4
Чернівчанин, письменник та культурний менеджер Андрій Тужиков у своїй колонці пише про мурал із зображенням Боба Марлі, який зіпсували за добу після його створення.
Фото Василя Забродського
Раптом, ви ще не в курсі – створений формацією «Академія містомалювання» стінопис з Бобом Марлі за рекордні строки був зіпсований. Час на його створення перевищив час його життя на чернівецькій стіні на вулиці Українській. Терпцю споглядати Боба у жителів толерантного краю вистачило всього на два дні. У своєму дописі блогер та письменник Сергій Воронцов вважає акт псування мистецькою дією. Зрештою, він правий. Рагульство та неповага до чужої праці – state-of-art варварства, сферичний зразок чернівецької реакції на мистецтво. Цікаво, що у цю саму ніч з колишньої «Української книги» вивозили австрійську цеглу. Як і попередня дія, це теж несвідомий акціонізм. Сьогодні зранку я спеціально проклав свій ранковий маршрут пробіжки так, аби впевнитися, що мурал все ж зіпсували. Прикро. Але сталося те, що мало статися. В одному з останніх інтерв’ю Андрій Любка, який майже щороку приїздить на MERIDIAN CZERNOWITZ, слушно зауважив про свої спостереження – Чернівці останніми роками значно здеградували. Чого можна очікувати після двічі перекинутих вазонів на Кобилянської та виявлених фекалій у кареті на тій самій вулиці? Що у Чернівцях відкриють нову виставкову залу контемпорарі-арту?
Деякі художники можуть закинути, що зіпсований стінопис не становив художньої цінності, не резонував з навколишнім ансамблем будинків, не рефлексував з соціокультурною спадщиною міста. І це слушні аргументи, бо одна справа – графіті у власному коворкінгу чи майстерні, інша – стінопис у спільному міському просторі. Але це не є виправданням акту вандалізму, бо ті, хто зіпсували мурал, навряд є художниками чи акціоністами. І радіти цьому псуванню – це зловтішання і випорскування жовчі. Замість цього мистецькій спільноті варто порефлексувати, чому відрив між ними й пересічними жителями міста настільки великий, що поки одні слухають вірші Пауля Целяна, інші випорожнюються в декоративну карету на вулиці, яку за легендами підмітали трояндам. Це місто as is, і ми мусимо його прийняти й працювати з матеріалом, який є. Сьогодні ми заслужили саме на такий мурал – чорний смайлик, який, посміхаючись, зловтішається зі спроби створити красиве.
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
