0
«Шпальта» відвідала один із найбільших ринків України, поспілкувалася з покупцями і продавцями «Калинки» та зібрала найколоритніші моменти ранкового візиту. Що з цього вийшло, читайте у нашому репортажі.
Ранок п’ятниці. Після інтенсивного масажу дорогами Калічанки у 22-ці, я разом із нашою фотографинею Іриною виходимо на зупинці під умовною назвою «Перші сходи».
Вдихаємо неймовірний, ні з чим не сплутаний аромат пересмаженої курки та нагрітих шин, і заходимо «у ряди» ринку. Місцеві продавці та продавчині, побачивши фотоапарат, замість звичних привітань чи «питайте, що підказати», вигукують:
– Що вам треба?
– Заберіть камеру, зараз викличу поліцію.
Вдаємо, що не почули. Рішуче вирушаємо на освоєння «Калинки».
«Хачапурі гарячі. Гарячі хачапурі. Хачапурі гарячі!» – голосно кричить огрядна пані з високим візочком. Жінка проціджує кожне слово крізь зуби з інтонацією наркодилера. Вона паралельно відганяє рукою мух від численних пакуночків.
Заходимо в ряд різноманітного металевого начиння для ремонту чи будівництва. Гендерна НЕрівність, наче у корпусі філфаку ЧНУ, відчувається з перших секунд. Щоправда, тут навпаки – одні чоловіки.
Читайте також: З «Калинки» до університету. Як у Чернівцях курсує маршрутка №22
Збоку двоє з них усілися на саморобних низеньких ослінчиках. Вони пускають між очі їдких димових змій та щось активно обговорюють. Чорними від мазуту пальцями крутять малі гайки.
-Бачив нову «двадцятку»?
-Та ні, а що там?
-Та така цікава, позолочена. Їй-богу, думав, що євро.
-Та прогре-е-ес. А ти чого чекав?
Після мобільного шиномонтажу розмірів Гуллівера розпочинаються ряди з одягом та їжею.
«Євро-долар недорого. Євро. Дєвушка, євро», – гукає високий чоловік у цупкій шкірянці, наче ігнорує +28 градусів.
На широких прилавках акуратним рядочком вишикувалися зморщені від спеки польські шоколадки, оливки у масивних склянках та фірмові консерви. Двоє юнаків-продавців не надто стараються прорекламувати товар. Вони активно смикають кистями, повертаючи у руках ґаджет з онлайн-стрілялками. Підходжу. Оглядаю смаколики і згадую, скільки б вони мені коштували у центрі міста.
– Яка ціна цих шоколадок?
– 17, – обертається від телефону молодик.
– А за 15 віддасте? – цікавлюся, згадуючи принципи будь-яких покупок на «Калинці».
-Е-е, дівчата. Ви хочете, щоб я без обіду лишився? – жартує хлопець.
Наша Іра, чи то зачарована юнаком, чи просто загартована гуртожитським життям, таки купує плитку молочного. Я тим часом озираюся – у сусідньому контейнері дві панянки приміряють кофтинки.
«Суперовий товар. Просто суперовий. Це і нарядно, і на кожен день. Та ви що, останні розміри залишилися – всі розлітаються. От дочка моя взяла декілька тижнів тому таку ж, як ви міряєте, – натішитися не може досі», – нахвалює товар продавчиня.
Оглядаючи ятки, не зчулися, як дійшли до «Добробуту». Розкладні столики з товаром та картонки-примірочні раптово змінилися на елітні вітрини з фірмовими вішаками й манекенами та яскраві й масивні вивіски бутіків. Ось і майданчик для паркування. Аби відчути ще більше колориту Калинівського ринку, шукаємо цікавіші місця.
Вирушаємо на «болото» – район ринку поблизу потічка. Саме тут найчастіше закуповують продукцію гуртом, тому контрасти мають бути разючими.
-Я не зрозумів, що це ще за фотосесія? – обурливо зиркає на свого сусіда-продавця огрядний чоловік. Пан задирає наверх тісну футболку та вигрівається на сонечку, ніби очікує якусь конструктивну відповідь.
-Та, ади, «Калинку» знімають, не бачиш? – відповідає молодик із сусіднього контейнера.
-Дивіться лиш, дівчата, щоб я там файний був, – гукає чоловік і ще вище задирає футболку.
Здається, очікуваний і такий бажаний колорит розпочався. Біля широкої вітрини з розпакованих коробок печива стоять рівно викладені пластмасові відра з оселедцем. Поміж акуратних блискучих дитячих шапочок красуються декілька пляшок вина, шампанського та віскі. Крислаті похоронні вінки та лампадки для кладовища – по сусідству з дитячими підгузками. Дійсно, кому треба ті Сократо-Платони, якщо у декількох квадратних метрах «Калинки» можна по-справжньому пізнати сутність і короткочасність буття.
-Ти чого тут фотографуєш? Нема чим зайнятися? – раптово схоплюється пані-продавчиня до Іри та починає агресивно погрожувати.
-Пше прашем. Нє розумім пані, – відповідає наша фотографиня та, спостерігаючи збентежене обличчя жінки, пришвидшує крок.
Заходимо у невеличку відокремлену будівлю з вивіскою «М’ясо-молочна продукція». Тут продавці точно не розщедрюються на приємнощі. Біля вхідних дверей гаркаються двоє великих облізлих псів, потягуючи шмат сирого м’яса.
«Дівчатка, беріть свининку. Хороша така», – усміхається пані у фартушку в горошок, але, помічаючи камеру, раптово кривиться.
Поруч дебелий чоловік проводжає поглядом кожен крок незнайомців.
«Що ви тут шукаєте? Зараз поліцію викличу, забирайтеся звідси», – агресивно розмахує руками кремезний продавець.
Від гріха подалі виходимо від нього.
«Гарячі чебуреки, котлети, скипидар», – просувається поміж рядами жінка з візочком.
Ближче до виходу продають безліч різноманітної зелені, фруктів та овочів.
Роблю висновок, що на Калинівському ринку цільову червневу аудиторію можна поділити на три категорії. Перші – умовно «оптовики» – ті, хто закуповуються одразу й багато, пересуваються по чітко наміченій траєкторії.
Другу категорію можна назвати таємним кодом – «матусі». Міцно схопивши за руку своє двометрове чадо, яке давно вже не чадо, вони ретельно вишукують найкращий наряд для шкільного випускного вечора. Прицмокуючи, оглядають ошатний костюм чи сукню зі словами: «Боже, коли ви встигли повиростати» та не помічають третіх. Тих, хто з якихось дивних причин не дійшов до «Зеленого» чи окраїн «Центрального». Тому тут, в осередку дитячих іграшок, в’яленої риби, шуб та велосипедних деталей, шукає молоду картоплю чи свіжу полуницю.
Час повертатися з ринку. Сідаємо у нашу «22»-ку та залишаємо позаду цілий світ. Неймовірний та колоритний світ «Чайо-кави-миш’яку» і майстерно переплетених ароматів в’яленої риби, ванільного печива та запечених лавашів.
Анна Колісник
Фото Ірини Болести
