Геном Жебрака. Фото

У Чернівцях збільшилася кількість жебраків, зокрема людей ромської національності.

Минулого тижня на вулицях Чернівців містяни помітили більше жебраків. Серед них люди літнього віку, роми та люди з інвалідністю. «Шпальта» дізналася, хто вони та що змушує їх щодня просити милостиню на вулицях міста.

Яков

Зустрічаю біля автовокзалу 71-річного дідуся Якова. Він заробляє собі на життя тим, що просить гроші у водіїв на проїжджій частині. Дідусь пересувається на милицях. На шиї у Якова висить коробка, акуратно обклеєна іконами. Тихим голосом, майже пошепки, він розповідає свою історію, звідки і як потрапив у місто.

– Чернігівська область, місто Прилуки, у нас там табачна фабрика є.
– Як ви з Чернігівської області потрапили у Чернівці?
– Потягами катався.
– Коли приїхали?
– Давненько, років 6 тому.

Дідусь розповідає, що пенсії не отримує. Каже, коли переїхав сюди, так і перестали давати. Документів не має – загубив. Тому і доводиться просити у людей гроші. Робочий день у Якова починається о 8 ранку, а о 16:00 – уже додому. По допомогу у соціальні служби не звертався. Комунальні послуги оплачують сусіди.

– Ви у Чернівцях сам?
– Сам. Город Іваново, там два брата. В одного мати – рідна сестра моєї матері, а в другого батько – брат моєї матері.
Рідна сестра моєї матері в Ленінграді. Якщо б телефон був, ми б соідінялися, ви до мене, я до вас. Але нема за що куплять телефон, а вони дорогі.
– Коли у вас день народження?
– Оце в ноябрі буде 72, знаєте коли? Пєрвого ноября.

Яков не єдиний у місті жебрак. Таких десятки, а, можливо, й сотні. Точної цифри немає, адже підрахунку ніхто не веде.

Ілена 

Як вас звати?
– Ілена, Іленка, —  
лагідно промовляє бабуся.

Зустрів її випадково на вулиці Героїв Майдану. Іленка розповідає, що буває тут не завжди. Живе у селі за Чернівцями. Каже, що попросила сусіда, аби відвіз її у місто, а на вечір іде на потяг.

У вас проблеми зі здоров’ям, ви на милицях. Як доходите до вокзалу?
– Та он, ведуть мене люди на поїзд.

Збирає собі на лікування, хоч і не знає, яка сума їй потрібна. І сама до себе каже: «Не знаю, звідки знати».

– Нікуда не зверталася, куда я знаю, де йти? А оце пару рублів, шоби мала на хліб і на молочко. Я не каждий день тут, я не бомжую, я гроші не п’ю, чути від мене горілки? Боже борони! Ось хліб мені жінка дала, водичку дала мені.

– У вас хтось є?
– Немає нікого, я поховала троє синів.

Окрім людей, із якими мені вдалося поспілкуватися, на вулицях міста жебракують ще багато ромів. Серед них чимало молодих дівчат, які гуляють центром Чернівців та випрошують гроші у перехожих, роблять їм недоречні зауваження і заглядають у чашки й стакани відвідувачів кав’ярень чи ресторанів.

Цигани або роми

Одна справа – люди літнього віку, інша – так звані цигани або роми. Їх у місті не менше, і вони всюди. Біля проїжджих частин, воріт церкви, на ринках. Стиль життя та цінності ромської спільноти часто не збігаються з іншими. Хто співає поміж людей пісень, хтось ходить по вулиці Ольги Кобилянської, на ринку і безцеремонно з пакетом в руках лізе на груди. Все це обурює містян.

Місцева жінка ромської національності жебракує біля парку імені Тараса Шевченка. Вона не порушує правил дорожнього руху, адже стоїть на «острівку безпеки». Розповідає, що тиждень тому приїхала з Закарпаття і збирає гроші на пенсійний фонд, оскільки в Чернівцях людям з інвалідністю ніхто не допомагає.

Як і всі, з ким довелося зіштовхнутися, по допомогу вона не зверталася. Білки її очей червоні, чи то від недосипання, чи то від вживання алкоголю. На запитання, хто вона, відповідає: «циганка».

Аби дізнатися, як на проблеми реагує міська влада та поліція, ми звернулися до них за коментарями.

Заступник міського голови Володимир Середюк розповідає, що відповідно до законодавства, не визначено порушення закону як жебрацтво, якщо ним не займаються неповнолітні.

«На жаль, ми обмежені в законодавстві щодо роботи. Якщо ним або адмінкодексом буде визначено на рівні держави накладання штрафних санкцій за жебрацтво, тоді ми зможемо внести відповідні зміни до діяльності управління з благоустрою. Але наразі у нас немає таких підстав і можливостей», — пояснює пан Володимир.

Буква Закону

Прессекретарка патрульної поліції у Чернівцях Юля Замерзляк розповідає, що відповідальності за жебракування згідно з законом немає. Вона є лише тоді, коли людину примушують, втягують у когорту прохачів.

«Є відповідна стаття, яка передбачає адміністративне правопорушення, але для цього повинні бути докази, зокрема заява від людини. Можна викликати поліцію, тільки якщо там є діти з дорослими. Тоді ж приїдуть представники ювінальної превенції, так само викличуть слідчо оперативну групу, які будуть розбиратися щодо суті справи. Закликаємо громадян реагувати на такі випадки. Якщо це діти, тоді можна викликати поліцію, а якщо просто дорослі люди, то вони мають право на це, закон не забороняє», — підсумовує вона.

У поліції кажуть, що немає спеціальних місць чи ресурсів, щоб допомогти людям вулиць. Патрульна поліція Чернівців окремо співпрацює з громадськими активістами та організаціями, котрі займаються з людьми літнього віку, матерями і дітьми, які страждають від домашнього насильства, та безпритульними собаками.

«Було звернення на лінію «102». Приїхали на вулицю Кобилянської, де чоловік жалівся, що дівчата ромської зовнішності заважають їм відпочивати. Вони навіть поцупили тарілку з шашликом. Тож потрібно дати кваліфікацію як крадіжку. Від написання заяви чоловік утримався. Потрібно було на місці викликати слідчо  оперативну групу, а це просто завдавало йому зайвого клопоту, тому і відмовився», — розповідає пані Юлія.

Щодо людей з інвалідністю, які просять милостиню на проїжджій частині, то за це є відповідальність, каже прессекретарка Патрульної поліції у Чернівецькій області. Адже вони порушують правила дорожнього руху. Штраф – 51 гривня або письмове попередження.

«Якщо там буде патруль, то скажуть, щоб людина відійшла, але поліціянти не можуть постійно там стояти, відповідно — це такий безперервний цикл», — каже пані Юлія.

За її словами, насильно ніхто не може забрати людину, хіба що вона здійснює непокору поліції.

«Наприклад, поліціянти кажуть йому: «Зійди з проїжджої частини», а він далі ходить. У такому випадку його завезуть у відділ. Потримають дві години і відпустять», — підсумовує Юлія Замерзляк.

Жебрацтво як паразитарне явище на території України

Жебрацтво обумовлене соціально -економічним становищем у країні: високий відсоток безробіття, дуже низький дохід і якість життя населення, каже викладачка Буковинського державного медичного університету, психологиня Наталя Гринько.

«Жебрацтво буває двох типів: перший — із необхідності, через те, що немає роботи, це форма паразитування. Другий — це бізнес або корупція. Таке паразитарне явище на території України найбільш помітне серед дітей і підлітків», — пояснює вона.

За її словами, маючи високий рівень доходу, якості життя, це явище є і буде, навіть у високорозвинутих країнах.

«Завжди є відсоток людей, які довіряють, щирі та відкриті до обману. Схильні до паразитування типи є з народження, тому що в їхній природі так звана лінь і неробство. Їхній розум працює у напрямку хитрощів, щоб спростити собі життя і не докладати зусиль», — розповідає пані Наталя.

Аби якось запобігти, потрібно адміністративно врегулювати питання, продовжує фахівчиня. Адже держава повинна реагувати і не закривати на це очі.

«З психологічної точки зору запобігти можна. Це робота з неблагополучними сім’ями, молодими матерями, котрі залишилися самі тощо. Це питання буде завжди, просто залежить, у якому масштабі, і, на жаль, це показник якості життя в державі. Якщо є такі люди на вулицях — це говорить про те, яка ситуація в країні» зазначає Наталя Гринько.

Як дають, то бери

Психологиня каже, якщо ви дійсно хочете допомогти людині, потрібно не надавати кінцеву мету їхнього бажання — гроші або коштовності. Краще звернутися до організацій, які якимось чином можуть цю ситуацію покращити.

«Це як «ведмежа послуга». Людина не прагнутиме вирішити цю проблему, натомість вона звикне до простих заохочувань, і таким чином у неї може виробитися маніпулятивна поведінка, навіть якщо вона не в її природі. Ми завжди схильні все спрощувати і йти легшим шляхом», — пояснює пані Наталя.

Допомога — це завжди індивідуально, підхід завжди повинен бути особливим, підсумовує вона.

Як церква ставиться до проблеми жебрацтва

Із питанням жебрацтва нерозривно пов’язані милостиня та милосердя. Розглядати проблему жебрацтва без цих понять є помилковим, каже заступник декана ФБФ УКУ отець Олексій Завада.

«Давати милостиню та чинити милосердя є доброю християнською практикою, до цього церква радо заохочує і вітає. Згадки про жебрацтво, про милостиню, а тим паче про милосердя неодноразово знайдемо у Святому Письмі і в Новому Завіті зокрема. В історії церкви бачимо приклади, коли на основі жебрацтва поставали окремі монаші (жебручі) спільноти (ордени), наприклад францисканці, домініканці у 13 ст. та ін., які свідомо відмовлялися від будь-якої власності, вели своє життя лише на основі милостині, і весь свій час приділяли євангельській проповіді та служінню. Церква загалом від початків свого заснування і донині живе за рахунок пожертв, милостині», – розповідає він.

Водночас, за словами отця, варто глянути і на інші аспекти, пов’язані з практикою жебрацтва. Не завжди ми можемо розуміти причину, яка призвела людину до жебрацтва.

«Якщо жебракує людина з інвалідністю, то доволі очевидним є те, що вона не може сама заробити собі на прожиття, а тому не знаходить іншого рішення, як жебракувати. Складніше зрозуміти, чому людина, здорова на перший погляд, просить милостиню. Треба прийняти те, що цього ми достеменно ніколи не будемо знати. На жаль, ми нерідко зіштовхуємося з певними формами жебрацтва, які носять шахрайський, оманливий та злочинний характер», – продовжує він.

Отець Олексій каже, що некорисною і шкідливою є милостиня, вчинена до людини, яка витрачає пожертвувані кошти на алкоголь, наркотики чи на будь-яку іншу залежність. Так само, як і пожертва, подана людині, яка жебракує, з лінощів. Адже тут мотивом жебрацтва є бажання нічого не робити.

«У поданні милостині є два аспекти: чому я даю її та чому інший її просить? На жаль, живемо у час, коли з багатьох боків суспільного життя довіру людини використовують, тому треба перевіряти, чи нас не обманюють. Хочете дати милостиню, дайте її тому, хто, як ви впевнені, цього дійсно потребує».  

За словами отця, церква пропонує зрозумілу форму підтримки людей за парафіями. Якщо хтось у скруті, то в такому разі можна організувати збірку на парафії. Окрім цього, тепер є доволі багато інформаційних, гідних довіри платформ, де люди самі подають банківські реквізити з проханням про фінансову допомогу, переважно на лікування рідних. У такому випадку допомогу можна перевести на рахунок безпосередньо родині, яка її потребує. Водночас підтвердити те, що комусь дійсно треба допомоги, можуть наші знайомі, колеги, друзі.

«Яку пораду можна дати назагал: давати милостиню та чинити милосердя є доброю християнською практикою; коли даємо милостиню, то варто відповісти собі на запитання, чому ми її даємо; слід не дозволити себе обманювати, не дати собою маніпулювати, варто перевіряти; якщо хтось хоче дати милостиню, то зараз є доволі багато можливостей адресної допомоги дійсно нужденним людям. Милостиню не можна вимагати, вона базується лише на добровільному бажанні особи комусь допомогти».

Бідність змушує людей шукати винних. Безсумнівно, жебрацтво як явище не зникне, проте допомогти його зменшити цілком можливо.

 

Богдан Граб 

Залишити відгук

Залишити відгук