у школі, профорієнтаційної роботи як такої, мабуть, і не було. Батьки мої були викладачами точних наук, тож я хотіла піти їхнім шляхом. Це було друге покоління педагогів у моїй родині. Однак рідні не підтримали мої наміри продовжити педагогічну  династію. Тож спонтанно обрала навчання у Київському державному інституті культури. До того часу книги я вже обожнювала, адже росла «за лаштунками школи» і дуже часто проводила час у бібліотеці.

Робота, яку люблю

Бібліотека для мене – це робота, яку я люблю. Це спілкування з людьми, літературою. Це постійний розвиток. Декілька років тому започатковували віртуальне обслуговування читачів. Створили блог «Магія Буковини». Щоб усі, кому цікаво, були ознайомлені з тим, що захопливого проводили в бібліотеці.

Звісно, є багато паперової, рутинної роботи, але вона потрібна. Наша бібліотека – центр краєзнавчої літератури. А відділ краєзнавства, зокрема, займається тим, щоб кожне важливе джерело інформації було збережене. Книги буковинських видавництв, література про Буковину, періодичні видання – це все унікальні джерела. Далеко не всі переведені на електронні носії. І, щоб надати доступ, швидко розшукати потрібне, працівники і створюють електронну базу даних (каталогу, краєзнавчої картотеки «Буковина») про всі публікації. Тобто кожну книгу, кожну газету ми детально вивчаємо на предмет актуальности і вносимо їх для подальшого вільного доступу, навіть віддаленого. Для цього на сайті бібліотеки є відповідні лінки. Варто лише не лінуватися, а навчитися користуватися електронним каталогом. Та це лише невеликий фрагмент краєзнавчої роботи відділу. У бібліотеці настільки є що робити, що 24 години замало. А про депресію не може бути й мови. Постійна зайнятість і улюблена робота не підпускає її ні на крок.

Місто-символ

Чернівці для мене – це місто-символ. Вперше приїхала сюди ще будучи студенткою. Я виросла в Центральній Україні, де такої архітектури немає. Тож місто надзвичайно вразило. Воно ніби винирнуло з казок Андерсена. І коли вже мова йшла про розподіл, я, звісно, обрала Чернівці. Вирішила тоді, що три роки відпрацювати після інституту – і мені буде досить для знайомства з містом, людьми. Але три роки давно закінчилися, а я донині закохана в Чернівці. Місто надзвичайно подобається, та дуже боляче, що воно постійно втрачає в аурі, атмосфері. Немає того пошанівку, що було раніше від попередніх поколінь. Дуже хочеться, щоб постійно зростала кількість художніх творів про Чернівці. Мені їх завжди буде мало. Це місто заслуговує на літературний пам’ятник. Чому би не гуляти таким казковим, багатим на історію, архітектуру містом героям майбутніх книг? Чому вони гуляють Києвом, Львовом, Одесою? Я навіть долучилася до видання двох книг автора, чернівчанина у минулому, що нині проживає в Ізраїлі, Юхима Думаніса. Він написав чудові книги, де Чернівці присутні нарівні з героєм.

«Дебют-читання»

Одним із наболілих питань сьогодні є нереалізованість творчих особистостей. Книговидання майже повністю лягло на плечі авторів. А це досить недешево. Наступним кроком є така ж нелегка справа з книгорозповсюдженням. Внаслідок чого талановитим авторам видатися складно. Ці та інші чинники свого часу спонукали створити клуб «Дебют-читання», якому у листопаді виповниться 5 років. Починаючи, я навіть не сподівалася на такий резонанс. Просто знала певне коло людей, хто має досить високий художній рівень літературної творчости. А на сьогодні нам доводиться обмежувати коло учасників клубу. Бо за браком часу не встигаємо надати можливість прочитати власні новинки всім. Надзвичайно цікаво бути практично під час дебютноно авторського прочитання, сприймати, як звучить авторський текст. Це особливий стан. Тому й прихильників у нашого клубу чимало. Використовуємо різні платформи PR: інтерв’ю на радіо, телебаченні, в пресі, видання альманаху, публікації у товстих журналах, місцевих ЗМІ. Є у нас і зарубіжні гості, які під час перебування у Чернівцях беруть участь у клубних зустрічах.

Як змінився читач?

Нові технології дуже змінили читача. Переважно відпала потреба ґрунтовно працювати з книгою. У студентів виробилися навички – швиденько прибігти, відзняти необхідну сторінку і побігти. Часто відчиняють двері й чутно: «А у вас є?», «А мені треба…» Тож пояснюємо, як працювати з каталогами, допомагаємо знаходити необхідну інформацію.

Раніше наповнення фондів бібліотек було ширшим і ґрунтовнішим. Забезпечували бібліотеки майже всією видавничою продукцією, яка виходила у видавництвах України. У період сесій часто були черги. Певні журнали передавали з рук у руки на один день чи ніч. Приходили й за новинками художньої літератури. Був престиж інтелектуального дотику до літератури. Зараз ми обмежені у передплаті періодики. Кількість журналів у видавництвах скорочується. Тиражі книг також не такі, як мали б бути. Крім того, бракує державного фінансування на видавництво необхідних книг.

Бібліотека майбутнього

Найперше це мають бути сучасні комфортні приміщення. І не тільки компетентні фахівці, але і доступ до всіх доступних джерел інформації. Має бути вільний простір, у якому людина формується як особистість. Важливо, щоб новинки видань надходили вчасно, а бібліотеки мали постійну можливість закуповувати щойно видані книги. Хотілося б, щоб досвід кращих бібліотек країни і світу мав умови для реалізації, а не викликав професійну заздрість. Також важливим є розуміння важливости професії бібліотекаря. Чому в світовій практиці професія бібліотекаря прирівнена до наукової роботи, а у нас – це зростаюча впевненість, що бібліотеки – компонент, що відмирає? Їхню непотрібність пов’язують із розвитком інформаційних технологій і методично вкладають у голови соціуму. Але ж у країнах із найвищим рівнем життя і розвитку науки бібліотеки продовжують розвиватися, їхні функції мають незаперечний статус і затребуваність. Тож над цим потрібно працювати на державному рівні.

Про мандри і книги

Дуже люблю бувати в нових містах. Хочу відвідати більше Україну. В Європі трохи побувала. А з мрій – це побачити Японію, Індію, Китай.

Щодо книг, то читати доводиться багато. Часом, навіть те, що відклала б, як звичайний читач. Але як бібліотекарка, маю орієнтуватися у літературному просторі.

Отримую задоволення від творчости учасників нашого клубу «Дебют-читання». Особливо коли слухаєш авторське прочитання, всі акценти розставляються, як пазли. Зокрема отримую задоволеня від колоритного слова Анатолія Томківа.

Подобається іронія Олександра Бойченка, гумор Маріанни Гончарової. Улюбленої однієї книги навіть не назву. На кожен період життя різні літературні уподобання. З юності, не буду оригінальною, полонив Екзюпері «Маленьким принцем» із його філософією буття. Потім був бум зарубіжної літератури, пізніше – поява раніше заборонених, обмежених видань Солженіцина, Булгакова, Довлатова та інших.

 

Альона Чорна

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі