Астрологи, віщуни й експерти незалежності

1991 рік у Чернівцях. Хто про що здогадувався.

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.

Позавчора українці відзначали День Незалежності. Указ, який прийняла Верховна Рада 24 серпня 1991 року, розпочинався словами «Виходячи з небезпеки, яка нависла була над Україною у звязку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,…»  Вражає сам перехід від трьох днів (19-21 серпня) тоталітаризму до офіційного проголошення Незалежності України 24 серпня. Якийсь неймовірний діапазон у такий стислий термін. Раптом радянське повернулося, як спалах, як дурне прощання, і… зникло остаточно.

З цього приводу хотілося б відзначити декілька цікавих моментів. Як завжди, візьмемо не надто заяложений ракурс. Дуже цікаво читати прогнози того часу. І від різного роду шарлатанів, і від просто експертів.

У квітні 1991 року відомий астролог-аферист Павло Глоба (за сумісництвом ліпший друг журналіста Дмитра Гордона) розродився прогнозом, який поспішно передрукувала газета «Молодь України».

…із 1991 року країну очікує страхіття, пік якого припадає на червень-липень. 29 липня відбудеться сонячне затемнення. Горбачова замінить диктатор типу Полозкова. Диктатура триватиме два з половиною роки. 1994 – повалення диктатора, який буде останнім партійним лідером, що стоятиме біля керма нашої держави. Це стане смертю марксизму. Прийдуть нові люди зі свіжими ідеями. 1994-1997 роки період спокою. Із 1997 розквіт правління лідера нової формації. Може, й доживемо».

(«Молодь України» 18 квітня 1991 року. № 75)

Якщо зважити на те, що сталося далі, можна з великою ймовірністю сказати, що аферист Глоба був знайомий не так із зірками на небі, як із КДБ (на той час). Приблизно точно названий час путчу, який йому просто повідомили його «друзі», але водночас фаталістично стверджується, що путч переможе. І рипатися не варто. Так «зірки» сказали. На погонах.

Це насправді цікавий приклад маніпуляції, зондування настроїв, навіювання. Послання: не чиніть спротиву, ви програєте, це все — зірки. Загалом увесь «чаклунський» і «ворожбитський» бізнес стоїть зазвичай на службі (під дахом) різноманітних розвідок і служб безпеки (тож не дивно, що й сам Гордон, який тривалий час займався цим бізнесом, протягував зараз у політику саме колишнього голову СБУ).

Екс-відомий віщун Павло Глоба неодноразово робив прогнози щодо українських подій, і завжди маніпулятивно

Вул. О. Кобилянської, біля собору отримала у дев’яностому назву Гайд-парк, тут вивішували політичні оголошення і обговорювали політичне життя. Фейсбуку не було.)) Фото з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею

Гайд парк у Чернівцях. Фото з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею    

Може, вже дізналися трохи цікавого. І недаремно натиснули посилання.

Звісно, правильніше користуватися звичайними експертними оцінками незацікавлених експертів. Журналістика у 1991 році не була такою партійною, як нині (зараз часто її мета зводиться до обгавкування супротивників). У травні 1991 року газета «Молодий буковинець» провела опитування місцевих експертів щодо можливості військового перевороту у СРСР. Троє них відомі у Чернівцях і зараз. Цитата («Молодий буковинець», 18 травня 1991 року)

«Олег Панчук, голова крайової органі­зації Руху: — Звичайно, це можливо, якщо консервативний партійно-мілітаристський апарат вирішить скоїти ще один кривавий злочин проти власного народу.

Олег Хавич, голова обласної філії Спіл­ки українських студентів: Так. Не можу назвати конкретної дати його початку, але досить погортати газети, щоб зро­зуміти фатальну можливість впровадження військового стану.

Ігор Павлюк, другій секретар обкому ЛКСМУ (МДС): Не вірю. Відверто ка­жучи, я навіть не готовий до відповіді на таке запитання. І не розумію, чим воно викликане. Не беру до уваги чуток. Не бачу умов для запровадження військо­вого стану.

Анатолій Федоренко, другий секретар обкому КЗПУ: Абсолютно не вірю. У нас нема підстав для цього. Думаю, що комусь вигідно нагнітати напруженість, щоб відво­лікати народ від вирішення економічних питань. Взагалі вважаю, що так звана військова загроза — чергова гра лозунгів.* І у нове гасло надзвичайного стану, повторюю, не вірю. У нас для цього нема соціальних умов.

Ігор Буркут, заступник голови облас­ної організації ДемПУ: — Повністю виклю­чити цю небезпеку неможливо».

Як поставити правильні запитання до цієї цитати, щоб відчути ази аналітики. Поставимо його так: чому чернівецький студент Хавич знав, чернівецький викладач Панчук — так само, а Президент СРСР Горбачов не знав?

У Чернівцях вийшла колись книга «Буковина. Рік 1991», яку упорядкували члени товариства «Просвіта», доволі інформативна, вона є дайджестом публікацій того часу. Багато цікавих нюансів. Оскільки сам я був у той час далекий від політики, кількість людей, які виступали із зовсім нерадянською правдою, іншим сформованим світоглядом мене здивувала. Щоправда, і відзначив своєрідну наївність деяких діячів, які відчували, що треба вчасно прихилитися до сосків історії, щоб не пропустити успіх. І так і виходило. Розрахунок спрацьовував. Для себе ж зробив висновок у дусі Еклезіясту, що насправді на все свій час і випадок. І це головний чинник. Люди, які колись прагли державности більше життя, так і не отримали її. А ті, хто був більш конформістським, гнучким, не таким рішучим, жили десь не метою, а своїм життям, отримали такий шанс.

Карикатура з газети «Час» (1991 рік) опублікована за тиждень ДО путча

Троллінговий заголовок газети «Час» через тиждень після путчу

 

Фото з газети «Чернівці»

Ми ж розвинемо наш невеличкий парад тодішніх прогнозів і відчуттів, який продовжився вже після отримання незалежности. Цікавий уривок зі статті Володимира Старика, який тоді часто виступав як публіцист. («Час», вересень 1991 року):

«Народ зачудовано спостерігає за цим. Біда, що ми стаємо свідками зародження нової масонської ложі комуністичної, а вона, безсумнівно, перевершить потугою і Західну, і Східну масонські ложі. Взаємної підтримки своїх членів а це головне завдання масонства комуністи навчилися вже давно, але дуже сумнівно, що свої впливи і владу вони скеровуватимуть на скріплення самостійності української держави. Однак певно, наш час є дуже цікавим і наші нащадки напевно заздритимуть нам».

Спостереження, звісно, цікаве і точне. Хоча час показав, що, на жаль чи на щастя, головне все ж не так декларована партійність чи позапартійність, як прагнення до позитивної діяльности… не тільки на свою користь.

Мене ж найбільше вразило, що на тлі тодішнього вирування політичних емоцій, ще живого відчуття, що всі інакодумці могли стати жертвами того ж ГКЧП, провідні діячі демократичного спрямування. О. Панчук, Т. Кияк та інші щосили закликали до чіткої відповідности закону, до рівности прав, до припинення пошуку відьом. Хоча це йшло всупереч настроям багатьох людей. Але це дарувало суспільству найцінніше: безконфліктність. Вірність рівності і закону загалом дарує безконфліктність, а зрада рівності і закону дарує розкол, і це обов’язковий подарунок. Хоча таку-сяку люстрацію, мабуть, можна було провести.

На цій вірності закону наполягали навіть у дрібницях. Як-от у випадку з прапором. Цитата О. Панчука (газета «Час», серпень 1991 рік):

«Зараз почався своєрідний перехідний пе­ріод, коли тоталітарна більшовицька диктатура, що ґрунтувалася на «танковій демок­ратії», по суті, знищена. Та постає нова не­безпека з боку тих верств, які завжди з пере­можцями. Мені довелося в неділю заспокою­вати людей, натовп яких вимагав негайного підняття національного прапора на ратуші.

Чи не краще було б почекати кілька днів, щоб міська Рада це ухвалила? Ні, вимагали найактивніші борці за нашу символіку, треба вже, в цю мить. І я вдивлявся в їх обличчя і щось не бачив серед них дійсно відданих членів Руху, які і чергують ночами біля обкому, завжди приходять на мітинги, в будь- яку хвилину готові допомогти, ніколи не відмовляються бути агітаторами. Тож остерігаймося незважених людей, може й чесних, але не далекоглядних. Покажімо простим людям, багато з яких і досі бояться прийти на наш мітинг (бо там, мовляв, «бандерівці б’ють всіх підряд»), що ми — дійсно демокра­ти, поважаємо закон, не порушуємо його, як це не раз робила влада за комуністичною командою. Ми мусимо спокійно перекону­вати».

Демонтаж пам’ятника Леніна на Центральній площі Чернівців. Фото В. Гоманюка

Політики, звісно, видавали найбільш райдужні прогнози. Тим не менш Василь Кожелянко з виборчих зборів крайового Руху пише, що не переконання, а сам стиль багатьох членів — комуністичний, і все ж озвучує найбільш оптимістичний прогноз тих часів:

  «… виступив М. Якови­на, який повторив відому форму­лу Івана Драча — яку Україну ми маємо збудувати. — державу, у якій росіяни жили б краще, як у Москві чи Санкт-Петер­бурзі, румуни краще, ніж у Кишнневі чи Бухаресті, євреї кра­ще, ніж у Єрусалимі, а укра­їнці краще, ніж у Торонті.

Новообраний голова крайо­вого Руху (О. Панчук) говорив про проект Закону України про громадян­ство. Це дуже важливий закон і від того в якому вигляді йо­го приймуть, залежатиме — стануть люди інших національ­ностей в Україні «вільними людьми у вільній державі», чи почнуть формувати п’яту коло­ну в різних інтерфронтах І ко­мітетах порятунку».

Справджуються, як правило, найбільш несподівані фантастичні прогнози. Тому передбачення, що ми будемо жити краще, ніж у Торонто, мені здається перспективним. Біда, що справджуються вони досить не скоро, і щоб побачити це, доводиться прожити років сто. Не у всіх це виходить.

Але прокинутися вільними, принаймні від страху, тоді вийшло.

 

Залишити відгук

Залишити відгук