Як працює одне з найстаріших видавництв Чернівців. Фото, відео

Видавничий дім «Букрек» функціонує у Чернівцях уже понад 25 років. Це одне з перших видавництв, відкритих у незалежній Україні, та одне з небагатьох у державі та єдине на Буковині, де друкують книги мовами національних меншин.

Двоповерхова будівля на вулиці Радищева, що недалечко колишньої Резиденції, здається абсолютно непримітною. Повз неї щодня проходять багацько чернівчан чи туристів, але мало хто здогадується: тут твориться справжнє друкарське диво. Видавничий дім «Букрек» уже понад чверть століття друкує тут книжки для дітей та дорослих. Над їхнім створенням працюють коректори, редактори, дизайнери, верстальники, ілюстратори, друкарі та інженери.

«Шпальті» провели екскурсію друкарнею і показали весь процес створення книги.

Йдучи на манливий запах свіжовидрукуваних аркушів, підіймаюся одразу на другий поверх невисокої будівлі. Тут коректори, редактори, ілюстратори, дизайнери, верстальники творять справжні шедеври. Потрапляю у велику кімнату з поділеними робочими столами – «букреківські» бджілки, обклавшись поличками з різноманітними книжками, працюють над таїнством створення книги. Зустрічає мене літературна редакторка видавничого дому Мирослава Бацай.

Вона проводить до окремої кімнати – тут на стендах зібрані всі книги «Букреку», видані мовами національних меншин.

«Букрек спеціалізується на виданні книг мовами національних меншин. Ми знаємо, де в Україні є школи, котрі потребують таких підручників. Нині видаємо книги новогрецькою, румунською, болгарською, угорською, а також мовою іврит. Лінійка підручників у нас доволі широка, починаючи від тих, що для початкової школи, і закінчуючи книгами для випускних класів. Вважаємо, що це справа, варта уваги. Тому необхідно, щоб і на державному рівні цьому питанню продовжували приділяти достатньо уваги», – розповідає Мирослава Бацай.

Помічаю на одній із полиць знайомий макет книги. Колись щотижня тягала її до школи, але тоді підручник називався просто – «Основи здоров’я». Нині ж на палітурці виблискує назва іноземною мовою. Як пояснює пані Мирослава, всі підручники для загальноосвітніх закладів, написані українською, «Букрек» перекладає».

«Маємо так звані мобільні редакції, котрі займаються перекладом. Навіть ті підручники, які віддруковували не у Чернівцях, а деінде, перекладаємо та друкуємо іншими мовами, зберігаючи стиль оригінал-макета україномовного навчального видання. Переважно перекладаємо польською, румунською та угорською», – розповідає літературна редакторка.

Дістаю з полиці перекладних красенів. Гортаю підручник, намагаючись хоч трохи зрозуміти написане. Безумовно, розібрати знаки івриту відразу не вдається. І поки користуюся мобільним перекладачем, розпитую пані Мирославу про технологію друку перекладних видань. Не віриться,  що у Чернівцях, можуть робити щось подібне.

«Ми – єдине у регіоні видавництво, яке  займається саме такою літературою. Ці книги потім роз’їжджаються всією територією України. Тому з Чернівців вони потрапляють у всі міста, де є на них попит. Це замовлення Міністерства освіти і науки України», – каже Мирослава Бацай.

Виходжу назад до загального кабінету. Дорогою редакторка розповідає: видавництву «Букрек» уже більше 25 років. Тут видають не лише підручники, а й літературу різного спрямування для всіх вікових категорій.

«Створення книги – це не так просто, як здається на перший погляд. Книга потрапляє до нас у вигляді рукопису. Іноді навіть у буквальному сенсі цього слова – доводиться набирати цей текст. А вже останнім часом автори приносять електронні варіанти. Наступний етап – це вже вичитка – редактором, коректором. Це праця, яка безумовно вимагає фаховості, а також уміння знайти золоту середину між прагненням редактора виправити і небажанням автора корегувати те, що він створив. Тому знайти компроміс – надзвичайно важливо: і щоб не образити нікого, і щоб книга справді була зразковою. Намагаємося зробити так, аби видана нами література була на гідному рівні, а не просто якесь низькопробне видання, яке одного разу взяли, подивилися і викинули», – розповідає літературна редакторка.

Підходжу до ілюстраторів. Вони, озброївшись сучасними тач-технологіями, створюють малюнки для дитячих книжечок. Хоч тут зазначають: є художники, які досі працюють по-старому, малюючи акварельними фарбами. Картинку сканують та обробляють уже опісля.

«Особливу працю після вичитки роблять наші дизайнери-верстальники та ілюстратори. Потрібно, аби книжку було приємно взяти у руки. Потім знову дивиться коректор. Перевіряє, щоб не «проскочили» зайві чи пропущені літери, недоречні розділові знаки, пробіли. І на цьому етап додрукарської підготовки практично завершений. Формується файл, який згодом перебивається на пластини для друку», – каже Мирослава Бацай.

Знайомлюся з дизайнеркою «Букреку» Анною Андрєєвою. Робота дівчини починається з того моменту, коли автор приносить своє дітище до видавництва або ж приходить із певною ідеєю і хоче надати цьому форму – таку, яка задовольнила б і його, і читача, і втілила бачення дизайнера.

«Найцікавіше, напевно, працювати з тими книгами, де вже є цілісно продумана концепція від автора. Тоді не виникає якихось резонансів, недоречностей, не потрібно шукати якихось компромісів. Мені подобається працювати з книгою, надавати так званого шліфування. Найприємніше отримувати кінцевий результат, тримати в руках уже готову книжку, як дітище», – розповідає дівчина.

За словами Анни, книга Юлії Косівчук «Мама, в якої зламалася пружинка» – одна з тих, з якими легко працювалося. Збірку душевних історій видали за рахунок «Букреку». Весь тираж передали Марті Левченко та її благодійному фонду «Я – майбутнє України». А вилучені від продажу кошти пішли на будування чернівецького Міста Добра.

«Юля завжди знає, що хоче побачити в кінцевому результаті. Наша головна мета була – втілити те, щоб книжка була двомовною. Сама вона несе добро, так само, зрештою, як і її авторка», – розповідає дизайнерка.

Ознайомившись із першоетапними процесами створенням книги, вирушаю під супроводом інженера з додрукарської підготовки Віталія Моцкіна у тутешнє підземелля – безпосередньо друкарню, що на -1 поверсі.

Спускаючись коридором, помічаю багацько стосів паперу та картону. Чим ближче до «святої святих» – тим важче розчути співрозмовника. Заходжу у першу майже секретну кімнату. Тут і шумить, і гуде велетенський станок. І навіть не один! Дві масивні металеві конструкції відповідають за безпосередній друк. Один апарат – за чорно-білий, інший – за кольоровий. У них, як розповідає пан Віталій, закладають металеві пластини з відбитками декількох правильно розміщених розворотів книг.

«Макет передають мені. Я перевіряю, як він зроблений, чи все там коректно. А після цього я роблю монтаж, розкладаю сторінки макета так, як воно має друкуватися на машині. Якщо книжка чорно-біла, використовують одну пластину. Якщо кольорова – тоді 4 (для червоної, жовтої, синьої і чорної фарб). Під час друку пластини складаються – так виходить повноколірне зображення», – каже чоловік.

Проходжу в інший цех. Тут після друку відбитків книга проходить етап фальцювання (згинання аркушів). А довжелезний станок відповідає за комплектування блоків та брошур. Він правильно їх сортує і видає вже складену, але ще не розрізану, не склеєну та безпалітуркову книжку.

Наступний етап – скріплення та склеювання. Пан Віталій каже, що для книги найнадійніше задіяти одразу дві технології – так сторінки протримаються довго. Далі – обрізка. За великим апаратом чоловік різко обрубує боки склеєних боків наточеним лезом.

«Часто буває, що гортаєте книгу, а там не розклеєні боки сторінок. Це результат саме такого процесу. Або ж не до кінця наточеного леза», – переконує Віталій Моцкін.

Заходжу в останній цех. Тут проходить уся робота з палітуркою. Необхідно наклеїти плівку на картон, інакше кажучи – проламінувати (таким чином буде готова обкладинка). Ретельно – і вручну, і за допомогою апарата – приклеїти картонну палітурку до блоку аркушів.

Нині на підприємстві працює близько 20 людей. Серед них троє – люди з інвалідністю (глухонімі). Це ініціатива самого видавничого дому.

Виходжу. Помічаю у підвалі рудого котика. На підприємстві кажуть, він тут місцевий. Тож пухнастика можна повноправно назвати членом «букреківської» команди.

Анна Колісник

Фото Ірини Болести

Залишити відгук

Залишити відгук