Гіперлуп до Садгори і чернівецьке Хюгге від Сергія Осачука та Миколи Салагора

«Антикварні нариси» – одна з небагатьох книг, яка розкриває перед нами чудові передмістя Чернівців.

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.

Книги часто будувати важче, складніше, ніж будинки. Багато кімнат, фасад, задній двір, чорний хід, скелети у шафі є й у книгах. Ми проходимо Чернівцями, милуємося будинками. Але книгами, з яких збудовані Чернівці, ми не так уже й милуємося. Хоча подекуди вони навіть красивіші, змістовніші.

Гадаю, цікаво було б час від часу згадувати, з яких книг збудовані Чернівці. Наприклад, чудові автобіографічні нариси барона фон Реццорі (багато нюансів тексту не завжди зрозумілі сучасному читачеві, їх треба розкривати) чи спогади дисидента Йосипа Зісельса про Чернівці радянські, чи Святослава Бакіса, чи якісь призабуті чернівецькі легенди журналіста Івана Сосновського, які залишилися в Чернівцях в одному примірнику. Чи ще більш екзотичні легенди, що вийшли у тридцяті роки минулого століття за підписом А.О.Е., де автор вирішив перетворити Чернівці на місце для містичного трилеру, схожого на гоголівські оповідки. Сьогодні, правда, хотілося розпочати з того, щоб представити книгу відносно нову. Це «Антикварні нариси» (автори Сергій Осачук, Микола Салагор), про презентацію якої не так давно повідомляла «Шпальта».

Це 28 есеїв, нарисів про історію Чернівців, які місять унікальні тексти з чернівецьких газет. І сотні ілюстрацій та фото артефактів з історії нашого міста. Чому її варто відзначити? Один із авторів – Сергій Осачук – на сьогодні, мабуть, кращий знавець історії Чернівців. Звісно, є ще чудові фахівці, краєзнавці, але їхній інтерес достатньо вузький – науковий. Ані про пляжі, ні про сороміцькі карикатури, ні про життя передмість чернівецьких ви у монографіях не почитаєте. Та й у статтях часто-густо повідомлять якісь точні, але занадто сухі факти. Це ж книга зовсім іншого ґатунку. Автор ілюстративної частини видання Микола Салагор, мабуть, найбільш ревний колекціонер різноманітних артефактів історії Буковини. Тобто, вийшло поєднання топових (у галузі історії) особистостей під однією обкладинкою.

З одного боку, спочатку здається, що ця книга – це така інтерпретація чернівецького тодішнього Хюгге. Як відомо, Хюгге – це мистецтво жити, творити затишок, комфорт, видобути іскру задоволення з життя. Чернівецькі пляжі, гумористичні журнали, преса, кав’ярні, ошатні вулиці і парки – все це треба було створити на краю імперії, щоб життя у місті заграло барвами. «Я хотів би померти солодко і без страждань, як муха у келиху крюшону», – іронічно зауважив один чернівецький поет. З іншого боку, це не тільки про насолоду – це одна з небагатьох книг, яка розкриває перед нами чудові передмістя Чернівців: Клокучку, Горече, Рошу, Цецино, Садгору. І це її особлива родзинка. Крім цього, є географія часу. У книзі декілька нарисів, присвячених датам, які змінили життя Буковини і Європи (1848 р., 1918р. тощо). Але про них не так уже й згадують.

Чому все ж справді смачно? Тексти, автентичні тексти зі старої преси (що містяться у нарисах) обрані з особливим смаком, задоволенням. М’ясо часу. Щоб висмикнути ці перлини з подекуди нудного газетного силосу, треба відчувати нюанси.

Тому, вже представивши декілька фотоілюстрацій з книги «Анткиварні нариси», хотілося б презентувати витяги з, на мою думку, бомбового тексту авторства Якоба Флінкера (головного лікаря Чернівців на початку двадцятого століття). Його для книги переклав Сергій Осачук. Стає очевидно, що Флінкер уявляв чернівчан із дещо іншими орієнтирами і масштабом мислення: такими, щоб займалися не консервацією минулого, а побудовою майбутнього. Не відчували себе провінціалами. Займалися не так охороною, як побудовою спадщини. Мені цей підхід здається єдиним можливим успішним. Отже, текст нашого предка Флінкера сторічної давнини, який закликав нас бути трохи сучаснішими:

«Чернівці у 2010 р. Який вигляд матимуть Чернівці? Якщо ми віримо у головний постулат про те, що ми йдемо вперед, а не назад, якщо врахувати, що наше місто скоро отримає водогін і каналізацію, а також електричне освітлення – який же воно матиме вигляд у 2010 р.? Отож, читайте, що дух провидця вам оголошує.

5-та година ранку, 10 травня 2010 р. Будинки Ґраубарта та Бека позаду ратуші зникли, і вона стоїть окремо. Вишукані фонтани вихлюпують збагачену та чисту воду в гарних, оздоблених історичними фігурами басейнах, які оточені чудовими та пахучими рослинами. У місті ще панує тиша та спокій – вулиці були розширені – старі будинки на площі Ринок (тепер Центральна) зникли, палац біля палацу рядами виглядають з усіх прилеглих до площі Ринок вулиць, колії покривають широкі вулиці. Теперішня площа Елізабети (тепер Театральна) складається із суцільних скляних споруд. В одній із них розміщений величезний басейн, у якому плавають живі риби. Між цими спорудами розкинулися квіткові клумби та пахучі сади. Дахи скляних споруд зроблені з алюмінію і виблискують на сонці. Все активнішими стають справи мешканців нашого міста. Годинник уже пробив 8-му ранку, молодь поспішає до старої й поважної гімназії, а всі решта прямують до площі Австрії (тепер Соборна). Який чудовий вигляд!

Посередині площі, яка була перетворена у парк, стоїть фонтан – справжній шедевр пластичного мистецтва. Будинки, що розташовані на площі, збудовані за найсучаснішим принципом, елегантні та гарно оздоблені, кожен із них має вишукані вежі з алюмінію. Лише один історичний пам’ятник залишився стояти у тихому благоговінні – старий будинок кримінального суду (в’язниця), нагадуючи, що закон і справедливість у всі часи повинні бути фундаментом людства. Що бачить моє око – о, чудова спорудо, о, чудо цього тисячоліття! З найвищого місця вулиці Нагірної починається міст, який простягнувся до вершини гори Цецино – величезні колони підпирають його. Весело курсують по ньому електричні потяги туди й сюди, тисячі людей вирушають піднесено з міста. Дорога простяглася на 5 кілометрів. Я зайшов у один із вагончиків і за декілька хвилин уже був на вершині гори. На горі – рядами вілли у гарному сільському стилі. Там пульсує жваве життя, працюють чудові ресторани, грають музичні капели – на будь-який вишуканий смак. Свіже лісове повітря, прекрасний краєвид на всі боки викликають загальне захоплення у відвідувачів. З гори Цецино на місто відкривається чудова панорама з ландшафтом дахів та веж, що виблискують на сонці. Всіх відвідувачів дуже тішить винахід, якого ще не знали минулого тисячоліття. Це, власне, маленькі будиночки з оптичними апаратами та телефонним обладнанням у них, тому можна за їхньою допомогою спілкуватися з усіма населеними пунктами, які видно з гори. Власне, людей у них можна не лише побачити, але й розмовляти з ними.

Було добре видно місцевість навколо Мамаївців. На Пруті причалювали декілька пароплавів, із яких виходили пасажири і пересідали на фунікулер у Ревні, щоб піднятися на Цецино. Звичайно ж, і цей підйомник збудований за допомогою електрики, яку в минулому тисячолітті лише віднайшли, але ще не до кінця збагнули її кінцеве призначення. З Цецино я спустився фунікулером на Ревну і доплив пароплавом до Чернівців. (…)

Руська вулиця поєднується з Винною горою мостом, чудовим творінням у мініатюрі того описаного мосту, який веде на Цецино. Що мене найбільше здивувало – куполи більшості церков, синагог були зі скла. І, як мені повідомив хлопчик, котрому я видався незвичним у своєму одязі, що всі вони у вечірній час у суботні та недільні дні освітлені електрикою і запрошують людей до молитви. З Винної гори я спустився до вулиці Руської – які зміни! Вулиця розширена та гарно викладена бруківкою, будинки споруджені у легкому і гармонійному стилі, дахи з алюмінію, руська церква – це велична споруда, яка тішить око. Моя душа наповнилася гордістю, і я пішов далі, щоб побачити соціальні відносини у місті. Боротьба за існування припинилася, мудрі державні установи дбають про те, щоб життя громадян полегшувалося. Що стосується гігієни та санітарних умов, то прогрес загальної народної освіти підняв рівень знань і профілактичних навичок, які викладають як обов’язкові предмети навчання у школі: здорове харчування, основи знань про здоров’я – отож, кожен може захиститися від хвороб. Тому їх суттєво поменшало, особливо спадкових та психічних захворювань у всіх їхніх масштабах та формах.

(…)

Місто настільки розширилося, що сягає аж села Чагра, так що його можна вважати передмістям Чернівців. Узагалі його розбудували більше у південному напрямку. Вже розрізняють Старі та Нові Чернівці. Що стосується Народного парку, то він має зимове відділення. Там стоять скляні стіни, які влітку штучні механізми втоплюють у землю, а взимку чи вже пізньої осені вони піднімаються й утворюють великі скляні павільйони, в яких зелені насадження квітнуть, як у Південній Італії.

З вулиці Білої на височину Габсбурґів веде серпантинна доріжка. У цьому тисячолітті підніматися пішки вже не є необхідністю, але кожен, хто хоче ходити, може це робити. Зазвичай піднімаються або за допомогою повітряної кулі, яка так збудована, що приземляється на горі зверху, або за допомогою електричного фунікулера. Багато алюмінієвих споруд у гарному сучасному стилі служать для відпочинку (…). Одним із найбільших та неймовірних відкриттів, яке єднає пагорб Габсбурґів із Садгорою, є електромагнітний повітряний потяг. Із пагорба височіє електромагнітний навісний міст зі сталі та алюмінію, який проходить над міською долиною над усіма будинками аж до Жучківської гори, між цими двома висотами, як у польоті, щомиті мчиться новий потяг, заповнений новими відвідувачами, – щасливе життя, яке колись розвинеться на радість нашим прийдешнім поколінням. Світ повністю змінився, змінилися і винаходи, і люди. Всі національні та конфесійні протиріччя зникнуть. У конкуренції, завзятті та роботі людство цього тисячоліття прямує вперед. Повірте мені, саме так усе й буде».

Так і бачимо – так усе приблизно і сталося…

Усі ілюстрації з книги «Антикварні нариси» (Сергій Осачук, Микола Салагор).

 

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.

Залишити відгук

Залишити відгук