0
Чому чернівецькі адвокати могли те, чого не міг Медведчук.
Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.
Показ фільму про Василя Стуса (поки що для вузького кола у кінотеатрі «Чернівці») виявив цікавий нюанс — очікуваних публікою сцен із Медведчуком (який, як відомо, був «адвокатом» Стуса у процесі 1980 року) у фільмі таки нема. А в ЗМІ так довго товкли, що захистять авторський колектив, творчий задум від тиску. З цього всього випливає висновок не так про авторський колектив, як про те, що Медведчук був невід’ємною авторитетною частиною влади, яка пішла у квітні. Цю нахабну тезу, звісно, можна заперечувати досхочу. Любителів солодких міражів у нас багато. Але навіть дрібниці вказують, що останні два-три роки ми спостерігали боротьбу нанайських хлопчиків, коли мова йшла про владу та опозицію. Фактично йшлося про одне й те саме.
Втім, блог, як завжди, про чернівецьку історію. Історія для порівняння. Отже, адвокат Медведчук, який каже, що у вісімдесяті роки він і не міг захистити Стуса, навіть якби хотів, і… дві чернівецькі справи дисидентів вісімдесятих років, де також були адвокати. Але ті юристи захищали своїх підзахисних навіть у радянські часи, навіть у Чернівцях.
Перша адвокатка — це Неллі Немиринська, чиє фото нижче.
Неллі Яківна Немиринська
Вона не чернівчанка, а луганчанка, але захищала політичних в’язнів, зокрема у Чернівцях. У Садгірському районному суді, в Сокирянській колонії. У звичному прямому сенсі цього слова — захищала. З великою віддачею, з ризиком для себе, з наріканнями від влади. Вона пам’ятає наших чернівецьких суддів, наших прокурорів, хто що сказав. Пам’ятає всі драми, які були нецікаві нам тоді і нецікаві й зараз. Її промови – типові адвокатські. Гарячі, фахові, безстрашні. Чудом вони залишилися, їх можна почитати. В тих промовах, наприклад, Немиринська абсолютно впевнено заперечувала, що знаменитий «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина містить наклепи на радянський лад. Вона просила спростувати не книгу, не автора, а описані факти. Такої об’єктивности подекуди не вистачає і зараз, коли вже звикають заперечувати постать, газету, телеканал, а не факти, які вони подають. Ми знову стали радянськими. Не в ідеології, а в сутності. У підході. Немиринська дозволяла собі звичайну нормальність у політичних справах. І це було дивом.
Неллі Немиринська вважала своїм обов’язком захищати дисидентів, тому що її батьки свого часу стали жертвами політичних репресій у сталінський період. Для нас цікаво, що з великими труднощами, але все ж її діяльність була можливою. Вона не могла перемогти на процесах, але, безумовно, це була надзвичайно важлива підтримка для підзахисних. Цікаво, що певною мірою вона навіть зустрічала розуміння колег-юристів. Її вже подекуди розуміли. Вона це описує.
Один із підзахисних Немиринскої Йосиф Зісельс
Промови Немиринської щодо чернівецьких справ (де вона захищала Йосифа Зісельса) — унікальні документи у сенсі передачі атмосфери тих часів, дуже важливих нюансів. І вони заслуговують і на републікацію (звісно, не у статті), і на окрему велику розповідь. Та мені хотілося розповісти не тільки про цю незвичайну пасіонарну постать. А про звичайну чернівецьку адвокатку Галину Козорєзову. Вона не шукала ображених владою, не була опонентом влади, а просто працювала адвокаткою. Думаю, багато хто навіть знає і пам’ятає її.
Якось мені пощастило натрапити в архіві на справу Якова Розенберга (1984-1985 рр). Це був (він живий) звичайний радянський «технар», типовий чернівчанин тих часів. Він дружив із людьми дисидентських поглядів. Його звинуватили у наклепництві на радянський лад. Захищала його згадана адвокатка Першотравневої юридичної консультації Козорєзова. І коли я погортав справу, то був здивований, що, попри стереотипи про можливе й неможливе, це був справжній захист. Вона поставилася до ситуації, як до звичайної справи. Ніякого страху. Це були часи Черненка, густо консервативні, коли у партії відновили сталініста Молотова (який із Ріббентропом порішав), він примудрився дожити до слушної нагоди.
Фото Розенберга з судової справи
Не дуже вдячна справа у короткому форматі статті переказувати нюанси цієї історії, я просто наприкінці тексту подам касацію Козорєзової на вирок суду. З неї багато чого зрозуміло. І це унікальний документ. В адвокатській касації ми бачимо і стурбованість долею молодої людини, й адвокатську вправність, і знання кнопок, на які треба тиснути, і, свого роду, сміливість (до речі, погляди Козорєзової були справді лівими, і вона брала участь у громадському житті Чернівців уже після 1991 року як діячка лівих поглядів).
Саджали і реабілітували одні й ті самі люди, гвинти системи. Як от старший радник юстиції Куреляк, який спочатку посадив, потім довів невинуватість. Гвинти намагаються жити без почуттів
Так що Медведчук, звісно, дещо лукавить, що неможливо було. Ось одразу два приклади з історії маленького міста Чернівців, що захищати тією чи іншою мірою було можливим. Тож, якщо говорити словами Бродського «Если выпало в империи родиться, лучше жить в глухой провинции…» Тут принаймні адвокати не заробляють на клієнтах стартовий капітал для входу у політичну систему. Але кар’єри так не зробиш, як та ж Немиринська чи Козорєзова. Системі потрібні докази, в будь-які часи, радянські-не радянські, часто немає значення.
Звісно, є дуже потужний контраргумент для подібних історій зі Стусом – «а хто ми такі, щоб судити?» Справді, я теж так думаю. Та спадає ще одна думка: «А хто ми такі, щоб пробачати?» Наше право пробачати таке ж ефемерне, як судити. Мало хто думає про це. І на чому воно ґрунтується, це право пробачати, на широті душевній чи на подібності гнилі? Це ж теж цікаво.
Цікаво все ж обговорити успіх колишнього адвоката Стуса. Він став знаменитістю, отримав успіх. А чи знали ви, наприклад, про цю ж Немиринську, яка справді захищала? Чи цікавилися б новинами про неї? Не будемо лукавити… Наші справжні пріоритети — успіх, гроші, відсутність проблем, вплив, влада, добре місце у системі. Все, що є у Медведчука, ми хотіли б мати, і ми майже ніколи не хочемо мати того, що було у Немиринської… Ні тоді не хотіли б, ні зараз…
Тож чи вигідно захищати Стуса? Думай-те…
Касаційна скарга адвоката Галини Козорєзової
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
