Інтерв'ю, Новини, Перша шпальта

Майстри часу. Як чернівчанин 42 роки рятує життя годинників

Зараз у Чернівцях залишилося всього шість годинникових майстерень. 

За дверима маленької годинникової майстерні на вул. Гагаріна, 11 відкривається великий світ часу. Поки бруківкою спішить транспорт, за вікнами біжать люди, тут атмосфера терпіння і поваги до найціннішого – часу.

Зі стін, полиць добродушно поглядають будильники, дзиґарі, вишукані «зозульки» та інші часоміри з маятниками. За роботою нахилилися двоє майстрів: Віктор Іванович і Михайло Георгійович.

Прошу дозволу зайти у робочу частину і прикипаю поглядом до невеличкої деталі, яку паяє годинникар Михайло Драгомарецький. Він уже 42 роки повертає до життя різні годинники. З якими тільки не працював – усіх і не пригадає. Але за роки роботи знає їх напамять.

Паяю ричаг від настінного годинника «Янтар» 70-80-х рр. Власник покрутив стрілки назад – а так не можна робити. Відремонтую – ще років 20 буде служити, – каже Михайло Георгійович.

Рішення бути годинниковим майстром

Годинники – це справа всього життя. Я обрав професійний шлях ще в школі. Здобув середню освіту і пішов учитися до досвідчених фахівців. Спочатку працював у майстернях у Садгорі, потім на вулиці Заньковецької. А з 1989 року тут – на Гагаріна», – розповідає дзиґармайстер.

Годинникар пригадує, як більше 30 років тому було чимало замовлень. Кожен годинник чекав своєї черги, щоб потрапити до рук майстрів. У 90-х багато клієнтів почали переходити на електроніку. Так з кожним роком запит на ремонт механічних годинників стає все меншим і меншим.

На запитання, як виживають у цифрову епоху, відповідає: «Виживаємо, як можемо. Є постійні клієнти, чекаємо на нових. Треба працювати, нічого не поробиш».

Як і 42 роки тому, пан Михайло любить свою роботу та з терпінням і великою уважністю дбає про своїх пацієнтів. Кожен із них – з особливим характером, до кожного потрібний свій підхід і, безперечно, любов до своєї справи.

 

Однакової роботи не буває

Михайло Драгомарецький повертає до життя найрізноманітніші механічні годинники, на кожен із яких видають гарантійні талони. І ніколи, навіть попри схожість часомірів, однакової роботи не буває.

– Ремонтував японські, швейцарські, німецькі, румунські годинники. Ніколи не знаю, наскільки затягнеться робота. Головне – визначити недугу, поставити діагноз. А далі – справа за лікуванням.

Для перевірки точності ходу майстри роблять спеціальну електрокардіограму годинника. Пристрій показує, чи маятник працює правильно, чи ще потрібно попрацювати над ремонтом. Пан Михайло зауважує, що стукіт серця, як і в людини, в усіх годинників різний. І так важливо, щоб вони продовжили працювати і повернулися здорові до своїх власників.

Саме в цей час до майстерні зайшов за своїм годинником клієнт. Помітивши мене, каже: «Напишіть, як добре, що в нас є ще такі професійні майстри! «Вот теперь я снова при часах!»

Очі і терпіння

У майстерню на Гагаріна здебільшого приносять на ремонт такі годинники, як «Амфибия-Восток», «Победа», «Ракета», різні будильники. Найпрацьовитіша з них і найлегша в ремонті «Ракета».

Коли не знаходимо потрібної деталі, запитуємо в інших майстрів. Завжди виручаємо один одного. А загалом запчастини привозять нам на замовлення. На жаль, не всі, що потрібні. А лише легкі і переважно на дорогі годинники. А те, що вкрай потрібно, колесо, наприклад, для великого годинника, не привозять, бо їм не вигідно. То доводиться шукати в старих механізмах. А як закінчиться і це, більше не буде змоги їх ремонтувати. А шкода. Бо хочеться дати їм життя. Є такі годинники, які здали в ремонт і не забрали. От 10 років свого господаря чекає наручний годинник. Так і лежить. Мені чужого не треба.

Як нема роботи, чернівчанин ремонтує годинники, які давно купив, чи ті, що подарували. «Даю їм нове життя, а потім, може, хтось прийде і купить».

Золоті у вас руки…
То все очі і терпіння, скромно відповідає майстер.
А як підтримуєте здоров’я очей?
Трохи більмо є, але нічого страшного. Капаю краплі – і далі до роботи! Пригадую, коли очі були здоровіші, принесли на ремонт наручний іноземний годинник. Не було до нього ніде запчастин. А так хотів зробити роботу, що майже цілий день випилював, підбирав – і таки відремонтував. Приємно, коли вдається вирішити складні завдання.

Як у програмі «Орел і Решка»

Мою увагу привертає настінний годинник-зозуля з різною різьбою. Цікавлюся його історією.

Це цікавий годинник, зроблений під старовину. В програмі «Орел і Решка» ведуча придбала такий в Австрії за чималі гроші. Він має дуже багато  функцій, фігурки тут навіть танцюють. Маю ще зробити бій – і все готово.

Про свій годинник пан Михайло пригадує з теплом і усмішкою.

Це була «Победа». Від батька. Тепер ношу «Seiko». Купив у свій час за 2 млн карбованців. Приніс клієнт ремонтувати годинник, я оцінив – 2 млн. А він каже: «Дай мені 2 мільйони і забирай його собі». Так і зробив. Тоді це був шалений дефіцит, і, зрозуміло, я дуже хотів його придбати. Так він зі мною донині. Довгенько його ремонтував, бо необхідної запчастини не було.

Учнів тепер немає

Стати годинниковим майстром у Чернівцях охочих немає. Власне, через відсутність запиту суспільства. Але якщо хтось захоче опанувати професію, має запастися великим терпінням і наполегливістю. Треба вчитися і вірити в свої сили. Найпростіше починати з будильника. Потім – кишенькові, наручні. У Чернівцях, до речі, були й жінки в професії. Зі мною працювала Валентина Хопіна. Вона тепер живе в Польщі, – каже майстер.

На запитання, як встигати робити всі заплановані справи, пан Михайло радить: «Треба просто все розписувати і виставляти пріоритет».

Зараз у Чернівцях залишилося всього шість годинникових майстерень. І щоб професія майстрів не зупинилася, як дзиґарів, потрібно, щоб ми просто користувалися механічними часомірамиТакими зрозумілими, стильними і з тим самим живим стукотом серця.

 

Альона Чорна

 

Коментарі